Чудесний генератор - Володимир Миколайович Владко

Теплові процеси досі були нам знайомі досить добре. Відбувалися вони так. Зовнішні молекулярні шари речі, доторкаючись до чогось іншого, що мало вищу температуру, передають свій стан спочатку ближчим молекулам, потім дальшим — аж доки вся річ не набуде відповідної температури. Тривалість такого процесу тим більша, чим менш теплопровідну річ ми візьмемо.

А під впливом ультракоротких хвиль всі частини речі нагріваються одночасно… Це тоді, коли тіло має однакову структуру, однакову тепло— і електропровідність. Але живий організм, наприклад, складається з різних клітинок. І нагріватимуться вони по-різному. Більше того, навіть та ж сама речовина буде нагріватися по-різному — залежно від того, в якому вигляді ми її просвічуватимемо ультракороткими хвилями.

Грудка вугілля в полі високої частоти розігріється найбільше на 6°. Але, якщо ми її розітремо в порох і тоді просвітимо ультракороткими хвилями — вона розжариться до білого. При цьому — хвилі різної довжини по-різному впливають на речі. Можна так добрати довжину хвилі, що випромінювання буде нагрівати кістку пальця, не нагріваючи зовсім м’яса й шкіри. Можна на бажання прогрівати лише шлунок живої істоти, не зачіпаючи інших органів.

Можна, зрештою, розварити — зовсім розварити! — внутрішні органи, не викликаючи аж ніяких слідів і ознак обпалення зовні… Це здається казкою, але у Відні року 1933-го, у віденському фізіологічному інституті вчені розварили головний і спинний мозок кроля, не розрізаючи тіла, без хірургічних інструментів.

Людина хворіє, в неї болить рука, під шкірою — бактерії. Просвітимо руку ультракороткими хвилями певної потрібної довжини — і бактерії негайно загинуть. Просвітимо ультракороткими хвилями зерно — і дістанемо такі наслідки, які дістали у Балтиморському інституті, в Америці, вчені під орудою проф. Девіса — і у нас, у Московському інституті інженерів харчування, під орудою проф. Фролова. Такі ж дослідження року 1934-го провадили московська лабораторія Наркомснабу та Харківський електротехнічний інститут, де працював проф. Зейдліц.

Усюди було доведено, що просвітлене зерно зростає швидше, воно позбавляється шкідників. Гинуть бактерії — і збільшуються запаси життєвої енергії зерна…

Дивне напівказкове проміння вбиває одне — щоб збільшити життєву силу іншого. Дивне проміння, що дає в руки людства нову зброю велетенської сили й моці. Загадкове проміння, що досі його не знала наука. Адже тільки за останні роки наука трохи підняла завісу, що покриває це загадкове явище.

І хай тепер читач сам відповість: хіба не чесно сказав Містер-Пітерс, що він багато чого й сам не розуміє в дії свого нового генератора?

Раю, Раю, дійсно неправильно обвинувачуєте ви нашого винахідника!..

А події розгорталися. Вони розгорталися так швидко, що Рома не встигав реєструвати дивні зміни. Почати хоча б з того, що Містер-Пітерс ніби остаточно забув про сині очі й золоте волосся однієї дівчини, що раніше безумовно володіла його серцем. Містер-Пітерс бачив лише одне: свій генератор і дослідження. Він скручував товсті цигарки, він випускав хмари диму, він кидав цигарку, щоб запалити люльку; кидав люльку, щоб з насолодою втягнути на повні груди повітря й сказати Ромі:

— Ти, харчосмаче ти нещасний, чи чуєш ти цей чудовий запах озону, що ним наповнена тепер наша лабораторія?..

І, не чекаючи на відповідь, він кидався знов до генератора — перевіряти нову думку, яка щойно майнула в нього. Рома протягом двох днів ще більше схуд. Він просто перед очима марнів. Серце його розривалося на шматки: бо він любив і Раю, і Містера-Пітерса… щоправда, не зовсім однаково, але…

Раніше, коли він бачив, що Рая звертає увагу не на нього, а на вродливого Олеся, — він тільки хмурився й обіцяв собі:

— Почекай, почекай… ось ми йому покажемо.

А тепер?.. Тепер Олесь відійшов на задній план. Несподівано для себе, Рома помітив, що Рая якось по-новому поглядає на Містера-Пітерса. Рома, не вірячи своїм очам, побачив вчора ввечері, як Рая, збираючись йти до лабораторії просвічувати свого кроля, спинилася перед дверима, уважно напудрила ніс, підправила губи — і лише тоді увійшла. Правда, Містер-Пітерс не помітив нічого. Він буркнув:

— Тільки, будь ласка, пліз, скоріше, бо мені ніколи. Чуєте? Квіклі.

— Що? — здивовано перепитала Рая. — Квік… квік?

— Квіклі, що означає — швидше. Час уже вам навчитися англійської мови.

Рая закусила губки. А сьогодні ранком Рома помітив у неї в руках товсту книжку. Рая читала її уважно, рядок за рядком. Частенько поверталася назад і перечитувала знову щойно прочитане місце.

— Що це у вас, Раю? — спитав якось Рома.

Але Рая відразу почервоніла, закрила книжку і вибігла з кімнати. Тільки під час обіду Рома помітив, розгледів назву книжки. Це був «Підручник англійської мови для дорослих»..

Цілком зрозуміло, що Рома мав деякі підстави марніти. Бо такі ознаки уваги до Містера-Пітерса з боку Раї не залишали підстав для сумнівів. Між іншим, помітив усе це й Олесь. Тепер він приходив до лабораторії точно в певний час, робив, що йому треба було, працював біля генератора, не говорячи зайвого слова, — і виходив. На Раю він майже не дивився, а зустрічаючись з нею, був неймовірно ввічливий — такий, що від його ввічливості ставало холодно, як у великий мороз. Цієї крижаної ввічливості не помічала тільки Рая — ніби їй було це остаточно байдуже. Навіть Містер-Пітерс одного разу здивовано підвів очі на Рому й спитав його:

— Чого це він так розмовляє? Мабуть, вони посварилися?..

Він знизав плечима й забув про це.

Рома тільки зітхнув. Що йому залишалося робити?..

Генератор працював. Він працював так стійко, як не бувало це навіть із старим. Містер-Пітерс установив певний розклад досліджень, кожен мав тепер свій час — і найбільший час припадав на долю самого Містера-Пітерса. Звісно, це було цілком зрозуміло. Крім того, ніхто не мав підстав бути незадоволеним: адже новий відрядник дозволяв кожному працювати вдвоє швидше — настільки