Академія Аматерасу - Наталія Ярославівна Матолінець

— Не думаю, що розумно продовжувати знайомство, Тессе, — видихнула чорнявка, спираючись на плече голови.

— У неї дозвіл Діоніса, — відказав Тесс. — Мабуть, він хоче, щоб оця приєдналася до нас.

—

Будь-хто ]]> може сказати, що має дозвіл Діоніса. — Пухкі, густо нафарбовані губи стиснулися.

— Вони ж в одній групі.

— Не забувай, що там же Діке та Ньєрд, директорські пси.

— Послухайте-но! — втрутилася Рен. — Я не прагну ані заважати вам, ані тим більше дізнаватись, які таємні справи тут плануються. Влаштує, якщо я просто піду?

Тесс і Медея обоє подивилися на неї з підозрою, котра видалася Рен кумедною: ну що можуть

аж такого ]]> робити тут півтора десятка студентів, щоб остерігатися її одної?

— Давай, щезни, — врешті мовила чорнявка.

— Це мені вирішувати, пані заступнице, — втрутився Тесс, проте Медея наблизилася до Рен на відстань, на котрій яскраво зазвучали теплі, пряні парфуми.

— Послухай мене, Савітрі: ще раз опинишся тут невчасно — я підвішу тебе за патли на люстрі просто в кабінеті Аматерасу. Хай знає, як підсилати до нас когось.

— Медеє, припини, — зашипів Тесс і схопив дівчину за руку, силоміць тягнучи її до себе.

Рен підхопила з крісла кардиган, підійшла під мовчазними поглядами до дверей і лише на порозі озирнулася на чорнявку.

— Шановна заступнице, можеш не сипати погрозами — я в одній групі з Нортоном, тож у мене виробився імунітет до

зверхнього словесного потопу ]]> . Заспокойтеся — я йду.

Рендалл розвернулася, переступила поріг і гучно хряснула дверима. Потай вона собою пишалася, адже зазвичай ніяковіла і геть не вміла давати словесну відсіч. Тепер залишилося навчитися так само парирувати й випади самого Закса Нортона, з котрим їй доведеться проводити значно більше часу, ніж із заступницею голови клубу оцих опівнічників.

* * *

По той бік дверей Медея терла руку: від Тессових пальців залишився чіткий почервонілий слід на її зап’ясті.

— Ти мені ледь кістку не зламав! — прошипіла вона, явно перебільшуючи шкоду.

— Бо поводишся, мовби зовсім здуріла, — відказав Тесс. — Я ту Савітрі пригадав: вона кілька тижнів як приєдналася до нас. Справжня мрієроста, не збрехала.

— Велика радість, тішуся, як золотому рунові! — хмикнула Медея. — А я справжня, могутня чаклунка. І хоч би як це допомагало, от хоч би як!.. Гаразд, починаймо збори!

— Ця студентка, — озвався один зі студентів, який до того мовчки вивчав якісь папери. — Дарма ви на неї так накинулися: Савітрі є в новому списку.

* * *

8059 рік 7 кроку Колеса Долі

— Я видряпаю твої лицемірні очі, якщо ще раз подивишся не в той бік, — голос дівчини тремтів від люті.

— Спробуй, — спокійно кивнула її суперниця, відсторонюючи руку, яка вчепилася в плече. — Та зараз угамуйся, дівчинко: сукню мені порвеш.

— Ти не так давно вступила до Академії і не розумієш…

— Ти прийшла пізніше за мене.

— Але я розумію! — дівчину тіпало. — Це моє місце — спитай Іштар, спитай будь-кого! Слова записані, Аматерасу. Слова не змінити. І вони мають силу.

Очі Ама звузилися.

— Мені немає діла до Слів. Чи це було. Чи це буде. Чи мало би бути. Ти робиш це не задля Слів, Герес. А тому, що

любиш ]]> його, — вона зронила це так легко, ніби знала про свою перемогу задовго до того, як усе стало ясним та прозорим, ніби січневий ранок.

Дівчина, названа Герес, процідила:

— Замовкни.

— Ти. Любиш. Його.

— Закрий рота, Ама! Якщо хтось почує…

— То плітки розійдуться, як кола по воді від одненького камінця. Але ти таки любиш його: потай, а палко. І ось найбільша різниця між нами: ти боїшся сказати це вголос, а я ні. Я, дівчинко, нічого й нікого не боюся.

Не чекаючи відповіді, Аматерасу розвернулась і пішла. Вона подумки перебирала список справ, умить забувши про Герес та її одержимість Зевсом. Врешті, попереду здіймалися неохопні списки книг на лекції Крона і Вішну, а вже ж і час починати підготовку до щорічного Свята Сонця.

* * *

— Мабуть, варто обговорити деталі, якщо ми працюватимемо в парі, — зауважила Рен, тамуючи позіхання: після зустрічі з Медеєю та гуртом її поплічників ніч видалася майже безсонною.

Нортон відірвався від краю парти з таким виразом обличчя, наче його примушували вручну тягати мішки з вугіллям. Попри це в очах Рен він завше видавався енергійним, мовби складався з гострих розчерків: шрам під оком, тонка лінія носа, різкі ключиці, розпатлане волосся, браслет із чорних намистинок, який обвиває ліве зап’ястя. Закс нахилив голову і скоса подивився на дівчину. У його лівому вусі сяйнув золотий серпик сережки.

— Знаєш, Савітрі, за яким принципом на такі практичні розподіляють студентів?

Рен заперечно похитала головою. Хлопець посміхнувся поблажливо.

— Авжеж, ти досі нічого не знаєш… Так ось, Діта просто обирає несумісних. Людей, які псують одне одному нерви, щойно опиняються поруч. Пані професорка комунікації безпідставно впевнена, що заняття, на якому ми

просто поспілкуємося ]]> , допоможе підтримувати кращу атмосферу між студентами. Бо, на біду, всі молоді божества часто мають проблеми з порозумінням, а це псує таємничі плани дирекції.

— То що ти пропонуєш?

— Пропоную тихо посидіти до кінця заняття. Ти не дратуєш мене, я не чіпаю тебе, всі щасливі. Перед Дітою підтвердимо, що все пройшло чудово.

Внутрішній голос заперечував, бо ж справді хотілося б поспілкуватись із Заксом Нортоном, але голова машинально схилилася в кивку.

— Чудово! — Хлопець повернувся до парти і розтягнувся на ній у повен зріст. Зросту в ньому, на око дівчини, було якраз досить, щоб позирати на всіх зверху, як одногрупник і полюбляв робити.

Думки Рен були досі зайняті нічним зіткненням із Медеєю та її компанією. Усередині