Колгосп тварин - Джордж Орвелл

І незграбною ходою рушив до каменоломні. Перш ніж піти спати, він назбирав там два вози каміння й приволік його до вітряка.

Тварини мовчки юрмилися навколо Конюшинки. З пагорба, де вони лежали, поставав розлогий краєвид. Перед ними лежав «Колгосп тварин» — довге пасовисько тяглося аж до шляху, а ще лука, гай, копанка для пиття, лани з молоденькою пшеницею, густою й зеленою, червоні дахи будівель, з коминів яких здіймався дим. Був погожий весняний вечір. Під скісним промінням сонця золотавіла трава й молода зелень живоплотів. Ніколи ще Колгосп, — а кожен з якимось подивом відчував, що він до останнього дюйма їхній, — не здавався тваринам таким рідним. Зі слізьми на очах Конюшинка дивилася з пагорба на долину. Якби вона могла, то сказала б, що коли вони кілька років тому повстали проти людей, то ставили собі зовсім іншу мету. Коли старий Майор закликав їх до Повстання, то тієї ночі їм уявлялися зовсім не жахіття і не кровопролиття. Якщо вона й уявляє якось майбутнє, то як суспільство рівноправних тварин без голоду й батога, де кожен працює за здібностями, а дужий захищає слабшого, як-от вона, зігнувши ногу, прихистила останній виводок каченят у ніч, коли виступав Майор. Натомість, незрозуміло як, дожилися до часів, коли лячно сказати те, що думаєш, коли скрізь гарчать і нишпорять люті пси, коли мусиш дивитися, як шматують твоїх товаришів, які зізналися у страшних злочинах. В її голові не виникло й думки про повстання чи непокору. Вона знала, що навіть за таких обставин жити куди краще, ніж за Джонса, і що насамперед слід пильнувати, аби не повернулися люди. Хай би що сталося, вона буде лояльною, ревно працюватиме, виконуватиме всі накази і визнаватиме Наполеона вождем. Та все ж не цього вона сподівалася і не заради цього тяжко працювала, як всі інші. Не для цього вони зводили вітряк і підставляли себе під Джонсову рушницю. Так вона міркувала, але їй бракувало слів, щоб це висловити.

Нарешті, відчуваючи, що це якось замінить неслухняні слова, вона заспівала «Тварини Англії». Всі довкола підхопили гімн і проспівали його тричі від початку до кінця. Вкрай мелодійно, але повільно й скорботно, як ще ніколи досі не співали.

Щойно вони закінчили співати втретє, як у супроводі двох псів нагодився Пищик. Увесь його вигляд свідчив, що він має повідомити щось вкрай важливе. Він оголосив, що спеціальним указом товариша Наполеона скасовується гімн «Тварини Англії». Відтепер його заборонено співати.

Тварин це приголомшило.

— Але чому? — запитала Мюріел.

— Товаришко, у цьому відпала потреба, — холодно кинув Пищик. — «Тварини Англії» була піснею Повстання, а Повстання успішно завершено. Останній його акт — страта зрадників сьогодні пополудні. Знищені як зовнішні, так і внутрішні вороги. У «Тваринах Англії» ми виражали прагнення кращого суспільства. Але таке суспільство вже побудоване. Тож і не дивно, що цей гімн втратив будь-який сенс.

Попри неабиякий переляк, деякі тварини, певно, й запротестували б, та вівці якраз забекали своє «Чотири ноги добре, дві ноги — погано», це тривало кілька хвилин і в цей час годі було щось казати.

Отож «Тварин Англії» більше не виконували. Натомість поет Мінімус склав іншу пісню, яка починалася словами:

«Колгосп тварин»! «Колгосп тварин»,

Ти нас ведеш до кращих змін!

Тепер саме її співали щонеділі вранці після підняття прапора. Проте, на думку тварин, вона не йшла в жодне порівняння із «Тваринами Англії» — ні словами, ні мелодією.

Розділ VIII

За кілька днів, коли трохи влігся викликаний стратами жах, дехто пригадав, чи, як йому здалося, що пригадав, ніби Шоста Настанова проголошувала: «Жодна тварина не повинна вбивати іншу тварину». І хоч ніхто не виявляв бажання згадувати про неї при свинях чи собаках, ніяк не зникало відчуття, що скоєні вбивства їй суперечать. Конюшинна попрохала Бенджаміна прочитати їй Шосту Настанову, і коли той звично відповів, що не бажає встрявати у такі справи, вона привела Мюріел, і та прочитала їй Настанову. А в ній мовилося: «Жодна тварина не повинна вбивати іншу тварину без причини». Чомусь усім якось випали із пам’яті останні два слова. Тепер вони впевнилися, що заповіді не порушено, бо, звісно ж, зрадників, які змовилися зі Сніжком, було за що вбивати.

Увесь той рік тварини працювали навіть ревніше, ніж доти. Перебудувати вітряк з удвічі товщими стінами і запустити його у призначений день, та ще й займаючись щоденними справами Колгоспу — все це вимагало велетенських зусиль. Іноді тваринам здавалося, що вони і працюють довше, і харчуються анітрохи не краще, ніж за Джонса. Недільними ранками Пищик з довгої смужки паперу, затиснутої у ратиці, зачитував їм цифри, доводячи, що виробництво продукції в кожному конкретному випадку збільшилося на 200, 300, а то й 500 відсотків. Тварини ж не бачили причини не вірити йому, тим паче що вони не могли виразно пригадати умови, які були до Повстання. Та все ж траплялися дні, коли вони відчували, що краще б замість тих цифр було більше їжі.

Тепер усі накази ішли через Пищика або якусь іншу свиню. Сам Наполеон з’являвся не частіше, ніж раз на два тижні. Коли ж він таки з’являвся, то не лише з почтом псів, а й з чорним півнем: той виступав попереду і був ніби сурмачем, голосно кукурікаючи перед промовою Наполеона. Подейкували, що навіть у будинку Наполеон займав окремі покої. Він і харчувався осібно, а двоє псів не відходили від нього. Він завжди їв з розкішного обіднього сервізу «Королівське дербі», що стояв у скляному серванті у вітальні. Оголосили також, що тепер на кожен день народження Наполеона салютуватимуть із рушниці, так само як і на інші два свята.

Тепер Наполеона називали не просто «Наполеон», а офіційно: «Наш вождь, товариш Наполеон». Свині ще й полюбляли придумувати всілякі епітети, як то «Батько усіх тварин», «Гроза людства», «Оборонець вівчарні», «Друг каченят» і таке інше. Коли Пищик розводився про Наполеонову мудрість, чулість його серця, про його незмірну любов до тварин, насамперед до тих нещасних, що й надалі жили у злиднях та рабстві по інших фермах, його щоками котилися сльози. Стало вже звичним кожен успіх і кожну усмішку долі приписувати особисто Наполеонові. Не раз чули, як одна курка казала іншій: «Під проводом нашого вождя,