Валеріан та місто тисячі планет - Крісті Голден

Але ж у кодхар’ганів теж була зброя, і її було більше, ніж у Купера.

Якщо Купер загине, це станеться під час бойового завдання.

У свої двадцять сім Валеріан пережив безліч дивних речей. Але ця ситуація була одна з найдивніших. Сам він існував в одному світі, а його рука — в іншому, результат був комічний, але водночас міг призвести до жахливого безладдя.

Його тіло міцно стояло у «справжньому» світі, але було невидимим і недоторканним завдяки спреєві Купера. На Великому базарі Валеріан не мав наштовхуватися ні на кого й ні на що, окрім туристів, або ж, уточнив він, справжніх охоронців та тих, кого вони охороняли. Однак затиснута в Рукав його рука, спіймана в пастку віртуальної частини реальності навколо нього, жодною мірою йому не підпорядковувалася. Хоч би що він робив, оця чортова видима рука частувала потиличниками чиїсь невидимі голови, хапала неіснуючі товари, та й загалом наражала решту реального тіла на страшенний ризик.

Зазвичай Валеріан знаходив спільну мову зі своїми кінцівками, але не сьогодні.

Стовідсотково не сьогодні.

До початку чергування Люмвака у Сайрессовій «крамниці» лишалася більш як година, і він дозволив собі відпочинок. Платня була гарна, навіть чудова, але Люмвак не міг не помічати, як швидко виснажуються люди на службі в мафіозного боса.

Люмвак уважав себе трохи філософом, і то була незвична річ серед кодхар’ганів. Працюючи три роки на Айгона на Великому базарі, він сформулював для себе філософію цієї роботи. Він одхилився на бильце стільця у кав’ярні, сьорбаючи якийсь міцний мулистий і смачний напій, дивився на метушню туристів та аналізував власні думки. Його здоровезний «ствол» лежав на столі в межах досяжності й тим забезпечував йому невтручання з боку інших, бо ж мало хто наважився б базікати із власником зброї, що лежала отак на видноті.

Згідно з філософським аналізом Люмвака, народ, що навідувався до Великого базару, ділився на три категорії. Перша категорія — справжня клієнтська база, споживачі за покликанням. Туристи, в яких забагато грошей і забагато місця вдома. Вони хочуть насолодитися подорожжю до тисячі світів без зайвого клопоту, пов’язаного зі справжнім відвіданням тисячі цих світів.

До другої групи належали ті, хто заробляв на першій. А ця група вже ділилася на підкатегорії. До першої підкатегорії належали крамарі, що продавали крам готовим витрачати гроші туристам. До другої — ті, що на них полювали, — злодії, грабіжники та покидьки всіх сортів.

А третя група фізично розташовувалася на Великому базарі, і тут Люмвак усміхнувся сам до себе, адже слово «фізично» мало відносний зміст і майже не мало нічого спільного з бізнесом на цій території. Його роботодавець був якраз представник цієї групи. Авжеж, Айгон продавав антикваріат і навіть діставав чималий дохід від законного бізнесу. Але його головна справа — контрабанда, і в цьому він був профі.

Люмвак задоволено відсьорбнув, розмірковуючи над концепцією реального й нереального. От, скажімо, цей напій реальний чи ні? А ця кав’ярня? У певному сенсі так, але ж завжди можна навести й протилежні аргументи.

А він сам реальний? А як щодо теорії про душу, про…

На невеличкому екрані на зап’ястку з’явився сигнал тривоги. Реальність упевнено заявляла про себе словами наказу, що спалахували на екрані: «Знайти й знищити. Пріоритет — надзвичайний. Світлини цілі додаються».

На мініатюрному екрані з’явилася світлина з гуманоїдним Рукавом. У Рукаві, певно, містилася рука з пальцями — їх було п’ять або менше. Пальці обвилися навколо зброї, яка тиснула в шию роботодавцеві Люмвака. Люмвак розпізнав кут зйомки, світлину було зроблено з камери безпеки 4А в босовій підсобці.

Світлину він побачив дуже вчасно. Бо якраз у цю мить той Рукав плив вулицею перед ним.

Люмвак недарма був філософ. Основоположні ідеї його філософії зосереджувалися навколо вигоди безпосередньо для Люмвака. Він мав намір зараз стати тим, хто загальмує цей рухомий Рукав та особу, що керує ним, — і загальмує добре.

Він обіруч вхопив зброю, скочив на ноги й попрямував за безтілесним Рукавом.

Валеріан був добре натренований, але він вже довго біг з максимальною швидкістю — максимальною з урахуванням, звичайно, того, що його рука в Рукаві лупцювала продавців, які нічого не підозрювали, і перевертала віртуальний товар. Він сподівався, що справді випередив переслідувачів. Валеріан наваживсь оглянутися — жодного сліду горлорізів-кодхар’ганів. Важко дихаючи, але не спиняючи руху, він промовив:

— Гадаю, я відірвався від них!

— Чудово, — почувся голос Лорелін.

Валеріан дозволив собі всміхнутися, та щойно поглянув на себе згори вниз, і усмішка щезла — спрей вивітрювався, і частини його тіла почали ставати видимими.

Він вилаявся.

— Що то було? — знову Лорелінин голос, трохи насмішкуватий. — Я щось не розчула.

Видовище окремих частин тіла — лівої ступні, правого наколінника та трьох пальців на лівій руці витвережувало. Серце Валеріана різко забилося.

Тепер його переслідував один з Айгонових охоронців зі здоровезною зброєю. Валеріан добре знав її можливості, тож тікати звідси він знову збирався на повній швидкості. Та як тільки він повернувся, щоб утекти, охоронець відкрив вогонь.

Постріл поцілив у Валеріана, і він знав, що мусить упасти.

Ця зброя була особлива й певною мірою навіть гуманна. Працівники правоохоронних органів часто її використовували для знерухомлення злочинців. Вона забезпечувала їхнє швидке захоплення і майже не завдавала шкоди жодній зі сторін. Але Валеріана цей гуманізм не стосуватиметься. Айгон Сайресс явно хотів узяти його живим… і то була погана ідея.

Зброя вистрілювала в ціль тисячею сталевих кулькових вальниць. Їхня загальна вага змушувала жертву спинятися, падати на землю й далі не рухатися. Валеріан знав, що йому пощастило. Цей горлоріз мав змогу цілитися в Рукав, а не в усе тіло.

Однак для жаданого результату