Єретики Дюни - Френк Херберт

Теґ мовчав, і вона захихотіла.

— Не вважаєш себе сприйнятливим?

Теґ зберігав мовчання. Йому дали з їжею якийсь дурман? Подвійне бачення мерехтіло, але насильницькі рухи відступали. Водночас з очей Всечесної Матрони зникали оранжеві цятки. Хоча слід триматися подалі від її стоп. Це смертоносна зброя.

— Ти просто неправильно думаєш про сміття, — продовжувала вона. — На щастя, найбільша їхня здатність — це самообмеження. Щось там вони знають у найглибших глибинах свідомості, але не можуть знайти часу, щоб подумати про це. І взагалі про будь-що, крім безпосередньої боротьби за виживання.

— І їх не можна поліпшити? — спитав він.

— Їх не слід поліпшувати! О, ми дбаємо, щоб самовдосконалення залишалося у них дуже модним. Звичайно, це манія, за якою не приховується нічого справжнього.

— Чергова розкіш, яку їм слід заборонити, — промовив він.

— Не розкіш! Те, чого взагалі не існує! Слід постійно тримати його за бар’єром, який ми охоче називаємо захисним невіглаством.

— Те, чого ти не знаєш, не може тобі зашкодити.

— Мені не подобається твій тон, башаре.

В її очах знову затанцювали оранжеві цятки. А все ж відчуття насилля зникло, коли вона знову захихотіла.

— Те, чого ти остерігаєшся, є протилежністю тому-чого-ти-не-знаєш. Ми навчаємо, що нове знання може бути небезпечним. Очевидне доповнення цього: «Будь-яке нове знання несумісне з виживанням».

Двері позаду Всечесної Матрони відчинилися, і повернувся Муззафар. Це був змінений Муззафар, його обличчя розчервонілося, очі блищали. Він став за кріслом Всечесної Матрони.

— Одного дня я зможу поставити отак за собою й тебе, — сказала вона. — Вчинити таке — у моїй владі.

Теґ намагався здогадатися, що вони зробили з Муззафаром. Чоловік скидався на одурманеного.

— Бачиш, що я маю владу? — спитала вона.

Він прокашлявся.

— Це очевидно.

— Я банкір, пам’ятаєш? Ми саме внесли депозит на ім’я нашого вірного Муззафара. Ти вдячний нам, Муззафаре?

— Так, Всечесна Матроно. — Його голос був хрипким.

— Я певна, що ти загалом розумієш цей різновид влади, башаре, — промовила вона. — Бене Ґессерит добре тебе вишколили. Вони достатньо талановиті, та, боюсь, не такі, як ми.

— А ще мені казали, що ви доволі численні, — зауважив він.

— Не численність є ключовою, башаре. Така влада, як наша, спрямована у визначене русло, і її можна контролювати невеликою кількістю людей.

Теґ подумав, що деяка риса робить її схожою на Превелебну Матір: може дати відповідь, не виказуючи багато.

— У своїй суті, — промовила вона, — така влада, як наша, може стати основою виживання для багатьох людей. У такому разі погроза її скасування — це все, що потрібно, аби правити. — Вона зиркнула через плече. — Хотів би ти, щоб ми відібрали в тебе нашу ласку, Муззафаре?

— Ні, Всечесна Матроно. — Він справді затремтів!

— Ви винайшли новий наркотик, — припустив Теґ.

Вона відповіла сміхом, спонтанним і гучним, майже хрипким.

— Ні, башаре! Маємо старий.

— І ви зробили б мене залежним від нього?

— Як усі інші, кого ми контролюємо, башаре, маєш вибір: смерть чи послух.

— Це доволі старий вибір, — погодився він.

Якою була безпосередня загроза з її боку? Він не відчував насилля. Геть навпаки. Подвійне бачення показувало уривчасті спалахи з украй чуттєвим підтекстом. Вони вважають, що можуть провести з ним імпринтинг?

Вона всміхнулася йому зі значущим виразом обличчя, під яким приховувалася крига.

— Він добре нам служитиме, Муззафаре?

— Я вірю, що так, Всечесна Матроно.

Теґ замислено насупився. Довкола цієї пари витало щось порочне. Вони протистояли всім етичним нормам, які були взірцем його поведінки. Приємно було згадати, що ніхто з них не знав про дивне прискорення його реакцій.

Здавалося, їм подобається його збентеження.

Теґ певним чином заспокоївся, зрозумівши, що ніхто з цих двох не знає справжньої радості життя. Виразно бачив це поглядом, який просвітило Сестринство. Всечесна Матрона і Муззафар забули чи, ймовірніше, відкинули все, що було основою виживання радісних людей. Подумав, що вони, либонь, неспроможні вже знайти справжнє джерело радості у власному тілі. Мусили вести існування вуаєристів, вічних підглядачів, постійно пам’ятаючи, як було раніше, перш ніж вони перетворилися на тих, ким стали. Навіть коли глибоко загрузали в болоті того, що колись вважалося винагородою, мусили щоразу сягати нових крайнощів, тільки б торкнутися краю власних спогадів.

Всечесна Матрона вищирилася ширше, показавши ряд блискучих білих зубів.

— Глянь на нього, Муззафаре. Гадки не має, що ми можемо зробити.

Теґ чув це, але водночас і бачив очима, натренованими Бене Ґессерит. У жодному з цих двох не зосталося й міліграма наївності. Не було нічого, що могло б їх здивувати. Не було нічого насправді нового. А все ж вони плели інтриги й вигадували підступи, сподіваючись, що ця крайність викличе гострі відчуття, як — пам’ятали це — було раніше. Знали, звичайно, що цього не буде, й очікували винести з цього переживання лише додаткову порцію палючої люті, а вона, своєю чергою, підштовхне їх до нової спроби дістатися недосяжного. Ось як вони міркували.

Теґ змайстрував для них усмішку, використовуючи всі вміння, вивчені під рукою Бене Ґессерит. Це була усмішка, повна співчуття, розуміння і справжнього задоволення з власного існування. Знав, що це найсмертоносніша зневага, якої він міг їм завдати, побачив, що влучив у ціль. Муззафар грізно вирячився на нього. Всечесна Матрона перейшла від оранжевоокої люті до раптового здивування, а тоді, досить повільно, до проблиску втіхи. Цього вона не сподівалася! Це було щось нове!

— Муззафаре, — сказала вона, оранжеві цятки зникли з її очей. — Приведи Всечесну Матрону, яку вибрано, щоб позначити нашого башара.

Теґ, подвійне бачення якого показувало пряму загрозу, нарешті зрозумів. Відчував, як усвідомлення власного майбутнього хвилями виливається назовні й розходиться навсібіч разом із силою, що наростала в ньому. Дика зміна в ньому продовжувалася й далі! Енергія розширювалася. Разом з нею прийшло розуміння й вибір. Бачив, як він вихором проноситься крізь цей будинок, залишаючи позаду порозкидувані тіла (серед них і тіла Муззафара та Всечесної Матрони). Бачив, що весь цей комплекс буде схожим на бойню, коли він його покидатиме.

«Я мушу це зробити?» — міркував він.

За кожного, кого він уб’є, будуть убиті інші. Та бачив необхідність цього, як урешті розгледів проєкт Тирана. Біль, побачений ним самим, ледь не змусив його скрикнути. Проте він стримав цей крик.

— Так, приведіть цю Всечесну Матрону, — сказав він, знаючи, що тоді йому доведеться на одну особу менше шукати в цьому будинку, щоб знищити її. А насамперед слід зайнятися кімнатою, звідки керують сканелайзером.

***

О, ви, що знаєте, як ми страждаємо тут, не забувайте нас у своїх молитвах.

Знак над Арракінським космодромом

(Історичні записи Дар-ес-Балята)

Тараза дивилася на пелюстки цвіту, що падали сніжинками на тлі срібного неба ракіанського ранку. Небо світилося перламутровим сяйвом — попри всі приготування, вона не передбачала такого. Ракіс приховував багато несподіванок. Тут, на