Завтра будуть коти - Бернард Вербер

— Думаю, релігія може їх врятувати…

— Релігія? Наразі саме вона штовхає людство до самознищення.

— Бо вони вшановують не те божество. Я за повернення культу Бастет.

Він киває головою, і я помічаю, наскільки пожежа у великій бібліотеці його приголомшила.

— Хочеш почути третій урок з історії людей і котів? — питає він.

Якнайзручніше вмощуюся на кам’яній опорі й нашорошую вуха. Це мій улюблений момент.

— Єгиптяни, отже, створили цивілізацію, яка досягла блискучого розвитку, перш ніж її знищила війна.

— Жахітливого Камбіса II, вбивці котів.

— Гебреї, колишні раби у Єгипті, звільнилися з-під їхньої влади і втекли на північний схід, на територію Юдеї, де заснували міста, розвинули торгівлю у портах.

— Що таке торгівля?

— Це одна з найдавніших форм праці, яка полягає в обміні їжею чи речами з одного місця на товар з іншого. Гебреї три тисячі років тому під егідою своїх царів Давида і Соломона збудували флотилію торгових кораблів, але вони помітили, що щури й миші часто пошкоджують запаси харчів під час морських мандрів. Царі наказали, щоби їх систематично супроводжували коти.

— То так кішки почали подорожувати на великі відстані?

— Спочатку на Середземномор’ї, а потім на суші з караванами верблюдів.

— Нас використовували тільки для того, щоб захищати людську провізію від гризунів? Це якось мене розчаровує.

— Всюди, де торговці висаджувалися на берег, вони залишали кошенят, що народилися на кораблях. Це викликало справжній фурор у тих людських поселеннях, де їх до того ніколи не бачили. Проте поступово розповсюдження котів призвело до поділу людей на тих, хто любить котів, і тих, хто надає перевагу собакам.

Вдалині пожежа у великій бібліотеці поволі пригасає.

— Шанувальники котів любили їхній розум, а прихильники собак — силу. Перші любили свободу, другі ж — послух. Одні любили ніч, інші — день.

— Ті й ті взаємодоповнювали одні одних.

— Але вони вважали інакше. Вже тоді ті, хто любив собак, нерідко наказували їм переслідувати котів. У деяких селах робили облави, щоби спіймати і вбити якомога більшу кількість котів.

— Ти казав, що наших предків брали на борт, але вони не вміли плавати, так?

— В тому то й річ, люди на кораблях знали, що коти зроблять усе, аби судно не пішло на дно. І коти ставали все розумнішими: треба було допомогти людям відвернути випадки, коли доводилось би змагатися з водною стихією. Коти провіщали наближення бурі.

— Слухай, якщо ти вже все знаєш, то скажи, чому собаки вміють плавати, а ми — ні?

— Наскільки мені відомо, це тому, що шкіра і шерсть у нас відрізняються. Але, здається, деякі коти люблять воду. Я такий самий, як ти, мені неприємна сама лише думка про те, щоби бути мокрим. Завжди здригаюся, згадуючи недавнє купання. Ми обоє пережили важкі моменти в ці дні. Отже, коти розійшлися світом з Юдеї. Тексти з-перед 1020 року до Різдва Христового згадують прибуття перших кішок до Індії.

— Індія? Що це? Де це?

— Велика країна на Сході. Торговці взялися нас вимінювати на приправи. Тільки-но вони з нами познайомилися — почали нас обожнювати. Перейняли культ богині з людським тілом і головою кішки, але дали їй інше ім’я: Саті. Її також вважали богинею родючості.

— Ці людські індуси мусили бути дуже витонченими, щоб так відновити «мій» культ.

— Скульптури Саті були порожнисті, а очі — підсвічені олійними лампадами, встановленими всередині, щоб відлякувати гризунів і відганяти злих духів.

— Уявляю, як це гарно.

— Індуси вважали, що саме коти навчили людей йоги (гімнастики на основі потягувань, подібних до наших) і медитації (що походить від наших глибоких сієст).

Ця остання фраза заохотила мене до нових потягувань, а тоді я закинула праву лапу за голову, щоб вилизати собі живіт.

— За 1000 років перед Різдвом Христовим коти дісталися до Китаю: ще більшої країни ще далі на схід. Торговці вимінювали наших пращурів на тонкий шовк, прянощі, олію, вино і чай. Династія Чжоу, яка панувала у цей час, зробила котів символом миру, безтурботності та удачі. Вони теж створили на нашу честь богиню Лі-Шу, яка мала вигляд кішки.

— Отже, культ Бастет продовжився.

— Коти завойовували не лише території Сходу, а й Півночі. За 900 років перед Христом згадується про прибуття наших предків до Данії. Вони започаткували культ богині родючості Фреї, колісницю якої тягнуть дві священні кішки. Одна називається «Любов», інша — «Ласка».

Я не знаю, що таке Данія, Китай чи Індія, тим паче Юдея, але з розповіді Піфагора розумію, що коти, які доти жили тільки в Єгипті, в якийсь період використали мандрівних людей для розповсюдження свого впливу на все більші території.

Вперше прошу Піфагора повернутися до своєї розповіді й пояснити мені кожне незрозуміле слово. Прошу описати прикраси, одяг, вигляд і їжу згаданих людських народів. Він не відмовляється задовольнити мою цікавість. Тепер я не хочу, щоб хоч слово, вимовлене ним, залишалось для мене незрозумілим. Піфагора, здається, не дивує моє прохання. Він терпляче повторює кожен вислів і пояснює людський світогляд, який створив це поняття, — і так розширює межі мого розуміння.

Знову питаю, звідки він все це знає. Він хитає головою, наче вагається, чи готовий відкрити мені те, що приховує з часу нашої першої зустрічі.

Зненацька зовсім близько пролунав вибух.

Він зробив мені знак йти слідом. Скотився сходами вежі й рушив у напрямку, звідки, здається, донісся цей тривожний звук. Ми побігли і потрапили на яскраво освітлений широкий проспект. Тисячі людей зібралися там у дві групи, що стояли одна навпроти одної. Піфагор показує, що нам краще буде видно зверху крізь гілки дерева. Ми видерлися на дерево.

— То це і є війна?

Піфагор не відповідає, а заохочує спостерігати за тим, як поводяться ці люди.

Ті, що стоять праворуч, махають чорними прапорами і раз по раз викрикують одну й ту саму фразу. Навпроти — група людей, вбраних у синє, в касках з жовтими смужками. Вони тримають щити і палиці. Без прапорів, стоять і мовчать. Обидві групи наче чогось чекають. Над юрбою витає гострий дух чоловічих гормонів, а вусами я вловлюю хвилю чистої екзальтації. У бік синьої групи летить запалена пляшка, але тут вчасно розступаються. «Коктейль» вибухає на землі і розтікається блискучою калабанею. Незабаром люди кидають щось у відповідь, якісь штуки, за якими тягнуться довгі хвости диму.

— Ні, це ще не війна. Те, що ти бачиш, це якраз провісники конфронтації. Ті, хто у формі, — захисники правлячої системи. Проти них — ті, хто хоче