Чудесний генератор - Володимир Миколайович Владко
— Це я досить добре знаю, — суворо занотувала Рая, — сподіваюся ви не читатимете мені лекцію про діатермію. Хто з нас біолог — ви, чи я, хотіла б я знати?..
Рома тільки кашлянув у кулак: уїдлива дівчина!
— Та я ж не читаю лекцій, — виправдувався Містер-Пітерс, — я просто, до речі, як електротехнік. Ну, от діатермія, значить, створює в організмі, всередині його, тепло. А мій генератор створює значно більше тепла. Концентрує він його там, чи що. Ну, ось м’ясо й підсмажується само всередині. І все. Олл.
Рая, не дивлячись на Містера-Пітерса, звернулася до своєї лівої руки, уважно розглядаючи пальці на ній:
— Оце, знаєте, дуже цікаве наукове пояснення: взимку в кімнаті буває тепло, бо горить пічка… Його генератор, бачите, концентрує десь там, усередині м’яса, тепло… хм… Олесю, чи не чудове пояснення?
Містер-Пітерс злісно зиркнув на Раю й Олеся:
— Та що я вам, академік, чи ще хтось? Чи, може, я мушу вам лекції читати з ультракоротких хвиль?.. Здається, самі мусите знати, що тут, як ніде інде, багато загадок і таємниць. Ось, маєте: я й сам не все розумію, що тут відбувається. Зрозуміло? Андерстенд-ю?.. Ромо, пішли далі. Давай дальшу експозицію!
Рома примушений був скоритися, хоч і дуже хотілося йому довести Раї, що він аж ніяк не солідаризувався з Містером-Пітерсом щодо його різких випадів. Рая презирливо знизала плечима й вийшла з лабораторії. Слідом за нею вийшов і Олесь. Перша сварка затьмарила радість демонстрації чудесного винаходу…
… Але, здається мені, і сам я, і мої читачі — не спеціалісти з радіотехніки, не спеціалісти з ультракоротких хвиль. Отже, нам, напевно, не завадить згадати дещо з цієї цікавої галузі науки — згадати, використавши час, поки наші експериментатори замиряться, позабувши випадкову сварку.
Справді, що знаємо ми про ультракороткі хвилі?..
Наберімося терпіння, забудьмо на деякий час про наших героїв — правдивіше, згадаймо про того нашого героя, про якого весь час мова мовиться, — про радіо та про загадкові хвилі. Біографія цього героя, слово честі, не менш цікава.
Року 1922, під час великої радіовиставки в Науені, в головному павільйоні можна було побачити карту з гордим написом —
«Світ навколо Науена».
Карта показувала, як, дедалі збільшуючи довжину хвилі своїх випромінювань, Науенська радіостанція поширювала свій вплив на світ, як починали слухати її по всій Европі. Звісно, розмови про «світ» — були перебільшеними.
Цілий світ, як такий, ніколи не слухав, не чув Науена. Проте, тоді, року 1922 був період тріумфу довгих хвиль.
А вже року 1924 довгі хвилі примушені були відсунутися, примушені були звільнити деяке місце так званим коротким хвилям. Вони ж, ці короткі хвилі, що на них раніше уваги звертати не хотіли, — вони дозволили зменшити витрати в кілька разів і досягти ще більшого ефекту. Радіотехніка розпалася на кілька ділянок:
— Ділянка довгих хвиль — від 30.000 до 3.000 метрів.
— Ділянка середніх хвиль — від 3.000 до 200 метрів.
— Ділянка проміжних хвиль — від 200 до 50 метрів і
— Ділянка коротких хвиль — від 50 метрів до 10.
Найцікавішою ділянкою, як виявилося, була остання.
Армія дослідників узялася вивчати короткі хвилі. Радіокарта світу засяла, як зоряне небо, безліччю червоних точок, що визначали експериментальні короткохвильні аматорські відрядники. Короткі хвилі в Америці стали модою — ними зацікавилися всі. Та й як же могло бути інакше, коли з маленьким відрядником, аматорською нескладною станцією, — радист-короткохвильник певно зв’язувався і розмовляв радіом з іншими аматорами на відстані 10–20 тисяч кілометрів?
Між іншим, такий самий шлях проробив свого часу і наш знайомий Містер-Пітерс. Проте, не за нього зараз мова.
Минуло ще кілька років. Радіотехніка набула великого досвіду. І дослідники зацікавилися:
— А яка поведінка ще коротших хвиль?.. Тих, що їх довжина не перебільшує десяти метрів?.. А тих, що не довші від одного метра?..
Оце й були ультракороткі хвилі. Правду кажучи, принципіально ці хвилі були відомі науці досить давно. Візьмемо розряд, електричну іскру — і вона дасть нам такі ультракороткі хвилі. А втім — настільки це вередлива річ, що дослідники ще з часів славнозвісного Герца, ще з кінця минулого століття, — кинули думки про досконале вивчання таких хвиль.
Проте, знов-таки, ще великий Герц у своїх класичних дослідженнях довів, що дуже короткі електромагнітні хвилі підкорюються таким самим фізичним законам, що й світлові. Вони так само поширюються, переломлюються, віддзеркалюються й дають тінь, відбиваючись від непрозорих для них речей.
Опанувавши короткі хвилі, радіотехніка перейшла до ультракоротких. Це був складний і довгий шлях. Ніде досі радіотехніка не натрапляла стільки труднощів. Жодна ділянка не була такою складною, жодне фізичне явище не було таким вередливим. Але — жодне явище не було й таким цікавим.
Несподівано ультракороткі хвилі поширили свій вплив на побіжні галузі науки. Мало того, що ультракороткі хвилі дали техніці можливість встановлювати дійсно скерований зв’язок, надсилати в бажаному напрямі вузенький і гострий промінь ультракоротких хвиль; мало того, що для такого зв’язку потрібна була неймовірно мала кількість енергії. Мало, нарешті, того, що зв’язок через Ла-Манш, між Францією та Англією року 1931 був встановлений при потужності відрядника сантиметрових хвиль в 0,5 вата, себто, майже в 100 разів меншій, ніж потужність, яку використовує 50-свічна жарова лампа… всього цього було мало. Ультракороткі хвилі почали революціонізувати всю науку.
Починаючи з року 1930 вивчати ультракороткі хвилі беруться фізіологи та біологи. Світові вчені — Госмер, Байорстін, Петцольд, Гомберг та інші — присвячують свої праці цим явищам. Встановлюється, що ультракороткі хвилі винятково впливають на органічні й неорганічні речовини. Річ розташовують у електромагнітному полі відрядника, або
