Фантастика Всесвіту. Випуск 1 - Річард Бах

А через рік Мейске-санова мати, як він і обіцяв, народила хлопчика. Ще через шість років цей хлопчик, може, й справді втіленець Мейске-сана, відіграв неабияку роль у повстанні проти «кривавого податку».

Повстання проти запровадженого новим урядом закону про військову повинність охопило всю Японію. Багато хто розповідає, ніби до повстання спричинився вираз «військова повинність», переданий ієрогліфами «кров» і «податок» в указі першого міністра. Це хибно зрозуміли, мовляв, податок братимуть кров’ю з живих людей.

І в нашому краї переказ твердить, що гнів повстанських загонів спалахнув з новою силою, коли рознеслися слова Малюка, якого привела до них мати:

— То, значить, нові урядовці, як оті заморські дияволи-іноземці, і собі бажають жлуктити людську кров з кришталевих чарок!

Я вже розповідав, як після перемоги повстання Малюк полинув до Мейске-сана, чия душа тихо збувала час між корінням дерев, щоб «наговоритися досхочу», а мати повернулася з повстанцями до селища, вже без нього.

Хотів би доповнити дечим ту розповідь, про що бабуся оповідала з неабияким піднесенням, доточуючи бачене й чуте замолоду.

Переказ твердить, що коли сільські старости — ватажки повстанців — потрапляли в скруту, Малюк виряджав свій дух до лісу на пораду до духа Мейске-сана. Задум Мейске-санової матері, на який після повстання пристало все селище, був такий мудрований, наче і його переказав через Малюка Мейске-сан.

— І справді, — казала бабуся, — Мейске-санова мати з роками дедалі більше шкодувала, що не сама додумалася до цього.

Гадаю, Мейске-санова мати, не простого розуму, зметикувала, що найпевніше втілити той задум, коли він ітиме ніби від Мейске-санового духа, що перебував між корінням дерев у лісі на узвишші.

А запропонувала вона таке.

У заснованому Руйнівником і його юними супутниками селищі в лісовій долині упродовж довгих років «віку свободи» панували лад та добробут. Воно не платило податків ні сьогуну, ні князеві і не потребувало їхнього захистку. Після «віку свободи» нас обклав податками князь, тепер вимагає податків новий уряд. А чи ми бачили якесь добро від князя чи від уряду? Новий уряд бере податок з кожного, бо кожен значиться в подвірній книзі.

На щастя, під час повстання проти військової повинності подвірні книги спалили. Тож давайте тепер записувати в подвірну книгу лише одного з двох. З двох новонароджених також записувати лише одного.

Яка дивовижна, сказати б, революційна, думка! Селяни схвалили пропозицію Мейске-санової матері й довго так і робили. Вже в ліцеї я дізнався, що повстання проти «кривавого податку» було спрямоване не тільки проти військової повинності, а й проти щойно запроваджених обов’язкової освіти і перегляду поземельного податку.

Тим швидше пристали селяни на хитрість Мейске-санової матері з подвірною книгою.

Винахід Мейске-санової матері, коли до подвірної книги заносили лише одного з двох мешканців селища, що його бабуся напрочуд влучно називала «подвійна бухгалтерія з подвірною книгою», без довгих зволікань запровадився в життя, хоч сільська старшина сприйняла його спершу мало не як жарт.

Після перемоги повстання, коли столичного урядовця довели до самогубства, руки свербіли утнути новому урядові ще якусь капость. Та й усі добрим словом згадували «вік свободи», коли лісова долина, як незалежна держава, не корилася жодній владі. Сільську старшину, гадаю, тішило те, що бодай половина односельців, уникнувши реєстрів нового уряду, зможе повернутися у «вік свободи».

Наслідок не забарився.

З селища набрали вдвічі менше, ніж малося б, рекрутів на японо-китайську і японо-російську війни. Звичайно, кожен розумів, що слід тримати в таємниці, скільки народжується дітей, щоб їх не реєструвати.

Отак і велося, поки Мейске-санова мати на схилі віку не стала поводитися дивно.

Все сказане вище було необхідно, щоб уникнути химерного стрибка в часі: щойно Мейске-санова мати у розквіті сил брала участь у повстанні разом з Малюком, і вже я розповідаю про неї, як про стару, та ще й трохи ніби схибнуту…

В останні роки життя бабуся утвердилася в думці, що вона безпосередньо пов’язана з «віком свободи», на знак чого перестала користуватися європейським літозчисленням. Вона так вихваляла мудрість Руйнівника, закладену в стародавньому календарі, що мені він почав ввижатися мало не винятковим надбанням нашої долини.

Так от, у рік собаки за її старим відривним календарем, тобто 1910 року, на початку літа, у поведінці Мейске-санової матері, вже досить похилого віку, почали виявлятися досить дивні ознаки, не притаманні старій людині.

— Її мучив душевний біль, — казала бабуся.

А я, пам’ятаю, зрозумів це так, ніби вона була душевнохвора. Бабусині слова викликали в мене здивування і збентеження водночас. І з кожним днем «душевний біль» Мейске-санової матері сильнішав.

Але найтяжчих мук вона зазнала наступного року, у рік свині.

Тепер я знаю, що в рік собаки були проведені арешти за «процесом про велику зраду», а наступного року було виконано смертний вирок Сюсуєві Котоку і ще одинадцятьом підсудним.

«Процес про велику зраду» й був причиною «душевного болю» Мейске-санової матері.

Було б перебільшенням казати, що односельці, які досить давно бачили пригніченість старої Мейске-санової матері, безпосередньо пов’язували її душевний біль з «процесом про велику зраду». Дізналися про це (на початку — лише кілька старійшин), коли вона спробувала надіслати телеграму з поштового відділення в долині.

Довгу ту телеграму було адресовано Його Величності імператорові Великої Японської імперії.

— Зміст телеграми, якщо вилучити все зайве з точки зору здорового глузду, — розповідала бабуся із щирим співчуттям до Мейске-санової матері, — зводився до глибокого смутку з приводу страти дванадцяти чоловік з Сюсуєм Котоку на чолі.

Вже