Академія Аматерасу - Наталія Ярославівна Матолінець

— Вона сказала, що в мене немає жодної сили, — розповіла дівчина Нікті та Діке наступного ранку, коли сіла поруч із ними на лекції Нут. — Наскільки це погано за тутешніми уявленнями?

— Це значить, що Діта вважає тебе гарненькою! — тихо захихотіла Ромі. — Вона не терпить гарненьких. Я чула, що саме тому в нашої Зірки Агні немає

жодних ]]> занять у професорки.

— Або в тебе

справді ]]> немає особливих умінь, — резонно додала Діке. — Але ж ти й так не мрієш про вступ до Тріади.

— Скажу більше: я поняття не маю, що таке Тріада.

— Трійця найпафосніших божків, куди обирають за особливі заслуги чи вміння, — пирхнула Нікта. — Індивідуальна навчальна програма, де право задирати носа до стелі й зайві вимахони йдуть у наборі зі званням «кандидата». І типу згодом вони будуть якось близько від оцього світу, і типу це на все позитивно впливатиме… Але наразі їх тільки двоє: вочевидь, в Ама особливі критерії відбору, якщо вона не вподобала більше нікого…

За кілька днів (не без допомоги координаторки) Рен почала більш-менш орієнтуватись у розташуванні аудиторій і хитрих сплетіннях коридорів. Нортон не особливо з’являвся на очі: він бовванів самотньою тінню в бібліотеці, забарикадувавшись з усіх боків книгами. До здивування Рен, Закс виявився одним з найстаранніших студентів, попри свій надміру вогняний характер. Амон Діоніс же при зустрічах завжди всміхався так, що дівчина була ладна віддати половину своєї потенційної сили за ці миті тепла.

Божественний університет у сплетіннях засвіття виявився більш-менш стерпним, — вирішила Рендалл після перших тижнів навчання, страждання, нічних ридань, нульових балів з несподіваних предметів і осмислення свого становища. Та й майбутні боги врешті почали показувати інші риси, окрім вогнезаймистих.

Довгими вечорами у своїй квартирі Рен роздивлялася зірки, пекла сирники з родзинками і часом била чашки. Останнє, як повідомила їй Нікта тоном експерта, не дивина — так вихід знаходила химерна сила, яка жила в кожному з них.

Медова намистина, яка звисала з чорної стрічки, повсякчас нагадувала про слова директорки: колись кожна така зірка дасть народження новому світові. Одному зі світів, які мають скластись у новий візерунок зруйнованого Намиста. Від подальших розпитувань Аматерасу відмахнулася, мотивуючи це тим, що Рен ще

надто ]]> людина ]]> , щоб заглиблюватись у деталі. Рен цілком подобалося бути «надто людиною», проте мерехтливий СВІТ на шиї вже здавався її невід’ємною частиною.

Здавалося, нове життя з усією його химерністю починає торувати собі таке-сяке русло. Аж до моменту, коли посеред чергової лекції Одіна, поки викладач кляв недолугість Бальдра незрозумілими дев’ятьма світами, Зіґфрід рушив до дверей. Ніхто не звернув на це уваги, як і на його блідість. А на півдорозі хлопець знепритомнів і не повернувся до тями.

Розділ 4

Лікувальні методи Нікти Ромі

Лекція Одіна закінчилася тієї ж миті, як Зіґфрідове тіло торкнулося підлоги. За кілька хвилин непритомний студент уже лежав на скрипучому госпітальному ліжку, важко сапав та здригався, мовби з кожним вдихом у легені потрапляли скалки скла.

— Ось вам іще один, — похмуро видушила Медея, від якої на лекціях зазвичай долинали в’їдливі та іронічні зауваги.

Очевидно, всі знали, що відбувається. Всі, крім Рендалл.

Щойно Зіґфріда забрали до госпіталю, як студенти валом рвонули туди ж. Вони зібрались у просторій палаті і жадібно спостерігали, як заклопотана Аматерасу чаклує над смертельно блідим хлопцем на смертельно білій постелі. Відненавна Рен нудило від холодних лікарняних кольорів, але вона не могла відвести погляд.

Шепотілися, що директорка прибігла —

директорка! прибігла! ]]> — до госпіталю чи не швидше, ніж туди принесли непритомного студента. Зараз довгі й тонкі пальці Аматерасу блукали тілом хворого, мовби намацували невидимі ланцюги та замки, які треба розбити. Здавалося, директорка нікого не помічає довкруж — тільки незримого, неназваного ворога.

Зіґфрід раптом застогнав і скорчився. Його тіло сіпнулося, задрижало, а тоді почало повільно, конвульсивно відриватись від лікарняного простирадла, мовби той неназваний ворог тягнув його за собою вгору.

— Оце вже ні… — прошепотіла Аматерасу і клацнула пальцями. — Нікуди ти не щезнеш! Ти — воїн, і місце твоє — тут!

Тієї ж миті тіло Зіґфріда вдарилось об ліжко, наче його притиснули зверху. Воно дрижало й сіпалося, аж доки Аматерасу не схилилася над студентом сама, мовби хотіла втиснути його в матрац невидимим пресом. Проте минуло кілька секунд — і її пальці провалилися крізь цей прес.

Хтось поруч із Рен зойкнув. Дівчині кортіло зрозуміти, що коїться, але студенти зберігали могильну тишу, а з кам’яного виразу обличчя директорки скидалося, що нічого хорошого.

Хвиля енергії зашипіла в повітрі й відкинула Аматерасу від Зіґфрідового ложа — вона впала на крісло. Бездоганно укладені коси розметалися по плечах, посипалися золоті шпильки, з-під довгих нігтів порснула кров, так недоречно подібна барвою до її сукні. Рен мимоволі подумала, що тому Аматерасу й носить багрянець — бо він наче кров, бо в її житті, мабуть, багато крові.

Директорка зі стогоном підвела голову і зиркнула на студентів.

— Ану геть звідси! Це кінець, коли хто ще не помітив…

— Аякже! — озвався дівочий голос, повний роздратування. — Аякже!

Нікта Ромі розштовхала ліктями юрбу і вибилася вперед.

— Ну ти й нарвався, одоробло банькате! — вона в два кроки опинилася біля ліжка, над котрим тремтіло в конвульсіях Зіґфрідове тіло.

Нова хвиля енергії прошурхотіла поряд, але Нікта навіть не звернула на неї уваги. Тим часом штори зірвалися з карниза, скляні банки забряжчали на полицях і паркет захрускотів, вкриваючись тріщинами.

— Лицар! Воїн! — випалила студентка. — Та бовдур ти, а не лицар, Зіґу!

Під тихий стогін хворого Нікта підняла стиснуту в кулак руку і з усієї сили вгаратала його попід ребра.

— Телепень, якого жодна Тріада не бачила!

Ляпас по лицю.

— Виродок останній із кандидатів!

Ще один ляпас.

— Брехло Стовпам на сміх!..