Господиня - Стефані Маєр

— Як на людину! — пирхнув Джаред. — Не уявляв, яке важливе це визначення.

Він усадовив мене на поріг, наче на низеньку лавочку, тож сидіти тут було набагато зручніше, ніж на долівці.

— Дякую, — мовила я. — Джеб зробив усе правильно, ти ж знаєш.

— Не можу погодитися, — Джаредів тон був набагато м’якшим, ніж слова.

— А ще дякую за… за все. Не слід було заступатися за мене.

— Всі слова були правдиві.

Я втупилася в землю.

— Це правда, я не хочу нікого тут скривдити. Не навмисне принаймні. Вибач, що завдала тобі болю, коли з’явилася тут. І Джеймі. Мені так шкода!

Він замислено опустився на землю поруч зі мною.

— Щиро кажучи… — він завагався. — Відтоді як ти тут, Джеймі набагато краще. Я уже почав був забувати, як звучить його сміх.

Ми обоє прислухалися до веселого дитячого сміху, який перекривав басовитий регіт дорослих.

— Дякую, що сказав. Саме це мене найбільше… непокоїло. Я тільки й сподівалася, що не завдам нікому непоправної шкоди.

— Як так?

Я збентежено поглянула на Джареда.

— Як так, що ти його любиш? — запитав він із цікавістю, але не наполегливо.

Я прикусила губу.

— Можеш мені сказати. Я… Я не… — він намагався дібрати правильні слова. — Можеш мені сказати, — повторив він.

Я опустила очі й відповіла:

— Частково тому, що його любить Мелані…— (Навіть не глянувши, я відчула, як на згадку про Мелані Джаред здригнувся). — Спогади Мелані про Джеймі — це… це могутня сила. А тоді я познайомилася з ним особисто… — я знизала плечима, — і не могла його не полюбити. Кожна… кожна часточка мого тіла просякнута любов’ю до нього. Раніше я не усвідомлювала, як сильно на мене впливає носій. Може, це особливість людських тіл. А може — Мелані.

— Вона балакає до тебе? — Джаред намагався говорити рівно, але я чула, як він напружився.

— Так.

— Часто?

— Коли хоче. Коли їй цікаво.

— А сьогодні?

— Трохи. Вона… розсердилася на мене.

Він здивовано реготнув.

— Вона розсердилася? Але чому?

— Тому що… — (Цікаво, в печерах за один і той самий злочин осуджують двічі?) — Забудь.

Він розпізнав брехню і здогадався.

— О! Кайл. Вона хотіла, щоб його підсмажили, — Джаред знову розреготався. — Так схоже на неї!

— Іноді вона… жорстока, — погодилась я. І усміхнулася, щоб пом’якшити образу.

Та Джаред зовсім не образився.

— Правда? Наприклад?

— Вона хоче, щоб я боролася. Але я… я не можу. Я не борець.

— Це точно, — він торкнувся пальцем синця на моєму обличчі.— Вибач.

— Пусте. Будь-хто вчинив би так само. Уявляю, як ти почувався…

— Ти б так не…

— Якби була людиною — вчинила б. Крім того, я зовсім не про це… Я про шукачку.

Джаред напружився.

Я знову всміхнулась, і Джаред трохи розслабився.

— Мелані хотіла, щоб я її придушила. Вона цю шукачку ненавидить люто. І я… я її не звинувачую.

— Шукачка досі на тебе полює. Та принаймні їй довелося повернути вертоліт.

Я заплющила очі, стиснула кулаки й кілька секунд старалася дихати рівно.

— Колись я її не боялася, — прошепотіла я. — Не знаю, чому вона так сильно лякає мене зараз. Де вона?

— Не хвилюйся. Вчора вона намотувала кола по шосе. Вона нізащо в світі тебе не знайде.

Я кивнула, змушуючи себе вірити.

— А ти… ти чуєш Мелані зараз? — пробурмотів він.

Я ще не розплющувала очей.

— Я радше… відчуваю її присутність. Вона пильно слухає.

— Про що вона думає? — прошепотів Джаред.

«Ось тобі шанс, — мовила я до Мелані.— Що ти хочеш йому сказати?»

Спершу вона насторожилася — припрошення заскочило її зненацька.

«Чого б це? Чому він нарешті нам повірив?»

Я розплющила очі — Джаред зазирав мені в обличчя, затамувавши подих.

— Вона хоче знати, що сталося — чому ти… змінився… Чому зрештою повірив нам?

Він ненадовго замислився.

— Це… все воднораз. Ти так… людяно ставилася до Волтера. Я ніколи не думав, що ще хтось, окрім Дока, може так співпереживати. Ти врятувала Кайла, хоча більшість людей скинули б його в прірву — просто щоб вижити, я не кажу навіть про зумисне вбивство. А ще з тебе такий кепський брехун… — Джаред засміявся. — Спочатку я шукав ознак якогось хитромудрого плану. Хто знає, можливо, завтра я прокинуся й знову думатиму так…

Ми з Мелані водночас пирхнули.