Зруйновані зорі - Олег Євгенович Авраменко

даними радіоперехоплення, стало ясно, що атака ґаббарів остаточно захлинулася. Щоправда, деяким кораблям вдалося прослизнути крізь перший оборонний заслін, і вони сховалися в космічному просторі, але якоїсь серйозної небезпеки не становили — передові частини п’ятдесятників і дварків найкоротшим курсом прямували до Магаварші, маючи перед супротивником фору як мінімум години три. Вони цілком встигали взяти околиці планети під свій контроль і захистити її від нападу решток ґаббарского флоту.

Ми вже наближалися до дром-зони, коли так і сталося: окремі кораблі ґаббарів, здебільшого корвети й бомбардувальники, намагалися прорватися до Магаварші, але безуспішно — їх знищували ще на підступах до орбіти. Ну а все сорокатисячне населення планети, щоб уникнути неприємностей, ховалося глибоко під землею, в Катакомбах, надійно захищених від можливого ядерного удару.

— Отже, за Магаваршу поки що можна не хвилюватися, — підсумував Клод Брісо, який, на велике невдоволення Рашелі, зігнав її з крісла спостерігача й тепер разом із Анн-Марі аналізував перехоплені переговори між чужинцями. — Але що тут узагалі відбувається, якого біса ґаббари сунулися сюди?… Схоже, наші вимушені союзники, п’ятдесятники з дварками, самі не знають. Їм наказали — і вони вирушили обороняти систему. Можливо, командуванню флоту щось відомо, але воно не квапиться передавати ці відомості в прямий ефір.

За вісім мільйонів кілометрів від найближчого краю дром-зони, коли нас уже ось-ось мали запеленґувати чужинці, інтенсивність переговорів між ними різко зросла. Корабельні датчики зареєстрували невеликий сплеск напруженості континууму.

— Відкриваються канали першого роду, — повідомила Анн-Марі, зосереджено вдивляючись у свій тактичний дисплей. — Відразу кілька… більше десятка…

— Хто? — нервово запитав Поль Карно, що, як і Рашель, сидів на відкидному стільці в дальньому кінці рубки. — Знову ґаббари?

— Ні, це… — Обличчя Анн-Марі проясніло. — Наші позивні! Чотири… п’ять ескадр Флоту Барнарда й Сьомий експедиційний корпус Землі з окремим спеціальним дивізіоном загороджувальних станцій. Чужинці не панікують, мабуть, вони були готові до цього… Ага! Віддано загальний наказ по всіх частинах, дислокованих у дром-зоні: у бій не вступати, відходити до каналу на Суомі… А ось і розпорядження для кораблів, що охороняють Магаваршу: залишатися на орбіті до прибуття передових частин нашого флоту, тоді передати їм контроль над навколопланетним простором і негайно залишити систему.

— Здається, небезпека минула, — з полегшенням мовив Клод Брісо. — Чи… може, й не було ніякої небезпеки? Може, чужинці самі спровокували атаку, щоб примусити нас ввести сюди війська.

— Не думаю, адмірале, — заперечила Анн-Марі. — Я добре володію німецькою, знаю дві нерейські мови. Я слухала їхні перемовини без комп’ютерного перекладу. І п’ятдесятники, і дварки поводилися дуже природно для блефу. Діється справді щось серйозне.

— Так чи інак, — сказав я, — незабаром усе з’ясується. Оператор, вмикайте позивні. Другий пілот, швидкісний прорив у дром-зону скасовується. Починаємо екстрене гальмування.

За півхвилини найближчі до нас земні кораблі почули наші позивні, а ще через півхвилини ми отримали запит про ситуацію на Магаварші й про те, чи всі пасажири перебувають на борту „Зорі Свободи“. Надіславши відповідь, ми добрих дві хвилини згаяли в очікуванні, поки нарешті надійшла радіоґрама з наказом прямим курсом вирушати до каналу, що сполучався з системою Ґамми Індри, де на нас усе ще чекала бриґада супроводу, а звідти летіти до Терри-Ґаллії. Наказ було підписано адміралом флоту Франсуа Мореном, головнокомандувачем ВКС Земної Конфедерації, співголовою Об’єднаного Комітету Начальників Штабів Співдружності — найвищого керівного й координуючого орґану всіх збройних сил людства.

— Це справді серйозно, — промовив Клод Брісо, ознайомившись із радіоґрамою. — Жарти й розіграші виключені… Але що ж трапилося, хай йому біс?

Відповідь на це питання ми отримали лише півтори години потому, коли на повному гальмуванні ввійшли до дром-зони й наблизилися до флаґмана Сьомого експедиційного корпусу, що рухався нам назустріч. На той час майже всі кораблі чужинців підтяглися в район відкритого гіперканалу, що вів до Суомі, і один за одним покидали тутешній локальний простір. Усі п’ять ескадр барнардського флоту попрямували у глиб системи, до Магаварші, а з’єднання земного експедиційного корпусу розосередилися довкола каналів, через які вони здійснили перехід. Загороджувальні станції, погасивши свій залишковий рух, негайно взялися до закупорювання решти каналів першого роду й досліджених — другого.

— Про повне блокування дром-зони не йдеться, — проаналізував я побачене. — А отже…

— Отже, це ненадовго, — підхопив Клод Брісо. — На тиждень, максимум два. Термін, цілком достатній для евакуації сорока тисяч людей.

На відстані двох світлових секунд від нас флаґман надіслав запит на встановлення аудіовізуального контакту. Незабаром на екрані мого монітора зовнішнього зв’язку виникло зображення темноволосого чоловіка з п’ятьма зірками на погонах. Це був мій головнокомандувач, адмірал флоту Франсуа Морен.

Після офіційних вітань він про всяк випадок повторно уточнив, чи присутні на „Зорі Свободи“ Поль Карно і Клод Брісо. Коли я відповів ствердно, адмірал сказав:

— Добре, капітане, зараз я з ними поговорю. Ваше завдання вам зрозуміле?

— Так, сер. Прямувати через Ґамму Індри до Терри-Ґаллії.

— Правильно. Спробуйте вкластися в п’ятнадцять—двадцять годин об’єктивного часу. Зможете?

Я подумки прикинув: дев’ятнадцять звичайних стрибків по каналах першого роду і один затяжний, із запущеним на повну потужність резонансним ґенератором. Запасів дейтерію вистачить. Часу, мабуть, також. „Зоря Свободи“ — швидкохідний і високоманеврений крейсер; свого часу я провів на ньому тридцять два стрибки менш ніж за добу.

— Так, сер, встигну. Проблемно, але встигну.

— Постарайтеся, капітане. На Террі-Ґаллії має відбутися позачергове засідання Ради Співдружності на найвищому рівні, а у вас на борту голова федерального уряду Землі… — Його погляд ковзнув трохи вбік. — А-а, от і ви, докторе Карно. Мої вітання.

— Здрастуйте, адмірале, — відповів Поль Карно, який непомітно підійшов до мене і став поряд із моїм кріслом. — Ви поясните, що відбувається?

— Ґаббари активізувалися, пане голово. Втім, це ще м’яко сказано. Вони ніби збожеволіли — атакували понад два десятки альвійських планет, а також усі одинадцять людських, що перебувають під контролем Четверного Союзу.

— Причини?

— Альви знищили ґаббарську планету Джейхану у Великій Маґеллановій Хмарі.

Карно кивнув.