Феномен Фенікса - Валентин Лукіч Чемеріс

Я сів на луках з порожніми баками і майже без свідомості. Ось що сталося зі мною сьогодні, себто 9 квітня 1944 року.

Коли Джону Уокеру сказали, що на календарі нині 1996 рік, з ним лучився шок. Далі він не годен був ні говорити, ні що-небудь адекватно сприймати… Іншого виходу, як відправити його в спецлікарню — психіатричну мається на увазі, — не було…»

— Гм… — редактор, закінчивши читати, знову вдався до традиційного свого гмикання. — Оце і вся загадкова історія? Продовження є?

Репортер мовчки подав йому аркуш паперу.

Редактор прочитав:

«Історія ця набула розголосу і в свій час навіть потрапила на сторінки преси. Всі вимагали пояснень, достовірніших даних, тоді керівництво шпиталю зробило таку заяву:

«25-літній пілот-любитель Джон Уокер, власник відреставрованого Р-40 «Кертісс», страждає від навязливої форми шизофренічної маячні, що загострена повною амнезією, яка несподівано вразила його під час польоту.

Хвороба, безумовно спровокована непомірним захопленням містера Уокера історією аваіації. Хворий вважає себе пілотом ВПС США часів Другої світової війни.

Нині він лікується в спеціалізованій клініці без права доступу до нього відвідувачів, котрі здатні викликати загострення хвороби».

— Всього лише… шизофренік? — розчаровано протягнув редактор. — То що ж незвичайного в цій історії? Маячня може напасти на будь-кого. Хоча… Чому керівництво шпиталю не пускає до нього відвідувачів? Дивно. Дуже дивно. Наче його ізолювали від громадкості.

— Саме так, дивно, — погодився репортер. — А не пускають до нього відвідувачів тому, щоб не виявилися деякі… вражаючі, скажу так, факти. Ось продовження історії.

І подав редактору ще кілька аркушів.

Редактор з цікавістю— хоч і гмикаючи, — почав читати.

«Один журналіст, назвемо його Джеймс О’Хара, не повірив висновку спеціалістів шпиталю щодо Джона Уокера. Як мені вдалося встановити, — писав далі репортер, — заінтригований випадком, Джеймс О’Хара провів самостійне розслідування. І ось що він вияснив.

Літак-винишувач ВПС США з бортовим номером Р-03227 справді входив до 123-ї ескадрильї прикриття.

9 квітня 1944 року один з пілотів тієї ескадрильї пропав без сліду. Після того, як почався бій з месершмітами. Його справді пілотував лейтенант Джон Уокер, фотографію якого вдалося розшукати і перезняти в архіві.

Цікава деталь. На правій щоці в нього характерна родимка. А в льотчика, що з’явився в Англії року 1996-го теж на правій щоці така ж родимка. Він дуже і дуже схожий на американського лейтенанта Джона Уокера, який зник 9 квітня 1944 року — вони наче близнюки. Ясно, що це одна і та ж особа.

Крім усього на літаку виявили свіжі пошкрябини і пробоїни від куль. Виходить, літак обстріляли не 52 роки тому, а щонайбільше 20 хвилин тому — перед його приземленням. Та й звідки кульові пробоїни могли з’явиться у відреставрованому літаку?»

— І яка подальша доля пілота, котрий приземлився в Англії у 1996 році після бою з месершмітами у 1944 році?

— Про подальшу долю Джона Уокера, британська влада зберігає вперте мовчання… Але я над цим зараз працюю. Думаю, мені вдасться дізнатися, що з ним було далі і яка його доля і де він нині?

— Отже, на сьогодні це все?

— На жаль, все. Але — поки що. Продовження, я вірю, буде.

— Коли?

— Цього я ще не знаю. Але вірю — буде. Коли-небудь.

— Гм… — редактор знову відкинувся на спинку крісла, заплющив очі і через повіки масажував очні яблука — у нього від утоми — багато читав, — постійно боліли очі. — Що говорить про цей випадок, якщо він справді був, наша наука?

— А— а— а… нічого. — Поки що.

— Все ті ж прояви невідомих нам законів Всесвіту?

— Виводить, що так. Ми ще не все знаємо.

Редактор довго мовчав, наче зважував щось, потім ляснув долонею по столу.

— Гаразд! Твій матеріал я ставлю в номер. Сенсації нам потрібні. Ось як тільки ми пояснимо цей феноменальний випадок? Всю цю… містику і фантасмагорію…

— Поки що…

— Знаю, наука безсила. Але читачі вимагатимуть од нас хоч якихось припущень. І ми їх повинні дати.

— На думку спеціалістів з аномальних явищ, це, — репортер подумав ще і впевнено закінчив: — Причини подібних пригод криються в явищі, що трактуються як діри в часі і просторі.

— Гм… Діри в часові і в просторі?

— Саме так.