Зоряний вуйко - Брати Капранови

Цапури зупинилися так різко, що вози підбили їх під задні ноги.

— Стій, паскудо, бодай тобі!

Отаман плюнув у дорожню пилюку:

— Унюхала, стерво!

На обрії ледь жевріла маленька вогняна цяточка, наче далеке багаття. Петро відчув, як похололи у нього пальці. Терентій зліз із воза і люто копнув колесо. Дід забуркотів щось під носа — молився.

— Стій, паскудо, куди ти… — цапури побачили небезпеку і засіпалися. Молоді заходились їх приборкувати, але довелося таки Петрові самому взятися, тоді тільки принишкли, здригаючись та нервово форкаючи.

Коли Петро передоручив заспокоєних кіз Сердюкам і обернувся, отаман зважував у руках запасну вісь, а дід Ївко вішав на себе новенького Терентієвого автомата.

— Що, хлопці, коли вмирати судилося, будемо вмирати, як лицарі, — Григір нервувавсь, а дід на подив спокійно роздивлявся нову зброю.

— Головне, ви в очі їй цільте чи в рота, коли роззявить. Нам Бог допоможе — мені знамення було. Коли молодий ще був, дядько Жук — ви його не знали — таку одну в око вцілив. Якось виберемось. Мені зірка показала.

Терентій на возі вибирав собі дрючка поміцніше. Петро сперся на колесо і подивився на обрій. Заспокоює дід. А вогняна цяточка все збільшувалася, наближаючись. Унюхала, таки унюхала, отак було першу цапуру упускати — прикмета вірна, до невдачі.

Отаман звернувся до молодих, що принишкли осторонь:

— Ви, хлопці, залазьте на вози та тримайте кіз, бо без них не вибратися звідси. А коли щось з нами трапиться, — він помовчав і сіпнув ротом, — беріть голоблі, ставайте так, як ми, і бийте її, бийте, сучу дочку, поки око підставить… Якщо подолаєте, додому завертайте, дорогу знаєте. Зрозуміло? — молоді мовчали, тільки уважно дивились отаману в очі. — А тепер на вози. Хутко!

Петро зняв зброю з запобіжника і розіпхав по кишенях запасні обойми. Дід підвівся, і всі вийшли трохи вперед, щоб отримати простір для маневру. А вогник тим часом перетворився на пляму і продовжував наближатися з шаленою швидкістю. Чумаки розділилися: Терентій з дідом стали на один бік, а дід дав останні вказівки:

— Головне — їй стрибати не давайте і на ногах тримайтеся, бо як один впаде, всім нам хана.

Повітря наповнилося огидним смородом, вогняна пляма насувалася все ближче на зачарованих цим рухом чумаків, і за хвилину перед ними в усій красі, сяючи золотим вогнем, стояла сама Хазяйка Степу.

Петро облизав умить пересохлі губи.

Хазяйка завмерла, даючи жертвам змогу огледіти себе. Хизувалася, певно.

І справді було на що подивитися. Заввишки звірюка була десь людині по коліно, завдовжки — метри зо три, і на перший погляд могла б здатися просто великою ящіркою. Та сяюча броньована луска, що вкривала її щільно, захищаючи навіть від куль, палаючі ненажерливі очі, червоний рот з безліччю зубів підтверджували: так, це вона, невтомна, ненажерлива і непереборна, огидна і смердюча, сяюча і чаруюча, страшніша за Сонце, за свиней, за верхніх — Хазяйка, найжахливіша істота на верху.

— Рятуй нас, Заступнице наша!

Терентій з дідом Ївком рушили вперед, обходячи тварину збоку. Та озирнулась на них і люто вдарила хвостом, не знаючи, кого атакувати першим. Але за мить Григір допоміг їй вирішити, стрибнувши вперед і з усієї сили зацідивши голоблею по звірячій голові. Хазяйка зреагувала миттєво і схопила деревину зубами. Стріляти з-за отаманової спини було незручно, тому всі вимушені були просто спостерігати, як той намагається витягти свою зброю і як поступово Хазяйка наближається, закусивши кінець голоблі. Та в цей мент Терентій, що скінчив уже свій маневр, щодуж кийком оперезав тварюку. Вона сіпнулася убік, разом відпустивши Григорову зброю. Дід зразу ж стрельнув, але в око не влучив. Уся лють звірини тепер обернулася проти Терентія, вона приготувалася стрибати, але тут у бійку знову вступив Григір, що мав хвилинку перепочити. Крикнувши Петрові, щоб цілив у рота, він з розмаху ляснув звірині по морді просто біля ощиреної пащі. Петро натиснув на гачок, але кулі з виском відскочили від броньованої луски. До тварини знову взявся Терентій.

Хазяйка реагувала миттєво — тільки тріски летіли від голобель. Григір з Терентієм по черзі відвертали її на себе, Петро з дідом стріляли, мов несамовиті, але їм не щастило. Петро поміняв обойму і спробував вцілити в око — та де там, хіба влучиш у таку щілину? Тварюка рухалась, як добре відлагоджений механізм — без жодної втоми, методично обертаючись на удари і атакуючи чумацькі кийки. Люди почали нервувати: та невже вона залізна, бісова душа! Холодний азарт бійки переростав у лють, а зрештою й у відчай — такими безсилими виявилися автомати проти броньованої шкіри.

Терентій несподівано ослизнувся, на мить втратив рівновагу — і тут Хазяйка, різко сіпнувшись, вибила палицю з його рук. На допомогу кинувся Григір. Вдаривши звірюку по потилиці, він відвернув увагу на себе, але тепер вже кепсько прийшлося самому, бо Терентій на хвилину забарився, піднімаючи голоблю. Отаман ухилився раз, вдруге.

Задні ноги звірини підібралися для стрибка. Петро випустив півобойми, намагаючись перешкодити, та куди там — клята тварина на кулі навіть не оберталася. Григір завмер, чекаючи атаки, і ніхто не помітив, як у цей мент поза Хазяйки виник дід і з переможним криком вдарив її прикладом по нозі. Хазяйка рвонулася, наче несамовита, дід покотився клубком — живий, ні? — і тут Григір напав на тварюку ззаду. Хай їй біс! Тим часом Терентій вже опанував становище й з кийком у руках перехопив напасницю. Дід за його спиною підводився з колін — живий!

Хлясь!

Петрові на мить здалося, що паща відкрилася червоним проваллям, і він натиснув на гашетку. Дарма. Нічого не могло завдати клятій потворі шкоди. Вона продовжувала методично наступати, а чумаки поступово втомлювалися, все непевнішими ставали їхні удари, все далі від мети летіли кулі.

Точно. Петро ясно уявляв, що має статися далі: ще одна помилка, дві, три — вони ж не залізні — і ця смердюча красуня їх зжере. Всіх. І хлопців на возах, і цапур. Хвиля огиди і розпачу піднялася в