Апгрейд для Всесвіту - Владислав Билінський
Богун оголосив старт забігу («заради життя», — вирвалося, в нього ненавмисно). З губ злетіло. Як і належало сподіватися, донька помчала уперед з усією доступною їй спритністю. Богун зайняв проміжну позицію, намагаючись не відстати від дитини і водночас не надто відриватися від обуреної дружини. Асфальтом тупотіти було веселіше, світ відновився, і вони підкотилися до місця збору майже в призначений термін.
З тильного боку пам’ятника зібралося чоловік тридцять; багатьох він знав. З’ясувалося, що автобус запізнюється. Ніхто не демонстрував свого знайомства з ним: так було домовлено. Він нашвидку оголосив про своє тверде й остаточне рішення залишитися. Він повинен відправити їх удвох, самих, без підневільного татка-чоловіка, бо підневільному раптом навішали термінових хвостів… дочка округлила очі — уявила собі… навалили різних спішних і незакінчених справ. Він мотивував своє рішення роботою, ремонтом та небажанням заглиблюватися в проблеми тестя, який ці проблеми немов колекціонував і залюбки звалював на зятя; дружина, яка цілком поділяла побоювання Богуна, все-таки осудливо морщилася з огляду на аж таке відверте нехтування синівськими обов’язками. Вона ненав’язливо поцікавилася, як саме називається його справа і чи вона, бува, не блондинка; згадка про ремонт відбилася в її очах відблиском якихось дуже інтимних сподівань; фінансових проблем ніхто не торкався. Усе було зрозуміло без слів. Тепер, мабуть, нам вистачить і на проживання, і на покупки, — думала вона, переконуючи себе в розумності його рішення. — Тепер нехай сам викручується як знає: удома — все виметено.
Усупереч сподіванням, дочка теж не засмутилася. Думками вона вже була в дорозі, а тимчасова відсутність тата було звичною і зрозумілою обставиною, пов’язаною з його важливою, чудовою роботою. Тато захищав усіх дітей і дорослих від чаклунів, чортів замогильних і непробудних п’яниць. От молодець який! Його затримка дозволить йому врятувати кого-небудь. Виявлення Мутацій і Загальний Нагляд — ці слова завжди пишуть з великої літери — ніколи не дозволить образити маленьких дітей. Відлучки тата були неминучим злом, яке, зрештою, завжди зникає після веселого гучного повернення і обертається подарунками, маленьким святом возз’єднання родини. Така вже недоладна в нього доля, у цього дурного тата.
Автобус викотився на площу на повній швидкості, — світлофори ще сонно блимали жовтими очима, та й руху майже не було, — і відразу всі почали прощатися. Богун не став чекати відправлення. Він геть ні про що не турбувався: усе, що треба, вже було продумано і виконано. Кивнув у відповідь на жести, якими його просили йти вже, і таким самим робом — трасою — рушив назад. Не хотілося, щоби дружина розгледіла в його очах що-небудь не те. Усе владнається, дайте час. Не варто ризикувати близькими людьми. Там, на континенті, вони будуть у безпеці.
Треба абстрагуватися від усього цього. Зробити над собою зусилля. Усе йде за планом. Не забути хоча б Бетховена їй відіслати. Ото радості буде… Диви-но, тролейбус попутний трапився, щойно з парку. Підбігши, втиснувся він у збіговисько лісовиків і рибалок, похмурих громадян у чоботях і штормівках, і за кілька хвилин домчав пустельною трасою до мікрорайону, де разом із всенощною молоддю, що клювала носами, вийшов із тролейбуса прямо в широке поле.
Удома він подивився на будильник. Лише пів на шосту; щоранку втрачаю я дорогоцінну красу; ні, справи почекають! одягтися, взутися — і вперед, за грибниками! Він зазирнув на кухню, сподіваючись знайти трохи кави. Трохи кави було б дуже до речі; тільки звільніть мене від захололої яєчні — ніколи й нізащо! Я собі потім супу нашвидкуруч зроблю. Я не такий-то простий і ціную насолоди холостяцькі… скільки ж їх тут, метеликів зальотних?!
Богун одразу ж розгледів з дюжину крилатих істот, які пурхали у повітрі. Потім знайшов ще: по кутках вони ховалися, внизу біля ніг його кружляли, від їх нервового тріпотіння рябіло в очах. Він схопив кухонний рушник і взявся виганяти метеликів у вікно; він не помітив, щоб вони давали себе вигнати, однак метеликів раптом не стало. Зовсім не стало. Ніби розтали вони. Мімікрія?..
Усе живе вміє маскуватися й одне одного ошукувати. Тепер метелики розташувалися в передпокої. На меблях, на стінах і стелі. Але не абияк, а строго за ранжиром. Навколо кожної помітної особини прилаштувалося кілька дрібних підлабузників. Помітні особини, своєю чергою, базувалися неподалік від вождів — нечисленних метеликів-гігантів, які сірими плямами позначали вузли великочарункової сіті, що намітилася, регулярного візерунка, який нагадав Богуну зріз живої тканини під сильним збільшенням. Він знизав плечима: шизунець тривав. Це, очевидно, зовсім неминуче в його ситуації. Неприємно, звичайно… Завмерши, вдивлявся він у ворушіння на стінах і стелі. Самці і самки, — вирішив він раптом. — Ті, що сидять і міркують, самці; а ті, котрі ліктями працюють, самички… або навпаки. — Але навпаки — це навряд! — обурилося його чоловіче єство. Одразу видно: центральні сидять де треба і про справу дбають; а ця дрібнота язичками чеше, одне одного підкусує, зовсім як у житті… Думка ця, через недосипання, видалася йому глибокою й у чомусь корінною. Його охопив захват від несподіваного виявлення настільки універсальної ознаки, що розділяє «інь» і «янь», і негайно поширив ідею на інші об’єкти світобудови. Справді: нерухомі, як аксакали, ядра атомів, а навколо — взаємодіючі хмари контактних силових полів, сонм частинок, які відштовхують одна одну. На гарем скидається. Або — сонце, що міцно тримає в гравітаційній вузді підлеглі планети. Знову гарем, це ж треба! Словом, усюди дуалізм і протилежність статей. Скрізь явна диспропорція, навіть у метеликів цих дивних. Тільки ми з тобою щось надто вже замоногамилися, — сказав він своєму відображенню в дзеркалі. Відображення кисло посміхнулося і солідарно йому підморгнуло.
— Несправедливість! — повідомив він двійникові. — Треба вчитися в природи. Розкріпачуватися треба.
— Це можна виправити, — погодилися стіни. — За належного тонусу, за відсутності протипоказань…
— Можна виправити? за відсутності?.. Ох ви талалайки! Вчити мене надумали!
Рішуче змахнувши рушником, Богун, агент Нагляду, підняв руку на живу ілюстрацію єдності й боротьби протилежностей. І завмер, здивовано розглядаючи стелю. Метеликів не було. Жодного. Ніде.
