Варіанти - Роберт Шеклі
— Думаю, так, — кивнув Мішкін.
— Тоді ви божевільні, і я відмовляюся пояснювати. А тепер ми трохи поговоримо з моїм обвинувачем.
Обвинувач зліз із дерева і з докором став перед Мішкіним, гризучи яблуко.
— Ти не мав умикати те, що було вимкненим, — повчав обвинувач.
— Слухай, — відповів Мішкін, — якби Господь не хотів, щоб цього чоловіка вмикали, то не поставив би тумблер на його грудях.
— Це правда... Але Господь у своїй несказанній мудрості зробив так, щоб тумблер можна було вимкнути.
— Але Господь ще й помістив табличку йому на груди з написом «Увімкніть мене».
— Екзегеза — небезпечне марнославство, — дорікнув обвинувач.
— Я й не збирався вдаватись до неї, — захищався Мішкін. — Але мораль тут досить очевидна, а саме: людей із тумблерами на грудях не слід залишати тобі.
— Що це було? — гаркнув обвинувач. — Що ти сказав? Ти абсолютно з’їхав з глузду?
— А що я сказав? — запитав Мішкін. — Що сталося? Де я?
— Твої дії вивчатимуть, — пообіцяв обвинувач, — і ми повідомимо тобі результати наших міркувань.
27. У залі кривих дзеркал
У людях можна виробити автоматизм. Насправді можна було б сказати, що автоматизм — це люди. Ми перебуваємо під контролем наших емоцій. Ми плаваємо туди і сюди в потоках того, чого хочемо і чого не хочемо, чого бажаємо і що бажає нас.
І все-таки візьмімо предмет, будь-який предмет. Апельсин. Але розум відкидає апельсин, він круглий і помаранчевий — парадоксально банальний. Візьмімо щось іще. Але тепер ми застрягли з апельсином. Тверда дзюбата шкірка. Безліч асоціацій з апельсином, здебільшого — банальні. Апельсин слід викинути зі списку предметів, із якими можна пов’язувати асоціації.
Уже немає ваговоза з апельсинами, немає транспортування апельсинів. Апельсини займають надто вже провідне місце. Візьмімо апельсин. Ми взяли достатньо апельсинів. Апельсин — це плацебо для мозку. Чом би не взяти якусь кишку? Її легко уявити собі, вона здатна створити багато нових шляхів. Але кишки до нудного лабіринтні. Кишки йдуть по колу, по колу, і виходить апельсин. Кишки наповнені неприємною речовиною. Мабуть, краще повернутися до апельсинів.
Візьміть апельсин. Беріть його швидко, перше ніж він візьме вас. Світ апельсина, можливо, не є цілковито незбагненним.
Візьміть тему Мішкіна й апельсинів. Мішкін чимало років особливо не думав про апельсини. Начебто. А насправді ми знаємо, що відсутність речі зумовлює її присутність. Отже, ми висновуємо присутність апельсинів у голові Мішкіна, і звідси можна висновувати багато інших взаємозв’язків.
Одне точно: Мішкін ніколи не знав свідомо про свою негативну любов до апельсинів. Мішкін і антиапельсин. Апельсини і анти-Мішкін.
Проте ми не можемо припуститися помилки, постулюючи просте протиставлення. Надміру визначена зневага Мішкіна до апельсинів може не зумовлювати протилежності. Більш імовірно, що риторична фігура, яку ми шукаємо, — оксиморон: поєднання протилежностей. Невідповідності не взаємні. Взаємність втрачається в оксимороні.
28
— Звіра, який убиває нудьгою, — проказав робот, — теж можна побачити в цих місцях. Його голос твердий і владний. Його твердження непохитні й неймовірні. Його зовнішність бездоганна й огидна. Ти бачиш його і зичиш йому смерті, хоча він не скоїв нічого поганого, геть нічого. Він розмовляє з тобою про це розважливо. Напруга стає нестерпною. Твоя нездатність діяти породжує апатію, увиразнену крайньою монотонністю твоєї ситуації. Оскільки ти не можеш убити його, ти вбиваєш себе.
— Де він тепер? — запитав Мішкін.
— Убиває нудьгою рибу собі на обід. Він досягає цього, читаючи їм лекцію про їхні невідчужувані права.
— Перепрошую, — сказала риба. — Ще жодну рибу ніколи не довели нудьгою до смерті.
— Іди, щоб тебе нафарширували! — гаркнув робот.
29. Плутанина, названа ключем розуміння
На пласкій білій скелі Мішкін побачив білий домашній телефон зі слухавкою. Коли він підійшов до нього, телефон задзвонив. Мішкін узяв трубку:
— Алло.
— Том? Том Мішкін? Це ти?
— Так, — підтвердив Мішкін. — Хто це?
— Це твій дядько, Арнольд Епстейн. Томе, як там у тебе?
— Непогано, — відповів Мішкін. — Маю кілька проблем...
— А хто їх не має? А твоє здоров'я, все гаразд?
— Чудово, дядьку Арнольде. А ваше?
— Більш-менш добре. Томе, так приємно чути твій голос.
— Дядьку Арнольде, як це ви зателефонували мені аж сюди?
— Це подарунок від мережі супермаркетів А&Р. Уранці я був мільйонним покупцем і мені подарували кошик харчів і один телефонний дзвінок будь-кому, кому я захочу зателефонувати — куди завгодно.
— Що ж, це добре, що ви обрали мене, я зворушений.
— А для мене втіха чути твій голос. Слухай, Томе, твої батько-мати, з ними все гаразд?
— Чудово, — запевнив Мішкін.
— А твоя сестра?
— Теж чудово. Вона в Європі.
— Це добре. А де ти, бо я не зовсім зрозумів оператора.
— Я на планеті Гармонія.
— Там гарно?
— Думаю, так.
— Ну, чудової тобі відпустки. Томе, чи можу я щось зробити для тебе?
— Насправді так, — мовив Мішкін. — Ви маєте олівець і аркуш паперу?
— Томе, ти ж знаєш мене, я ніколи не буваю без них.
— Тоді запишіть: запчастина L-1223A до двигуна. Вона мені вкрай потрібна.
— Уже записав. А там, де ти є, немає магазинів Sears, Roebuck?
— Ні, дядьку Арнольде, тут такого й близько немає. Гармонія — такий собі нерозвинений край.
— Як Тобаґо?
— Ще гірше. Дядьку Арнольде, мені потрібна ця запчастина просто зараз, найшвидшою можливою службою доставки.
— Томе, вважай, що вже зроблено. Ти пам'ятаєш Сеймура Ґалстейна, сина Герті, найкращого приятеля твоєї тітки Рейчел? Що ж, Сеймур — експедитор у фірмі міжпланетних постачань F.В. Crowley. Я дістану цю запчастину сьогодні пополудні, передам йому, і він доправить її тобі за кілька годин, щонайбільше за день.
— Як добре, дядьку Арнольде! Невже це справді буде так швидко?
— Томе, можеш покладатися на мене. Невже твій дядько Арнольд коли-небудь підводив тебе?
— Дядьку Арнольде, навіть не знаю, як дякувати вам!
— Томе, не думай про це. Бувай здоровий. Набери мене, як будеш удома.
Мішкін поклав слухавку, відхилився назад і розслабився. Якщо дядько Арнольд так сказав, усе буде зроблено. Уряди можуть обіцяти більше, ніж можуть дати, учені можуть бути надміру оптимістичними щодо того, чого здатні досягти,
