Господиня - Стефані Маєр
Солодощі поскладали в центрі поля. Здавалося, на них накинувся цілий натовп.
— Вандо, — виринув із натовпу Джеймі. В руках у нього було повно батончиків, а під пахвою — пляшка води.
— Дякую. Повеселився?
— Ага. Якби ще й ти пограла…
— Наступного разу, — мовила я.
— Ось ти де… — Іян також приніс повні жмені батончиків.
— А я перший, — вигукнув Джеймі.
— Ого! — поряд із Джеймі з’явився Джаред. Він також прихопив забагато батончиків як на одну людину.
Іян і Джаред обмінялися довгим поглядом.
— А де їжа? — здивувався Кайл. Він стояв над порожніми коробками, роззираючись по печері у пошуках злочинця.
— Лови, — гукнув Джаред і почав жбурляти йому батончик по батончику — прицільно як ножі.
Кайл легко зловив солодощі й підбіг до нас, щоб перевірити, чи Джаред чогось бува не приховав.
— Ось, — мовив Іян, простягаючи братові половину батончиків, але навіть не підводячи на нього очей. — А тепер іди.
Кайл не зважав на нього. Вперше за увесь день він поглянув на мене. В темряві його очі здавалися чорними. З виразу обличчя я не могла нічого прочитати.
Я смикнулася — і від болю в ребрах хапнула ротом повітря.
Іян і Джаред стали переді мною плече до плеча, заступивши мене як завіса.
— Ти чув, що тобі сказали, — мовив Джаред.
— Можна мені спершу дещо сказати? — Кайл протиснувся між ними.
Вони не відповіли.
— Я не розкаююся, — мовив Кайл до мене. — Я досі вважаю, що так і мав учинити.
Іян відштовхнув брата. Кайл похитнувся, але знову зробив крок уперед.
— Зажди, я ще не закінчив.
— Ні, закінчив, — втрутився Джаред. Його пальці стиснулися в кулаки, шкіра на кісточках побіліла.
Тепер на нас звернули увагу всі. У печері стало тихо, веселий гамір ущух.
— Ні, я ще не закінчив, — Кайл здійняв руки, наче здається, і знову заговорив до мене. — Я вважаю, що вчинив правильно, але ти врятувала мені життя. Не знаю чому, але ти все-таки це зробила. Отож життя за життя. Я тебе не вб’ю. Сплачу свій борг таким чином.
— Ти повний бовдур, — мовив Іян.
— А хто з нас закохався в гусінь, братику? І хто з нас бовдур?
Іян, стиснувши кулаки, кинувся до Кайла.
— Я тобі скажу чому, — мовила я голосніше, ніж сподівалася. Але результат мене вдовольнив. Іян і Джаред здивовано витріщилися на мене, але припинили бійку.
Я рознервувалася. Довелося прочистити горло.
— Я не дала тобі впасти, тому що… тому що я не така, як ти. Я не кажу, що я не така, як… люди. Адже багато хто з присутніх вчинив би так само. Тут є хороші й добрі люди. Такі як твій брат, і Джеб, і Док… Я хочу сказати, що я не така, як ти.
Кайл дивився на мене якийсь час, а тоді засміявся.
— Отакої! — мовив він, досі сміючись. Розвернувся і з почуттям виконаного обов’язку пішов по воду. — Життя за життя, — кинув він через плече.
Я не була певна, чи варто йому вірити. Зовсім не була певна. З людей неабиякі брехуни.
Розділ 37Бажання
Певні комбінації могли гарантувати перемогу. Наприклад, якщо Джаред і Кайл грали в одній команді, ця команда вигравала. Якщо Джаред грав з Іяном, тоді вигравала їхня команда. Я почала була думати, що це Джаред — запорука перемоги, поки не побачила, як двоє братів грають в одній команді.
Спочатку відчувалася незначна напруга, принаймні Іян почувався ніяково в одній команді з Кайлом. Але за кілька хвилин біганини у темряві все налагодилося, запрацювала схема — схема, яка існувала ще задовго до моєї появи на планеті Земля.
Кайл із точністю передбачав кожен наступний крок Іяна, і навпаки. Вони розуміли один одного без слів. Навіть тоді, коли Джаред переманив на свій бік усіх найкращих гравців — Брандта, Енді, Веза, Аарона, Лілі та Меґґі у ролі воротаря, — Кайл з Іяном усе одно вийшли переможцями.
— О’кей, о’кей, — мовив Джеб, перехопивши подачу Енді й затиснувши м’яч під пахвою. — Гадаю, і так зрозуміло, хто переміг. Не хочеться псувати вам відпочинок, але робота чекає… та й, по щирості, я геть знесилів.
Хтось упівсили запротестував, хтось застогнав, але здебільшого люди сміялися. Здається, ніхто по-справжньому не зажурився, що веселощі скінчилися. З того, як дехто сів на землю просто там, де стояв, і схилив голову між коліна, намагаючись відсапатися, стало зрозуміло, що не тільки Джеб утомився.
Люди почали розходитися по двоє, по троє. Мені довелося посунутися й звільнити прохід, щоб вони могли пройти, мабуть, прямуючи на кухню. В печері було темно, майже неможливо встановити, котра година, але, здається, час обіду вже проминув. З-поміж збуджених людей я вирізнила Кайла та Іяна й уважно за ними спостерігала.