Термінатор - Ренделі Фрейкс

Але якого біса вони тут сидять? Територію слід повністю звільнити від людей, щоб забезпечити цілковиту свободу для підривників. Різ ще не поквитався з Мисливцем-Убивцею!

— Де ваш командир? — крикнув він.

Відповідь читалася на обличчях: лишився нагорі. Загинув у полум’ї або під колесами танка.

— Забирайтеся звідси! Мерщій!

Ніхто не поворухнувся. Переляк паралізував їхню волю до опору. Різ підштовхував їх, змушуючи підвестися:

— Ну ж бо, тікайте! Частина перегруповується у дванадцятому бункері…

Люди почали вистрибувати з бункера, кудись бігли. Ніч поглинула їхні постаті, але Різ не був певний, що вони дістануться вказаного пункту.

Визирнувши з бліндажа, він оглянув місцевість. Де ж ця бісова машина? Наступної секунди бліндаж накрило вибухом. Непомічений Кайлом Мисливець-Убивця здійснив влучний плазмовий постріл. У повітря здійнялися дошки, каміння, клапті брезенту. Вибуховою хвилею Різа пожбурило на бетонне перекриття, і він знепритомнів.

Отямився Кайл у глибокій вирві, голова тріщала від нестерпного болю. Над ним схилилася Ферро. Вона щось кричала, вказуючи на його каску, але йому забило памороки, він нічого не чув. Стягнув каску. Он воно що! Проламана. Відкинув її геть, одягнув навушники. «Що ж ти там загруз, немов шматок лайна? Давай, шквар сюди!» — по думки покликав він ворожу машину.

Вони з Ферро поплазували під захист бетонної брили, що стирчала на місці зруйнованого будинку. Гору уламків спочатку освітило мертве світло прожекторів, потім з’явилося сталеве одоробло. Гармати на баштах розмірено оберталися, поливаючи все у радіусі кількох миль нищівним вогнем.

Різ потягнув ранець, що висів за плечима у Ферро, дістав дві циліндричні протитанкові міни. Мисливець-Убивця був уже так близько, що якби не безугавний гуркіт, то вони почули б скрегіт потужних гармат, що оберталися навколо своєї осі. Різ глибоко вдихнув. Пальці автоматично намацали корпус міни. Зняти з запобіжника! Бойова машина перебувала в кількох ярдах від них. Гудіння двигунів перетворилося на розкотисте виття. Різ бачив лише гусениці ворожої машини, усе інше для нього не існувало. Здохни, гадюко!

Він метнувся з тіні на освітлений простір і поклав снаряд на шляху машини, яка сповільнила хід і почала незграбно розвертатися. Сховавшись за купою каміння, Різ краєм ока побачив, як Ферро заточилася й ледве не впала, але міни з рук не впустила. Таймер на вибуховому пристрої вже-почав відлік часу.

— Кидай негайно! — щосили заволав Різ.

Каркас будівлі затуляв від неї машину, тому капралові слід було вибігати зі схованки й кидати міну під щільним вогнем ворога. Усе зіпсувала! Ферро поглянула на свого командира. Вона й сама розуміла, що згаяла час. Дівчина видерлась на бетонну плиту й, випроставшись на повен зріст, пожбурила снаряд у ходову частину. Ферро не встигла пригнутися, як полум’яне лезо шмагонуло їй по грудях. Дівчина впала, навіть не зойкнувши. Тіло її перетворилося на кривавий згусток, бризки крові заляпали Різові обличчя та руки. Він навіть не торкнувся того, що лишилося від Ферро. Про дівчину він пригадає пізніше.

Міна, підкладена Різом, вибухнула першою, вразивши кормову частину машини. Уламок заліза потужним ударом увігнало в корпус. Одну з башт було пробито, й тони боєприпасів спалахнули велетенським вогнем. Новий вибух струснув баки з пальним, і п’ятнадцятиметровий броньований велетень, найдосконаліше знаряддя вбивства, здригнувся, охоплений розжареною лавою. Міна Ферро вибухнула, не долетівши до цілі, але її спалах довершив картину пекельного карнавалу. Різ заворожено дивився на розбурхане море очисного полум’я.

