Принц Ґаллії - Олег Євгенович Авраменко

Філіп тихо розсміявся.

„По-моєму, я закохуюся,“ — вирішив він, прагнучи помститися Бланці за її непоступливість. — „Яка чарівна дитина!… Гм, нічогенька дитина — майже на три роки старша за мене.“

Він ніжно поцілував її руку — і тієї ж миті відчув на собі похмурий погляд свого тезки, ґрафа де Пуатьє.

— Ну ось, — сумно констатувала Ізабела. — Так у нас завжди: коли він сміється — я невесела, мені весело — він супиться.

— Щиро вам співчуваю, — сказав Філіп. — Боюся, ви ставите себе під удар, продовжуючи залишатися в моєму товаристві.

Ізабела мило труснула своєю білявою голівкою.

— Ваші побоювання марні, кузене. Я вже поставила себе під удар, коли втрутилась у вашу сварку з кузенами Тибальдом і Педро. Гірше не буде. Тепер не має принципового значення, скільки часу я пробуду з вами віч-на-віч — чверть години чи чотири години.

— Чи всю ніч? — вкрадливо поцікавився Філіп.

— Чи всю ніч, — повторила вона зі ствердною інтонацією. — Це нічого не змінить. Однаково завтра на мене чекає бурхлива сцена ревнощів.

— Гм… І на якій підставі?

— Та ні на якій. Просто мало не з першого дня нашого перебування в Памплоні мій чоловік узяв собі в голову, що ми з вами потай, як він висловлюється, крутимо шури-мури.

— Он як! Отже, у нас роман? А я й не знав.

— Зате мій чоловік в цьому впевнений… Був упевнений.

— Був?

— Так, був. Після того, як у сварці я стала на ваш бік, його впевненість переросла в переконання.

— Ну, коли так, — промовив Філіп, спрямувавши на неї ніжний погляд, — то що заважає нам виправдати його сподівання… чи то пак, підозри? Адже, за вашими словами, гірше все одно не буде.

Ізабелині щоки знову зашарілися. Вона потупила очі і в розгубленості стала перебирати пальцями оборки своєї сукні.

— Це слід розуміти так, що ви мене знаджуєте?

— На Бога, кузино, аж ніяк! Це ви мене знаджуєте.

— Я?!

— А хто ж іще? Нашу розмову вели ви, а я лише пасивно утримував її в заданому вами руслі. І саме ви спровокували мене на цю пропозицію.

Ізабела ще дужче розгубилася.

— Повірте, кузене, я й у гадці цього не мала.

Філіп пильно подивився їй в очі.

— Так-так. Ви й справді не лукавите.

— Я ж кажу, що ви помиляєтеся.

— Ні, кузино, все не так просто. Може, свідомо ви не збиралися провокувати мене, але десь у глибині душі вам дуже хотілося, щоб я запропонував вам своє кохання.

— Кохання, кажете? — мовила вкрай збентежена Ізабела. — А вам не здається, що ви надто вільно тлумачите це слово? Коханням не можна розкидатися направо й наліво. Але ви, схоже, освідчуєтеся в коханні всім жінкам, яких хочете звабити.

— Та ви, бачу, змовилися з Бланкою! — з невдоволеним зітханням зауважив Філіп.

Ізабела всміхнулася:

— Тепер зрозуміло, чому ви так розсердилися через кпини Марґарити й Фернандо. У мене відразу виникла підозра, що ви спіймали у Бланки облизня.

Тепер надійшла черга червоніти Філіпові. Проте він швидко опанував себе й парирував:

— Якщо ви такі проникливі, принцесо, то чи не скажете мені, чому ваш двоюрідний брат Ерік[41] дивиться на мене вовком, ніби зараз я зваблюю його дружину. Здається, він безнадійно закоханий в одну відому нам жінку, яка зовсім не поспішає відповідати на його почуття.

— Вона заміжня, — заперечила Ізабела, проте в її голосі чулася невпевненість.

— А то біда! Це ж не заважає їй загравати з Гамільтоном.

Ізабела здивовано глянула на нього.

— Про що ви кажете, кузене?

Її подив був такий щирий, що Філіп навіть розгубився.

— Невже я щось наплутав? Чомусь я був певен, що це на ваше прохання кузен Ерік виклопотав для барона запрошення до Кастель-Бланко.

— Так, на моє. Але я тут ні до чого. Про цю послугу мене попросила кузина Іверо. Зараз вона не в ладах з Марґаритою, недавно вони посварилися…

— Я знаю, — кивнув Філіп. — Через її брата.

— Атож. Тому Гелена не хотіла сама звертатися до Марґарити і попросила про цю послугу мене. Ну, а я переадресувала її прохання кузенові Еріку, який добре знає Гамільтона ще з балканської кампанії.

— Зрозуміло, — сказав Філіп, а після короткої паузи додав: — І все ж дивно. Мені здавалося, що кузина Гелена серйозно захоплена Ґастоном д’Альбре.

Ізабела зневажливо пирхнула:

— Ой, облиште! Якщо Гелена кимсь і захоплена, то це своїм братом. А що стосується Ґастона д’Альбре, то хіба можна сприймати його серйозно, коли він сам несерйозний? Ви вже даруйте мені за прямоту, та в мене склалася вельми неприваблива думка про вашого друга. Він грубий, украй вульґарний, настирливий, до того ж хтивий і любострасний, як березневий кіт.

— У самісіньке яблучко, — посміхнувся Філіп. — Такий наш Ґастон. Швидко ж ви його розкусили!

— До речі, — сказала Ізабела, трохи повернувши голову. — Ще про одного вашого друга. Здається, пан де Шатоф’єр переміг.

Філіп насилу відвів очі від її гарної шиї, що плавно переходила в округлу лінію оголених плечей, і поглянув у тому ж напрямку, куди дивилася Ізабела. Останній з пияків — Ернанових супротивників — щойно відключився, і тепер Шатоф’єр приймав привітання від Марґаритиної компанії. Він стояв, гордо розпроставши плечі й випнувши груди, і, відчутно похитуючись, тримався за спинку свого крісла.

— Матір Божа! — вражено мовив Філіп. — Таж він п’яний!

— Певна річ, — сказала Ізабела. — Хіба може бути тверезим після такої хвацької пиятики?

— Е ні, принцесо. Ви просто не знаєте Шатоф’єра. Ні з того