Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання - Рей Бредбері
Разом із Томом вона сіла в самому кінці залу, і вигляд у Тома став ще нещасніший, ніж перед тим. Він поглянув одним розплющеним оком на всю ту юрму жінок, а тоді заплющив і його. Тим часом Елміра дістала з коробки своє зілля й поволі випила все до дна.
О пів на другу голова спілки, місіс Гудвотер, стукнула молотком по столу, і всі жінки, за винятком хіба якихось двох десятків, замовкли.
— Шановні дами, — полинув її голос понад морем шовків і мережив, серед якого то там, то там виднілися білі чи сірі капелюшки. — Настав час чергових виборів. Та перш ніж ми почнемо, я гадаю, що місіс Елміра Браун, дружина нашого видатного графолога…
По залу перебігло хихотіння…
— Що таке “графолог”? — Елміра двічі штурхнула Тома ліктем у бік.
— Не знаю, — із злістю прошепотів Том, що сидів із заплющеними очима, і ті штурхани увігнались йому в бік просто з темряви.
Тим часом місіс Гудвотер говорила далі: — …дружина, як я вже сказала, нашого видатного дослідника почерків Семюела Брауна… (знову сміх у залі)…службовця поштового відомства Сполучених Штатів, місіс Браун хоче сказати нам кілька слів. Так, місіс Браун?
Елміра підвелася. Складаний стілець, на якому вона сиділа, впав назад і сам собою захряснувся, наче капкан на ведмедя. А вона підскочила з переляку й захиталася так, що аж затріщали підбори черевиків, мало не вломившись під нею.
— Я маю багато чого сказати, — заявила Елміра, притискаючи рукою до грудей коробку з-під вівсянки та Біблію. Другою рукою вона схопила Тома за плече і разом з ним посунула вперед, чіпляючись за чужі лікті й сердито гиркаючи: — Ви що, не бачите?.. Не штовхайтеся!.. Обережно!..
Нарешті вона зійшла на підвищення, повернулась і, зачепивши на столі склянку з водою, перекинула її. Вода розтеклася по столу. Елміра злісно зиркнула на місіс Гудвотер і дала їй змогу самій витирати воду крихітним носовичком. А тим часом з переможним виглядом вийняла з коробки порожню склянку від чарівного зілля, тицьнула її перед очі місіс Гудвотер і просичала:
— Знаєте, що тут було? Тепер воно уже в мені, добродійко. Мене оточує зачароване коло. Його не проб’є жоден ніж, жодна сокира.
Жінки в залі жваво гомоніли, і ніхто не почув її слів.
Місіс Гудвотер кивнула головою і звела руки перед себе, закликаючи присутніх до тиші. Усі замовкли.
Елміра міцно стиснула Томову руку. Том і далі не розплющував очей і тільки кривився.
— Шановні дами, — сказала Елміра. — Я співчуваю вам. Я ж знаю, чого ви натерпілися за останні десять років. І знаю, чому ви голосували за оцю місіс Гудвотер. Ви ж повинні годувати своїх чоловіків, синів, дочок. Ви повинні жити на ті кошти, які маєте. Отож ви не могли дозволити собі, щоб у вас прокисало молоко, не сходило тісто на хліб, згорали пироги. Ви не хотіли, щоб ваші діти захворіли в один місяць на свинку, вітряну віспу й коклюш. Не хотіли, щоб ваш чоловік розбив свій автомобіль чи наразився десь поза містом на електричний дріт високої напруги. Але тепер усе те скінчилося. Тепер ви можете нічого не боятися. Вас більш не мучитиме ні печія, ні біль у попереку, бо я принесла добре слово, і ми зараз виженемо нечисту силу з оцієї відьми, що зачаїлася серед нас!
Усі роззирнулися навколо, проте не побачили ніякої відьми.
— Я кажу про вашу голову! — крикнула Елміра.
— Це про мене! — озвалася місіс Гудвотер і помахала рукою до присутніх.
— Сьогодні, — важко дихаючи, провадила Елміра й для певності сперлася руками на стіл, — я пішла до бібліотеки. Пошукати способів, як протидіяти злу. Як позбутися людей, що ошукують інших і верховодять ними, і як розвіяти відьомські чари. І я таки знайшла спосіб відстояти всі наші права. Я відчуваю, як у мені наростає могутня сила. Добра сила всілякого чарівного зілля та хімічних речовин. У мене всередині… — Вона замовкла й похитнулася. Кліпнула очима. — У мене всередині винний камінь, і… той, як його… нечуйвітер, і молоко, заквашене при місячному світлі, і…
Елміра знову змовкла й замислилась. Потім стулила рота і з глибини її нутра раптом вихопився якийсь чудний тоненький звук. Вона на мить заплющила очі, немов заглянувши в себе, щоб побачити, де там та її сила.
— Місіс Браун, вам недобре? — спитала місіс Гудвотер.
— Мені дуже добре, — повільно промовила Елміра. — А ще там морквяний сік, і дрібно покришений корінь петрушки, і ягоди ялівцю…
І знову затнулася, так наче якийсь внутрішній голос звелів їй: “Замовкни!” — а тоді обвела поглядом жіночі обличчя в залі.
Аж раптом увесь зал поплив у неї перед очима, спершу ліворуч, а тоді праворуч.
— Корінь розмарину і цвіт жовтецю… — мов уві сні промовила Елміра й пустила Томову руку.
Том розплющив одне око й поглянув на неї.
— Лавровий лист і пелюстки квасолі… — провадила вона.
— Може б, вам краще сісти, — мовила місіс Гудвотер. Одна з жінок, що сиділи збоку, встала й відчинила вікно.
— Сухе сім’я бетелю, лаванда, товчені зернятка з яблук-кисличок… — сказала Елміра Браун і замовкла.
А тепер мерщій починаймо вибори. Мені потрібні ваші голоси. Я сама рахуватиму.
— Нема куди так поспішати, Елміро, — зауважила місіс Гудвотер.
— Ні, є куди. — Елміра глибоко, уривано зітхнула. — Пам’ятайте, шановні дами, вам більш нема чого боятися. Голосуйте так, як ви завжди хотіли. Голосуйте за мене і… — Усе знов захиталося перед її очима тепер уже вгору і вниз. — Я головуватиму чесно. Отож усі, хто за місіс Гудвотер, скажіть “за”.
— За, — сказав увесь зал.
— А тепер усі, хто за місіс Елміру Браун… — кволим голосом мовила Елміра.
Вона судомно ковтнула слину. А тоді сказала одна-єдина:
— За.
Та так і заклякла на трибуні, геть приголомшена.
У залі запала цілковита тиша. І серед цієї тиші в місіс Елміри Браун вирвався такий звук, наче ворона каркнула. Вона схопилася рукою за горло. Тоді повернулась і нестямно глянула на місіс Гудвотер. А та спокійнісінько дістала із сумочки воскову фігурку, втикану іржавими канцелярськими кнопками.
— Томе, — мовила Елміра, — проведи мене до жіночого туалету.
— Гаразд, мем.
Вони пішли через зал — спершу неквапливо, потім наддали ходи і зрештою припустили бігом. Елміра бігла попереду вузьким проходом,