Тепер — дістатися збірного пункту в Довгені. Серед руїн стояв бронетранспортер, і в ньому двоє контужених, дивом уцілілих людей. Різ сів за кермо й розігнав машину. У повітрі кружляв винищувач, але їм вдалося втекти від літаючого МВ, загубившись серед вибухів та диму. Різ гнав машину чорними згарищами, що простяглися на десятки кілометрів. Колись тут були вулиці…

Літак вистежив їх, перейшов у піке під кутом у сорок п’ять градусів та здійснив влучний плазмовий постріл. Бронемашину зіжмакало, як порожню бляшанку, а наступною чергою розсікло навпіл і підкинуло в повітря.

Уламком понівеченого борту Різа прип’яло до сидіння. Кров залляла йому очі. Він встиг побачити, що сусідові знесло верхню «частину тулубу. Спробував поворухнутися. Пекучий біль прошив ліве плече. Язики вогню дедалі ближче підбиралися до безсило розпростертої людини. Кайл скулився від розпачливого нелюдського крику, що долетів звіддаля. Щось знайоме почулося йому в голосі того, хто так моторошно кричав. Це був він сам…

* * *

Різ розплющив очі. Він не пам’ятав, як ухопив гвинтівку з сидіння, як дослав патрон у патронник. Він задихався, тілом котився піт. У голові наполегливо пульсувало питання «де я?», яке він звик ставити собі, прокидаючись.

Його погляд метнувся м’якою обшивкою машини, здивовано затримався на плитках шоколаду та номері «Космополіте ну». Він у незнайомому місті.

Завдання!

Кайл поглянув на циферблат електронного годинника. Спав він лише три хвилини.

Різ повільно приходив до тями. Сон, який змусив його прожити сто вісімдесят секунд у колосальному напруженні душевних та фізичних сил, забувався. Сумирний тягач так само їздив будівельним майданчиком, де не було нічого, крім зеленої трави. Ще не було… Пошматовані тіла, згарища… А вбивчі машини поки що існують лише в його свідомості.

Різ відігнав спогади.

Родинний ресторан «БігДжеф», 5.58 вечора

Чак Брин підловив Сару в коридорі. Вона саме збиралася піти й готувалася опустити в автомат свій контрольний талон.

— Ти куди зібралася, Коннор? — зупинив її гучний голос з динаміка. — Твоя перерва закінчилася лише годину тому.

Сара зовсім знемоглася. Вона вже не звертала уваги на те, що спідничка в неї пожмакана, а блузка заляпана соусом. За день вона так набігалася, що ноги здавалися ватяними. Розлючено поглянувши в екран відеокамери, вона відповіла:

— Ти, як завжди маєш рацію, Чаку.

— Як називається така поведінка?

— Я йду геть.

— Твій робочий день закінчується о сьомій!

— Саме так. Окрім п’ятниці, коли мене на годину раніше змінює Деніз, Сарі остаточно Терпець урвався.

Чак це зрозумів, незважаючи на мікрофон неідеальної якості.

— Годі, годі, Коннор, не вдавайся в амбіцію. Де твоя змінниця? Доки її немає, ти мусиш бути на місці.

У коридорі з’явилася Деніз, міцна пишногруда білявка. Їй вже давно було за тридцять і вона анітрохи не комплексувала з цього приводу, як і з будь-якого іншого. Деніз повернулася до екрану і протуркотіла з непідробною материнською турботою:

— Чаку, любий, чого ти нервуєшся? Знову запор дошкуляє?

Сара вибухнула сміхом і чкурнула з коридору — звідки лише сили взялися? Добре мати таку подругу. Деніз завжди знає, як вчинити, доки Сара мимрить та сперечається зі своїм внутрішнім голосом.

До