Принц Ґаллії - Олег Євгенович Авраменко

заперечуючи, що старші сини герцоґа цілком заслуговують на смерть і в пропозиціях про їхнє вбивство є певний резон, вони все ж вважали, що не варто вдаватися до насильства, поки не буде вичерпано м’якші, дипломатичні методи боротьби. Бурхливі дискусії тривали весь день, і лише над вечір молоді вельможі узгодили свої погляди з усіх принципових моментів і розробили план першочергових заходів. З-поміж себе вони вибрали десятьох ватажків, серед яких природним чином опинилися й Ґастон д’Альбре та Ернан де Шатоф’єр, і поклали на них керівництво змовою.

Наступного ранку всі десятеро ватажків прибули до Тараскона. Ще напередодні, за пропозицією Ернана, було вирішено в загальних рисах повідомити Філіпові про свої наміри, не розкриваючи, втім, усіх деталей плану. Його обізнаність, хай і обмежена, дозволяло змовникам у разі необхідності виступати від його імені, що надавало змові значно більшої ваги і навіть певної офіційності.

Філіп вислухав їх, зовні зберігаючи спокій та незворушність. За весь час, поки Ернан та Ґастон почергово говорили, викладаючи йому міркування змовників, він ні поглядом, ні виразом обличчя не зрадив тих почуттів, що вирували всередині нього. Нарешті сталося те, про що він мріяв упродовж останніх років, ховаючи цю найзаповітнішу мрію в найглибші закутки душі, не звіряючи її нікому — навіть Богові!…

Коли Ернан та Ґастон закінчили, Філіп обвів усіх десятьох присутніх приязним і водночас гордовитим поглядом і сказав:

— Друзі мої, я свято шаную кревні узи, закони та звичаї наших предків, і вважаю, що лише виняткові обставини можуть виправдати їх порушення. На мій превеликий жаль, зараз у наявності ці самі виняткові обставини. І якщо переді мною постане вибір — мир, спокій та добробут на землях, що довірив моєму родові Бог, чи сліпе та неухильне дотримання усталених норм, — тут у голосі його виразно забриніли металеві нотки, — то будьте певні: я не вагатимуся ні миті. Гадаю, і люди, і Бог зрозуміють та схвалять моє рішення.

Такою відповіддю він розставив усе на свої місця. І якщо хтось із ватажків, йдучи до нього, уявляв, що робить йому велику честь, пропонуючи те, що за законом належить його старшому братові, то Філіп чітко і ясно дав їм зрозуміти, що милостиво погоджується прийняти батьківський спадок — єдино задля їхнього ж добра і лише тому, що Ґійом виявився не гідним того високого положення, що його він мав отримати за правом первородства. Ці слова зайвий раз переконали молодих людей, що вони не помилились у виборі свого майбутнього сюзерена.

Коли всі ватажки, крім Шатоф’єра й д’Альбре, пішли, Філіп скрушно похитав головою і сказав:

— Помиляються ті, хто відмовляє Ґійомові та Роберові в будь-яких талантах. У певному сенсі вони справжні ґенії. Це ж треба зуміти скотитися так низько, щоб налаштувати проти себе геть усіх.

— Авжеж, ґенії, — осміхнувся Ґастон. — Та я волів би не мати таких ґеніїв серед своєї рідні. Перед людьми соромно.

А Ернан мовчки дивився на друзів і думав про те, що направду незбагнені шляхи Господні, коли від одного батька народжуються такі різні діти, як Філіп та Ґійом…

Згадана трохи вище сварка між герцоґом та Ґастоном д’Альбре мала найбезпосередніше відношення до змови молодих вельмож. Одного разу Ґастон спробував прозондувати ґрунт і натякнув герцоґові, що, можливо, його піддані хочуть бачити спадкоємцем Ґасконі та Каталонії не Ґійома і не Робера, а Філіпа. Щойно почувши це, герцоґ миттю розлютився і наговорив небожеві багато образливих слів. Ґастон тоді теж скипів і став огризатися; після такої вкрай неприємної сцени йому не лишалося нічого робити, окрім як забрати сестру, дружину та доньок і поїхати з Тараскона. Пізніше, роздумуючи над дивною нестриманістю герцоґа, Ґастон знаходив цьому лише одне пояснення: він був не перший, хто натякав йому на таку можливість.

А тим часом Ґійом та Робер, ніби навмисне, робили все, щоб полегшити працю змовникам. Вони зібрали в своєму оточенні найвідбірніших покидьків вищого світу з усієї Ґасконі, що вже само по собі викликало обурення респектабельних вельмож, і бешкетували в околицях, наводячи жах на місцевих селян. Серед багатьох мерзенних розваг братів була одна, що справляла на Філіпа особливо гнітюче враження. Зі своїм романтичним ставленням до жіноцтва він всією душею ненавидів ґвалтівників — а Ґійом та Робер були найсправжнісінькими ґвалтівниками…

Розділ III
Обличчя смерті

Це трапилося 2 травня 1445 року.

Ранок був напрочуд гарний, однак почувався Філіп дуже зле. На самоті він гуляв у двірському парку, провітрюючи важку з похмілля голову. Вчора він уперше в житті по-справжньому напився і тепер гірко шкодував про це, клявся собі, що ніколи не питиме більше одного келиха за вечір.

Попервах Філіп не збирався напиватися, та вчорашня вечірка видалася не надто веселою, швидше навіть сумною. Ернан де Шатоф’єр якраз був у Беарні і мав приїхати лише за кілька днів, прихопивши з собою Ґастона д’Альбре та Амеліну — герцоґ уже перестав сердитися на свого небожа і сам попросив його повернутися. З тієї чи іншої причини були відсутні й інші найближчі друзі та подруги Філіпа; отож він трохи засумував і випив більше, ніж звичайно. Відтак йому спало на думку, що коли він добряче нап’ється, то, диви, набереться сміливості переспати з котроюсь із присутніх на вечірці панночок. Це була не дуже розумна ідея, проте Філіп завзято наліг на вино, стрімко п’яніючи від незвички. Після чималої кількості випито зілля його спогади про вчорашній вечір нагло обривалися.

Прокинувся Філіп сам, але не був певен, чи провів він усю ніч один, і ця невідомість мучила його ще дужче за головний біль. Було б так прикро втратити незайманість у нестямі…

Філіп здригнувся від несподіванки, почувши чемне привітання. Він підвів задумливий погляд і побачив поруч Етьєна де Монтіні — вродливого дев’ятирічного хлопчака, що служив у нього пажем.

— А-а, привіт, друже, — промовив він і тут-таки збагнув, що може розпитати його про минулий вечір. — Слухай-но… мм… але тільки між нами. Що я вчора виробляв?

Етьєн здивовано поглянув на нього, а потім силувано всміхнувся:

— Ви нічого не виробляли, монсеньйоре.