Українська література » Фантастика » Принц Ґаллії - Олег Євгенович Авраменко

Принц Ґаллії - Олег Євгенович Авраменко

Читаємо онлайн Принц Ґаллії - Олег Євгенович Авраменко
дитяче.“

Філіпове дитинство стрімко добігало кінця, і в нього вже не лишалося часу на ту коротку інтермедію до юності, що зветься отроцтвом…


Розділ IV
Кінець дитинства

Філіп сидів на березі лісового озера й задумливо споглядав віддзеркалені гладінню води білі, напівпрозорі, схожі на серпанок хмаринки, що повільно пливли синім весняним небом з південного заходу на північний схід. Озеро лежало на рівнині, посеред густого лісу, а вдалині зусібіч, немов казкові велетні, здіймалися гори. Філіпові подобалась ця місцина; в теплу пору року він часто приїздив сюди, коли хотів побути насамоті.

Сьогодні був останній день весни і його чотирнадцятий день народження. І Філіп, як і рік, і два, і три роки тому, ще вдосвіта утік з дому, щоб не бачити батька в жалобному вбранні, щоб зайвий раз не потрапляти йому на очі, бо саме цього дня герцоґ був більше ніж будь-коли нетерпимий до свого найменшого сина.

Для кожного юнака день його народження — день радості, що символізує рубіж, перетинаючи який він стає на рік старшим, а отже, ще дорослішим. Проте для Філіпа, скільки він себе пам’ятав, 31 травня завжди було днем смутку. Ні, не за померлою матір’ю: йому, звісно, шкода було жінку, яка, народивши його, померла в муках — та він її не знав. Цей день символізував для Філіпа втрату батька, дитинство, що минуло поряд з ним і водночас так далеко від нього. Свідомо Філіп не любив герцоґа і, щиро кажучи, не мав жодних підстав любити його. Однак неусвідомлено він усе ж тягнувся до нього, скоряючись тому сліпому, безумовному інстинктові, що змушує малих звірят триматися біля своїх батьків, шукати в них ласки, тепла й захисту. А крім того, герцоґ був для Філіпа взірцем мужності й шляхетності, прикладом мудрого та справедливого правителя, втіленням безлічі інших достоїнств, і єдине, в чому він не хотів бути схожим на нього, то це бути таким батьком…

Повернувшись додому й дізнавшись про все, що сталося в Тарасконі за його відсутності, герцоґ, як і передбачав Ернан, звільнив Ґійома з-під арешту і лише суворо поганив його. Амністія, проте, не торкнулася тих кількох наближених Ґійома та Робера, що також були взяті під варту, — герцоґ наказав кинути їх до найглибшого підземелля замку й негайно забув про їхнє існування. Решта учасників наруги над Едженією, як засвідчили подальші події, могли лише позаздрити своїм товаришам, що спокійнісінько відсиджувались у в’язниці. Невдовзі ті, хто був причетний до тих ганебних подій, але зберіг свою свободу, один за одним почали гинути за вельми підозрілих обставин. Їм не вдавалося врятувати життя навіть квапливою втечею — хоч би де вони хвалися, всюди їх знаходила смерть, спрямована (в чому ніхто не сумнівався) рукою Ернана де Шатоф’єра.

На відміну від Робера, який, маючи певну частку здорового глузду, пристрасно дякував небесам, що на той час перебував у Барселоні і не брав участі в братових розвагах, Ґійом був надто дурний і самовпевнений, щоб тверезо оцінити ситуацію й по-справжньому налякатися. Звістки про кожну наступну смерть викликали в нього напади люті, він скаженів, на всі лади проклинав Ернана і підсилав до нього найманих убивць, яких за кілька днів знаходили мертвими, як правило повішеними на шибениці в Шатоф’єрових володіннях.

Незавидне становище Ґійома погіршувалося ще однією суттєвою обставиною. Десь за тиждень по смерті Едженії стало відомо, що Ернан був таємно заручений з нею. Певна річ, за її життя вищий світ поставився б до такої звістки вельми несхвально, проте постфактум це було сприйнято спокійно і з розумінням. Таким чином, не зовсім законні з формальної точки зору дії Ернана набували в очах суспільства певну видимість законності, переходячи в площину кровної помсти, що завжди вважалося справою святою й гідною якнайглибшої поваги.

Ґійом був приречений — це розуміли всі, крім нього самого. Робер уже відверто примірявся до титулу спадкоємця Ґасконі та Каталонії. Герцоґ ще більше замкнувся в собі і став уникати старших синів майже так само, як і меншого. Чимдалі нестерпнішим робилося Філіпове життя в батьківському домі. Щоразу, зустрічаючи Ґійома, він ледве стримувався, щоб не накинутися на нього, і про себе дивувався, чому Ернан зволікає з розправою. Ґастон д’Альбре, який знову посварився з герцоґом (він вимагав суду над Ґійомом і позбавлення його, вкупі з Робером, права успадкування майорату), пропонував Філіпові поїхати разом з ним та Амеліною до Беарну. Однак тоді Філіп перебував у стані глибокої депресії і відкараскався від кузена непевною обіцянкою згодом подумати над його пропозицією.

А вночі, напередодні свого від’їзду, до Філіпа прийшла Амеліна. Вона швиденько роздяглася, забралась у ліжко і припала до його вуст палким поцілунком. Можливо, то була найсприятливіша нагода подолати властивий кожному підліткові страх перед першою близькістю з жінкою, адже наразі Філіп, як ніколи раніше, потребував ніжності й ласки, він так жадав забутися в обіймах любої й дорогої сестрички… Проте тієї ночі між ними так нічого й не сталося. Філіп був ще надто слабкий, виснажений, знесилений усім пережитим. Вони лежали поряд, обіймаючись і цілуючись — ласкаво, але без пристрасті, як брат і сестра, — і Філіп виговорив Амеліні все, що накипіло в нього на душі, все, що його гризло, а потім просто заснув, міцно пригорнувшись до неї, до її теплого та ніжного тіла. Тієї ночі він спав спокійно й безтурботно.

Вранці їх розбудив Ґастон (слуги не наважувалися) і все питав, чи скоро будуть діти. Ось на такій піднесеній ноті вони й розпрощалися. А позаяк було ще рано, то Філіп лишився лежати в ліжку, не знаючи, де йому подітися від сорому та збентеження. Що ж то буде, думав він, коли за місяць-другий Ґастонові заманеться поспитати у лікаря, чи не вагітна, бува, його сестра, а той, здивовано підвівши брови, відповість: „На Бога, монсеньйоре! Таж вона ще незаймана.“ Кпинів вистачить надовго, це точно! „Так ти спав з Амеліною чи просто спав з нею? І скільки разів ви отак просто спали удвох?“ Нічого сказати, гарненькі справи…


Філіп узяв до рук лютню і за звичкою перебрав струни, перевіряючи настройку. Свідомо він ще не вирішив, щó хотів би заспівати, як його пальці, трохи несподівано

Відгуки про книгу Принц Ґаллії - Олег Євгенович Авраменко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: