Українська література » Фантастика » Помилка Олексія Алексєєва - Олександр Лазаревич Полещук

Помилка Олексія Алексєєва - Олександр Лазаревич Полещук

Читаємо онлайн Помилка Олексія Алексєєва - Олександр Лазаревич Полещук
неба була вся всіяна тисячами зірок.

“Якась ділянка Молочного Шляху”, — подумав Кашников і раптом побачив: одна зірка вийшла з негатива!

Здавалося, що вона має вигляд мікроскопічно маленького сріблястого блюдечка, яке одним кінцем лишалося на рівні пластинки, а другим вийшло з неї і стримить, як задирка.

Кашников опанував себе й замислився. “Якщо, — міркував він, — розмите зображення зірки міститься на тій же пластинці, на якій міг бути невловимий супутник Алексєєва, тоді треба шукати далі. А коли ні?.. Тоді це вада фотошару. Отже, праворуч у мене пластинка без супутника, зажмуримо ліве око… Все стало на місце. Тепер праве… Ура, ось воно! Саме на правій пластинці темна цятка-зірочка була овальна. Мерщій глянути далі на інші пластинки…”

Серед надісланих з Криму шістнадцяти негативів Кашников виявив чотири такі, на яких теж були розмиті, поставлені на попа зірки-диски. Лише тепер астрономи одержали певний доказ існування супутника Алексєєва.

— Але яка ого природа? — спитав Топанов. — Чому він сам не відбиває світл, а тільки проявляє себе так дивно? Чому він розмиває зображення зірок?

— Це зрозуміло, — сказав Кашников, — для мене це зрозуміло. Замість супутника обертається згусток якихось газів. Проходячи на тлі далеких зірок, він викликає заломлення променя, що йде від зірки. Супутника не існує як цілого — це швидше хмарка, швидше хвіст комети без її голови.

— А ось цього ще не доведено, — сказав Григор’єв. — Але нам сьогодні усміхнулось щастя. Тільки тепер ми можемо напевне сказати, що по розрахованій нами орбіті безперервно рухається штучний супутник, фізичну природу якого поки що не з’ясовано. А щодо заломлення, то це ми вточнимо.



СИГНАЛ

Того ж дня до Топанова прийшов начальник аварійної команди і поклав на його стіл металеву касету для магнітного запису. Тонесенький феромагнітний дротик містив детальний запис усіх сигналів, які надсилала невелика радіостанція Алексєєва. Антена радіостанції майже завжди, як показали нечисленні, але старанно зібрані свідчення, була скерована вертикально вгору.

— Очевидно, на супутнику Алексєєва, — сказав начальник аварійної команди, — був якийсь керований пристрій. Касету ми не могли дістати одразу, бо довелося розрізувати оплавлений корпус передавача. Хочете знати, що ми, аварійники, думаємо?.. Ми переконалися, що основні руйнування з найвищими температурами й тисками припали саме на блок живлення і маніпуляції радіостанції. Але що там могло вибухнути?

Дротик із записом було закладено в магнітофон, з’єднаний з осцилографом, і уважно “проглянуто”. На екрані осцилографа з’явились чіткі сигнали, що повторювалися через рівні проміжки часу. Потім раптом з’явився одинокий імпульс дуже складної форми. На ньому запис обривався.

— Чи не останній це сигнал? — спитав замислено Топанов. — А після нього — вибух… і лабораторії не стало…

— А може, це вибух і записано? — висловив припущення Григор’єв. — Я хочу сказати, що струми під час замикання могли бути ось такої складної форми.

Григор’єв перемкнув магнітофон на перемотку і раптом спитав:

— А точний час катастрофи нам відомий?

— Звичайно, — відповів Леднєв, — хоч би за часом відімкнення лабораторії від електричної мережі; адже самописці його зафіксували, ви самі…

— Тоді… тоді ми можемо про дещо дізнатися… — Григор’єв знову ввімкнув магнітофон на відтворення і почав уважно вдивлятися в екран. — Ось ці рівномірні піки — позначки часу. Кожна наступна позначка з’являється через п’ять секунд, подвійні імпульси відповідають хвилинам… Останній сигнал, і все…

— Радіостанція ввімкнулась автоматично, рівно о четвертій ранку, — зазначив Леднєв, — ми можемо підрахувати позначки часу і тоді…

— І тоді порівняємо з записом на електростанції й визначимо…

Леднєв кинувся до дверей.

— Я зараз привезу стрічку самописця, — гукнув він на ходу.

Ми все ще рахували сигнали часу, які одноманітно спалахували на екрані, коли почули рокіт автомобіля, на якому повернувся Леднєв.

Справді, записаний на феродроті сигнал досить складної форми був останній. Після нього не існувало ні радіостанції, ні самої лабораторії Алексєєва.

— Це не звичайний збіг, — промовив Топанов, — не випадковість. Тим паче…

— Тим паче, — казав далі Григор’єв, — що катастрофа сталася о п’ятій ранку…

— Міраж! — тихо мовив Леднєв. — Виходить, що в момент катастрофи над лабораторією Алексєєва пролітав міраж! Як це ми раніше не звернули уваги на такий збіг? Виходить, що Алексєєв послав цей сигнал і одразу ж… і одразу… НІ, це просто страшно! Як мало ми знаємо, чорт забирай..;

— А як би було здорово, — не дивлячись ні на кого, мовив Топанов, — послати на супутник Алексєєва цей самий сигнал! Проте це може бути небезпечно…

— Надіслати сигнал і самим уникнути смертельної небезпеки, — сказав Григор’єв, — ось у чім питання.

— А це вже не питання, а конкретне завдання, — відповів Топанов. — Сигнал треба надіслати!




* * *

У головну частину полегшеної ракети із стелею в 1500 кілометрів було вмонтовано передавач. У потрібну мить він мав надіслати загадковий сигнал. Спостереження за ракетою провадилося за допомогою радіолокаторів і в оптичний спосіб із стратосферних літаків.

О п’ятій годині ранку сьомого червня в небо знялася ракета. Ми перебували на кам’янистій косі, яка далеко заходила в море, — сюди було перенесено пункт спостереження. В мить, коли з антени радіопередавача, що містився на ракеті, було надіслано сигнал, ми всі побачили в блакитному небі нестерпно яскраву цятку. Незабаром хвилі міражу поглинули її серед своїх примарних бризок.

З літаків надійшли перші повідомлення. Точно в момент подачі сигналу ракета вибухнула, перетворившись на величезну вогняну кулю.


Папка з результатами запуску ракети лежала перед Топановим.

— Чому вибухнула ракета? — всоте запитував членів комісії Григор’єв. — Невже вона не витратила всього пального? Що могло там вибухнути? Прочитайте ще раз дані ракети.

— В ракеті не лишалося ні грама пального, — твердо сказав Топанов. — Усе

Відгуки про книгу Помилка Олексія Алексєєва - Олександр Лазаревич Полещук (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: