Принц Ґаллії - Олег Євгенович Авраменко
Перед від’їздом Авґуст XII, віднайшовши вільну хвилину, відвів Філіпа вбік і тихо сказав йому:
— Мабуть, я маю подякувати вчителеві моєї дружини за його старанність. Відмінна робота!
Філіп очманіло втупився в свого майбутнього тестя. Він увесь ранок ловив на собі погляди імператора і, загалом, здогадувався, в чому річ, але такої відвертості від нього ніяк не чекав. Тим часом Авґуст XII вів далі:
— А я ж бо гадав, що уникнув цього, коли принцеса Бланка вийшла за ґрафа Біскайського. От недолугі в мене інформатори — ну, цілковиті нездари… Утім, ми з тобою квити, — з деяким злорадством додав він. — Моя дочка теж не ягнятко.
Філіп згідно кивнув. Від Діани Орсіні він дізнався, що Аннине захоплення дівчатами було зовсім не таким невинним, як йому здавалося спочатку. Останні півтора року при імператорському дворі активно відроджувалися добре забуті традиції давньоримських весталок, і Авґуст XII, втративши будь-яку надію напоумити свою кохану, але вкрай безпутну доньку шляхом лагідних умовлянь, погроз і суворих покарань, бачив лише один спосіб позбутися цього клопоту — чимшвидше віддати Анну заміж і перекласти всі турботи на плечі її чоловіка. Так він, власне, і вчинив.
„Але ж і сімейка в нас буде!“ — скрушно думав Філіп. — „Що чоловік, що жінка — обоє бабії.“
На прощання вони з Анною обмінялися ввічливими кпинами з приводу того, кому після їхнього одруження дістанеться Діана Орсіні. Сама дівчина однозначно віддавала перевагу Філіпові, якого вона просто обожнювала, і останньої ночі ридала аж захлиналася, не бажаючи розлучатися з милим. Філіп був дуже ніжний з нею і втішав її тим, що за три місяці вони знов зустрінуться, і тоді вона поїде з ним до Ґаллії. Він обіцяв під час розлуки часто думати про неї, і обіцяв це щиро, від усього серця. До кінця турніру в його особистому рейтинґу популярності сталися деякі зміни: третій рядок згори, після Бланки та Амеліни, посіла Діана, потіснивши Марґариту на четверту позицію. Анна ж супилася на „цю підлу зрадницю“ і ревнувала їх обох одно до одного.
Отак і розлучився Філіп з Анною Юлією Римською та Діаною Орсіні — двома юними жінками, яким належало відіграти помітну роль у його житті, оскільки перша з них згодом стала його дружиною, а друга — фавориткою.
З закінченням офіційних святкувань більшість гостей наварського короля роз’їхалися по домівках — проте так учинили не всі гості. Формальним приводом для тих, що залишилися в Памплоні, послугувала заява Марґарити, що за два тижні, 26 вересня, відбудеться її весілля. Щоправда, вона не зволила повідомити ім’я свого обранця, але сам факт призначення точної дати звужував коло підозрюваних до чотирьох осіб, що з ними король Навари мав тверді домовленості, повністю готові до підписання шлюбні угоди й дозвіл Святого Престолу на шлюб; це були Тибальд де Труа, Рікард Іверо, Педро Оска та Педро Араґонський. Що ж до дійсної причини затримки частини делеґацій Франції, Ґаллії, Араґону і Кастилії в Памплоні, то про неї можна було здогадатися хоча б на тій підставі, що король Робер III, який мусив терміново повернутися до Тулузи, доручив вести переговори від імені всієї Ґаллії відомому єзуїтоненависнику, герцоґові Аквітанському. Крім того, при наварському дворі з’явились якісь загадкові гості, зодягнені як купці, але з манерами знатних вельмож, — за твердженням обізнаних людей, емісари королів Англії, Лотарінґії і Бурґундії, німецького імператора, а також великого герцоґа Фландрського. Таким чином, у Памплоні зібралися представники всіх країн, де були сильні позиції єзуїтів; вони обговорювали план спільних дій у світлі майбутнього відлучення ордену від церкви й накладення на всі його області Інтердикту.
За інших обставин Філіп узяв би діяльну участь у переговорах, але, як ми вже згадували, Марґарита запросила молодих вельмож погостювати в її заміській резиденції Кастель-Бланко — невеликому ошатному замкові поблизу ріки Араґон, всі стіни та вежі якого були збудовані з білого вапняку, тож він цілком виправдовував свою назву[39]. Принцеса розраховувала, що її гостям припаде до смаку смілива, можна сказати, революційна ідея на якийсь час позбутися осоружних придворних і провести цілісінький тиждень у товаристві рівних собі за походженням та суспільним становищем, у веселій, невимушеній обстановці, не обмежуючи свою свободу суворими приписами придворного етикету і не ризикуючи при тому втратити свою гідність в очах знаті середнього та дрібного копилу, чиєї присутності в Кастель-Бланко не передбачалося.
Як Марґарита й розраховувала, більшість гостей, що отримали її запрошення, радо пристали на цю пропозицію, і рано вранці 13 вересня кількадесят знатних молодих людей у супроводі однієї лише особистої прислуги та озброєної до зубів варти покинули Памплону й подалися на південь, де осторонь від людських поселень знаходилася мета їхньої подорожі — затишний білий замок, заздалегідь укомплектований численним штатом пажів та слуг, щоб з першої хвилини перебування в ньому вельможі не почували ніяких незручностей.
У цій компанії ясновельможних дам та сеньйорів було, втім, три винятки. По-перше, Марґарита задовольнила прохання Еріка Данського і запросила до Кастель-Бланко Річарда Гамільтона, який хоч і походив з давнього шотландського роду Гамільтонів, але належав до однієї з молодших його гілок і був більш відомий своїми військовими подвигами в Палестині й на Балканах, аніж маєтками на півдні Шотландії. По-друге й по-третє, крім традиційних забав, на зразок прогулянок, полювання, купання в річці, Марґарита вирішила розважити високих гостей невеличкою пікантною виставою — сільським весіллям, як вона його називала, і з цією метою прихопила з собою Ґабріеля й Матильду.
Напередодні Філіп та Бланка вдалися до останньої відчайдушної спроби відрадити Ґабріеля від шлюбу з Матильдою, але він уперто наполягав на своєму. Сама Матильда почувалася мов засуджена до страти, її ставлення до Ґабріеля анітрохи не поліпшилося, і щодня, а то й по кілька разів на день, вона слізно благала його, Марґариту й Етьєна змінити своє рішення, однак усі троє залишалися глухі до її прохань, і зрештою бідолаха, якщо не змирилася зі своєю долею, то, принаймні, скорилася неминучому. Філіп усією душею жалів Матильду; він бачив, як у ній щодень зростає й міцнішає ненависть до всіх без винятку чоловіків, — і тоді йому ставало
