Колгосп тварин - Джордж Орвелл

не довіряв, навіть Фредерікові. Фредерік хотів узяти деревину за якісь чеки, по суті, за клапоть паперу, який нібито обіцяє сплату. Та Наполеон на це не повівся. Він наполіг, щоб той виклав справжні п’ятифунтові банкноти, причому наперед. Фредерік уже заплатив, і отриманої суми якраз вистачає, щоб закупити обладнання для вітряка.

Тим часом деревину швидко вивозили. А коли вивезли всю, у хліві відбулися загальні збори, щоб подивитися на Фредерікові банкноти. Прикрашений двома високими відзнаками, Наполеон, вдоволено всміхаючись, приліг на солом’яну підстилку на підвищенні. Обабіч нього на принесеній з кухні порцеляновій тарілці акуратними пачечками лежали гроші. Розглядаючи їх, тварини, повільно проходили повз тарілку. Боксер навіть потягнувся мордою, щоб понюхати банкноти, і тоненькі білі папірці зашелестіли від його подиху.

А через три дні зчинився страшенний ґвалт. Блідий як смерть Вімпер примчав стежкою на велосипеді, жбурнув велосипед на землю і метнувся в будинок. А вже наступної миті з Наполеонових покоїв долинуло люте ревіння. Колгосп блискавично облетіла звістка про те, що сталося. Гроші виявилися фальшивими, Фредерік задарма отримав деревину!

Наполеон негайно скликав збори й моторошним голосом виніс Фредерікові смертний вирок. Щойно він потрапить до наших рук, заявив Наполеон, ми спалимо його живцем. І водночас застеріг, що після такого віроломства слід чекати найгіршого. Фредерік зі своїми посіпаками щомиті може підступно напасти. Скрізь повиставляли вартових. На ферму «Лисячий Гай» послали чотирьох голубів із пропозицією про перемир’я: сподівалися, що це відновить добрі стосунки з містером Пілкінґтоном.

А наступного ранку відбувся напад. Усі саме снідали, коли чатові принесли звістку, що Фредерік із підмогою вже у воротах з п’яти балок. Тварини хоробро кинулися їм навперейми, але цього разу перемога їм дісталася значно більшою ціною, ніж у Битві під Корівником. На них вже чекало п’ятнадцятеро людей, і у шістьох із них були рушниці, з яких вони відразу ж відкрили вогонь, щойно тварини наблизилися на півсотню ярдів. Вони не встояли перед оглушливими пострілами й дошкульним шротом, і хоч як Наполеон та Боксер гуртували їх, поспіхом відступили. Дехто вже був поранений. Порозбігавшись по хлівах, вони боязко визирали через щілини і дірки в стінах. Усе велике пасовисько, разом з вітряком, потрапило в лабети ворога. На мить здалося, що навіть Наполеон розгубився. Він схвильовано походжав туди й сюди, а його хвостик нервово сіпався. Сумовито поглядали вони на ферму «Лисячий Гай» — якби підсобив Пілкінґгон зі своїми людьми, битву ще можна було б виграти. Але в цей час повернулося четверо голубів, яких послали напередодні. Один із них мав записку від Пілкінґгона. На ній було написано олівцем: «Так вам і треба».

Тим часом Фредерік зі своїм загоном затримався біля вітряка. Тварини, які пильно за ними спостерігали, тривожно зашепотіли. Двоє узяли лом і молот — вони збиралися розвалити вітряк.

— Не вийде! — загорлав Наполеон. — Ми звели надто товсті стіни, тож це не так легко зробити. Вони й за тиждень його не розвалять! Не падайте духом, товариші!

Бенджамін не зводив погляду з тих двох, що довбали в підмурівку якусь дірку. Повільно, майже з тихою радістю на обличчі Бенджамін закивав своєю довгастою мордою.

— Так я і знав,— мовив він. — Хіба ви не бачите, що вони роблять? За хвилю вони засиплють у ту дірку порох.

Тварини нажахано чекали. Годі було й думати про те, щоб виткнутися з хлівів. А ще за кілька хвилин вони побачили, як люди розбігаються від вітряка. А тоді розлігся оглушливий гуркіт. Голуби знялися в повітря, а всі тварини, крім Наполеона, попадали, притискуючись до землі і ховаючи голови. А коли їх знову підвели, то побачили величезну чорну хмару диму, що здіймалася там, де стояв вітряк. Її поволі відносило вітром, вітряка більше не було!

Після побаченого до тварин раптом повернулася відвага. Через цей підлий і негідний вчинок страх і розпач, які охоплювали їх ще хвилину тому, змінилися люттю. Пролунав могутній поклик до помсти, і вони без подальших наказів кинулися на ворога, не помічаючи безжалісних куль, що градом сипалися на них. То була запекла і страшна битва. Раз у раз ляскали постріли, а коли тварини таки пробилися впритул, їх стали молотити кийками і важкими черевиками. Полягли корова, три вівці і дві гуски, а майже всі інші дістали поранення. Навіть Наполеону, який з тилу командував атакою, кулею відірвало кінчик хвостика. Але ж і людям дісталося. Боксер копитом розтрощив трьом голову, іншому корова рогами прохромила живіт, ще в одного Джессі з Квіткою мало не стягли штанів. А коли на людей з лютим гавкотом наскочили дев’ятеро псів із особистої охорони Наполеона, які дістали наказ зайти з флангу під прикриттям живоплоту, людей охопив панічний жах: їх от-от могли оточити! Фредерік гукнув людям тікати, і малодушний ворог, рятуючись, рвонув навтьоки. Тварини гналися за ними аж до поля, а коли ті продиралися крізь колючий живопліт, допомагали їм прощальними копняками.

Вони перемогли, але й самі були виснажені та поранені. Повільно вони пошкутильгали назад до Колгоспу. Декого до сліз зворушили розпластані на землі мертві товариші. А там, де колись був вітряк, всі постояли у скорботному мовчанні. Так, його не стало! Зник майже останній витвір їхньої тяжкої праці! Навіть підмурівок частково постраждав. І для відбудови його вони вже не могли використати, як раніше, розкидане каміння. Бо не було й самого каміння. Його на сотні метрів порозкидало вибухом. Наче ніколи й не було того вітряка.

Вони підійшли до колгоспних будівель, а назустріч їм, задоволено помахуючи хвостиком, вискочив Пищик, якого під час бою чомусь ніде не було видно. З боку будинку раптом пролунав рушничний постріл.

— Хто це там стріляє? — занепокоївся Боксер.

— Та то ж на честь нашої перемоги! — вигукнув Пищик.

— Якої ще перемоги? — З колін Боксера текла кров, він втратив підкову й розколов копито, а в крупі застрягло з десяток шротинок.

— Як якої, товаришу? Адже ми прогнали ворога з нашої землі, священної землі «Колгоспу тварин»!

— Але ж вони зруйнували наш вітряк. А ми його зводили аж два роки!

— Велике діло! Збудуємо інший. Навіть шість таких збудуємо, як захочемо. Ти тільки збагни, товаришу, який ми здійснили подвиг! Ворог окупував ось цю землю, на якій ми зараз стоїмо. А тепер, дякуючи товаришу Наполеонові, ми знову відвоювали її до останнього метра.

— Значить, ми відвоювали те, що мали раніше, — вирішив Боксер.

— Оце і є наша перемога, — підсумував Пищик.

Вони