Вогнесміх - Олександр Павлович Бердник

— Якщо є загроза, то є й методи її усунення. Це — закон, — твердо сказав Борис. — Наша цивілізація недарма так блискавично опановує новими ступенями енергетики та витонченої технології. Гадаю, що це мудрість всієї ноосфери штовхає нас до цього. За попередніми розрахунками нам лишилося максимум півтори тисячі літ, мінімум — сімсот, вісімсот. За цей час має бути підготовлено оптимальний варіант рятунку. Або прорив за межі гравітаційної пастки на ескадрі суперкораблів, куди можна було б взяти всіх мислячих істот (земних і позаземних), або виведення всієї Сонячної Системи у спокійний регіон Мегакосмосу, або ліквідація Чорної Діри, перетворення її в нове сонце, при цьому певна загроза цивілізації залишається, бо ми пройдемо дуже близько від полум’яного гіганта, але надійний захист від радіації при проходженні афелію наука грядущого зможе знайти, в цьому можна не сумніватися… Як би там не було, але ситуація, про яку я тобі кажу, ставить нас перед найвідповідальнішим космічним екзаменом…

— Послухай, Борисе, — задумливо озвався Гриць, відставляючи чашечку вбік, — а де ж напророчені «брати по розуму»? Якщо єдине тіло Космосу потрясається отакими катаклізмами, якщо небезпека нависає над всім людством, то хіба в рятунку не мають допомогти наші сусіди, котрі, можливо, володіють суперенергетикою? Може, для них це те саме, що нам витягти з ставка потопаюче кошеня!..

— Гадаю, що ні, — серйозно поглянув на брата Борис. — Ти, очевидно, не задумався над висновками релятивістських теорій. Якщо ми справді падаємо у безодню Чорної Діри, якщо час є породження цього падіння, то послати «навздогін» нам навіть суперпотужного корабля чи ескадру — означатиме лише одне: стати такими ж полоненими локальної часово-просторової пастки, як і всі ми, жителі Сонячного регіону. Втямив, про що я кажу?

— Здається, розумію…

— Отже, ніхто цього не зробить. І ще: який смисл «рятувати» істот, котрі самі не приклали сил для власного рятунку? Може, саме в цьому смисл нашого життя — самореалізуватися у такій колосальній боротьбі з загрозою? Добрі дяді з космосу — це гарно для казки. А в реальному житті — це було б наївно й абсурдно. Ось чому ми свідки «порожнього» космосу. Якщо нова інформація буде підтверджена багатократно, можна поки що попрощатися з ідеєю міжзоряного контакту: ніхто з Гіперкосмосу, з регіонів, що лежать поза межами нашого колапсу, не пірне сюди у речовинних кораблях.

— Ти сказав — у речовинних! — зацікавився Гриць. — Отже, можливо це зробити якось інакше?

— Безумовно. Доки ми повністю не пірнули за певний релятивний обрій, за яким щезне видимий Космос, є ще можливість енергоконтактів між нами й вільними регіонами — радіо, гамма, рентген, нейтрино та інші методи зв’язку. Можливо, нас навіть опромінюють такими сигналами, можливо, ми використовуємо таку інформацію, гадаючи, що вона — виключно наша. Я припускаю навіть можливість «втілення» на Землі інформаційних психокомплексів з далеких світів. Але таке «пірнання» в глибину нашої спіралі падіння — велика жертва, бо повернутися до себе ці істоти зможуть лише разом з усім людством. Та ти, я бачу, десь витаєш думкою? Тобі нецікаво?

— Навпаки, — заперечив Гриць, повертаючись із стану задумливості. — Навпаки, Борисе! Тепер мені багато чого стає яснішим, зрозумілішим. Сама ідея «чужого світу», гностичні ідеї космічної пастки, з якої треба вириватися, все це, певно, відгомін давнього знання.

— Безумовно. Ми про це говорили у Космоцентрі. Інтуїція людей працювала впродовж віків, шукаючи виходу, смисл котрого ще не сформулювався у раціональному знанні. А тепер… Ось один з цілком наукових варіантів: експерименти на станції «Мир» відкрили існування цільних потоків світлоносного моря вакууму. Виникає божевільна ідея — перейти у це море, стати його жителями, як риби ставали жителями землі, суші. І тоді загроза грядущого знищення стане привидом, ефемерою. Риби далеких геологічних епох теж мали загинути на мілинах під палючим сонцем або оволодіти новою стихією. Вакуум не чужий нам. Ми пронизані ним. Ми — діти світоносного океану, ми дихаємо світлом, ми ним мислимо, діємо, змагаємося. Навіть наші кораблі та пристрої — лише оболонки, риштування світлоносної думки, котра рветься у нове народження. Чого ти так дивишся? Ніби вперше бачиш?

— Справді, ніби вперше, — засміявся Гриць. — Я вважав тебе сухарем, ученим педантом. А ти — поет!

— Таке скажеш, — зніяковів Борис, шкрябаючи потилицю. — Просто мені нема коли виплескувати емоції назовні, доводиться зосереджуватися на конкретній роботі, а тут… понесло… До речі, ти не дуже цікавився моєю роботою по створенню альтернативної математики, а в ній — одне з рішень метаморфозу.

— Я вже догадуюся. Я читав щоденники Русалії, а там дещо було про ідеї Боголо-Гука. Химерно переплітаються долі всіх, хто шукає стежки до небувалого.

— Це — закономірно. Їх притягує той же магніт тайни. Ось візьми. Це — верстка часопису «Вирій». Тут є наша з Боголо стаття про альтернативну математику, точніше — популярні роздуми про неї. Крім того, тези метаморфоз XXІ віку. Мрії школярів, академіків, хліборобів, фантастів — незалежно від освітнього рівня. Нас цікавив сам футурологічний рівень психосфери, бо це — ніби зерна того, що має завтра прорости. Нова ЕОМ — «Резев» — має все це перепрацювати і створити реалістичний аналог подій XXІ віку.

— А як це буде? У якому вигляді? Есе? Формули? Припущення? Художні фрагменти?

— Бач, загорівся! Навіть не догадаєшся, як це має бути. Повна ілюзія реальності — своєрідний психокінематограф. Проекція ЕОМ безпосередньо до свідомості спостерігача. Обіцяю, що ти теж будеш учасником першого перегляду. Повертайся хутчіше з твого вояжу до Полінезії. Правду кажучи, я б тобі всипав порцію березової каші за такий авантюризм. За дівчиною мчатися у безвість!

— Борисе, — попросив брата Гриць, — не треба жартувати з цим, хай уже Товкач залишається в своєму амплуа. Для мене це таке, що неможливо висловити раціонально. Хай для когось — божевілля, а мені — єдино прийнятний шлях… Як у казці: підеш прямо — з конем загинеш. Я йду туди, де духовні міщани бачать лише загибель вершника і коня. «Принеси те — не знаю що». Давай сюди твій «Вирій», перегляну в польоті. Подумаю…

«Вирій» № 1, Часопис «Резонансу Еволюції». Орган учених і мрійників, фантастів і романтиків, шукачів тайни і