Принц Ґаллії - Олег Євгенович Авраменко

Коли на дівчині лишилися тільки панчохи, туфлі й коротка спідня сорочка з тонкої напівпрозорої тканини, Бланка рішуче промовила:

— Годі вже, панове. По-моєму, досить.

У її дзвінкому голосі виразно пролунали владні і навіть трохи погрозливі нотки, що вмить протверезили всіх присутніх. П’яні хихотіння жінок, збуджені коментарі та хтиві ахання й охання чоловіків негайно припинилися, і в кімнаті запала ніякова мовчанка.

— Атож, — стримано озвалася Марґарита. — Мабуть, справді досить. А тепер, любі дами й одружені сеньйори, потісніться. Звільніть місце для сеньйорів неодружених, нехай вони трохи порозважаються.

Всі дами, одружені сеньйори і сеньйори, що визнали себе за таких, квапливо відступили попід стіни, залишивши посеред кімнати сімох молодих людей, які жадали з’ясувати між собою, хто з них перший стане одруженим. Ґабріель опустився перед Матильдою навколішки, тремтячими руками зняв з її правої панчохи мереживну підв’язку і, глибоко вдихнувши, навмання кинув її через плече.

І пішло-поїхало!… Філіп безліч разів був присутній на весіллях, але ще ніколи не бачив так лютої боротьби за підв’язку нареченої. Глядачі голосно реготали, пронизливо вищали, дехто, зігнувшись навпіл, трясся в істериці, і всі дружно під’юджували забіяк, кожний з яких, роздаючи стусани навсібіч, намагався підхопити з підлоги підв’язку і не підпустити до неї будь-кого іншого. Вибравши момент, відразу двоє з них, Педро Оска та Тибальд Шампанський, одночасно пірнули вниз, простягаючи руки до дорогоцінного талісмана, але зіштовхнулися лобами і, дружно скрикнувши від болю, гепнулися на підлогу. Інші п’ятеро навалилися на них згори.

Злощасна підв’язка так і не дісталася нікому з семи претендентів. Вочевидь, у запалі боротьби хтось ненавмисно підчепив її і, не помітивши цього, зробив різкий рух — підв’язка відлетіла в куток кімнати і впала біля ніг Жоани Наварської.

— От і все, — поспіхом констатувала Марґарита, побоюючись, що захоплені боротьбою молоді люди чого доброго накинуться на її кузину. — Перемогла Жоана… Гм. Це дуже до речі, сестричко. Тобі давно пора заміж.

Жоана почервоніла і, приховуючи збентеження, швидко нахилилася до підв’язки — буцімто для того, щоб підібрати свій трофей.

— Ну, гаразд, друзі, — тим часом продовжувала Марґарита. — Повеселилися трохи і годі, не будемо зловживати терпінням молодят. Нехай тепер і вони вступлять у протиборство… любовне, певна річ.

Товариство добродушно зареготало на грубий жарт наварської принцеси, а Бланка закусила губу і спохмурніла.

„Боюся, це справді буде схоже на протиборство,“ — подумала вона, співчутливо дивлячись на вбиту горем Матильду. — „Та аж ніяк не любовне…“

Молоді вельможі затрималися в шлюбних покоях ще на кілька хвилин, щоб випити бурдюк вина. При цьому навчені досвідом серцеїди, можна сказати, майстри в царині улещення дам, серед яких був і Філіп, дали Ґабріелеві кілька вельми цінних, кваліфікованих, але дуже пікантних порад, від яких бідолашна Матильда так і сіла на ліжко, щиро шкодуючи, що не може провалитися крізь підлогу.

Поступово спальня спорожніла. Трохи довше за інших затрималася в ній Бланка. Вона підійшла до Матильди, мовчки обняла її й розцілувала в обидві щоки, після чого, відчуваючи, що на очі їй навертаються сльози, квапливо, майже бігцем, кинулася до виходу. Нарешті молодята залишилися сам на сам.

Якийсь час у спальні панувала напружена тиша, лише з-за дверей долинало нерозбірливе базікання й гучні смішки вельмож, що покидали шлюбні покої. Ґабріель скинув камзол та черевики і боязко підступив до Матильди, що сиділа на краю широкого ложа, зсутуливши плечі, і полохливо дивилася на нього, поглядом благаючи не наближатися.

Ґабріелеве серце млосно защеміло. Він хотів сказати Матильді безліч ласкавих слів, він так кохав її, він її просто обожнював… А вона ненавиділа і зневажала його — за ту єдину помилку, що її він припустився три тижні тому, засліплений раптовою пристрастю, цілком втративши розум і будь-який контроль над собою. Лише тепер Ґабріель зрозумів, до чого привела його впертість у купі з безумством. Він на все життя зв’язав себе з жінкою, яка почуває до нього глибоку відразу, яка гидує ним, у чиїх очах він є вособленням усього найгіршого, найбруднішого, що лишень може бути в чоловікові. З кожною ніччю, з кожною їхньою близькістю, її огида лише посилюватиметься, а разом з нею зростатиме її ненависть до нього, і поступово його життя перетвориться на пекло. Він ніколи не дочекається від неї ніжності, теплих слів підтримки і розуміння. Вони завжди будуть чужими одне для одного, мало того — ворогами…

Усі ласкаві слова, звернені в думках до дружини, раптом застряли в горлі у Ґабріеля. Він різко, майже грубо, промовив:

— Ти сама знімеш панчохи, чи це зробити мені?

Щойно Бланка вийшла зі шлюбних покоїв, тут-таки поруч з’явився Філіп, і його пальці знову зімкнулися на її зап’ястку.

— Любий кузене, — трохи роздратовано мовила вона. — Прошу, відпустіть мене.

— І не подумаю, моя безцінна кузино, — лагідно, але категорично заперечив він. — Чому б нам не піти разом?

— Хоча б тому, що нам не по дорозі. Я йду до себе.

— Але навіщо?

— Як це навіщо? Пізно вже.

— Пізно? — здивувався Філіп. — Не кажіть дурниць, Бланко. Я ж чудово знаю, коли для вас настає „пізно“.

— Сьогодні я втомилася, — пояснила вона. — До того ж у мене кепський настрій — і вам відомо з якої причини… Дайте мені спокій, прошу вас.

— Нізащо!

— Майте на увазі: з власної волі я з вами не піду, — попередила Бланка. — Ви, звісно, можете застосувати грубу силу, але тоді я чинитиму опір.

— О ні, сонечко, до цього справа не дійде. Раз ви втомилися, я не смію затримувати вас.

— То пустіть! — Бланка смикнула руку, та Філіп хватку не послаблював. — Як же я піду, скажіть, будь ласка?

— Дуже просто — я піду з вами.

Бланка скрушно зітхнула:

— Ви нестерпний, Філіпе!

— Аж ніяк, золотце. Просто я в полоні ваших