Стріла Всесвіту - Світлана Володимирівна Ягупова

Пропонуємо читачам нову збірку науково-фантастичних творів. Серед авторів — молоді й вже досвідчені письменники. Більшості оповідань притаманний оригінальний погляд на науку, життя, людину. Особливо помітна тенденція посилення інтересу до людської психології, внутрішнього, духовного світу.

Наукова фантастика нині змінює своє обличчя. Розвиток сучасної науки такий, що на Пегасі годі угнатися. Прогнозувати якесь науково-технічне відкриття письменникам-фантастам не легко і навіть ризиковано. Та й з кожним роком стає все зрозуміліше, що мета-покликання фантастичної літератури зовсім не в далекоглядних наукових прогнозах-передбаченнях, а, насамперед, у порушенні соціальних, філософських проблем. Поза соціальним фоном, без широких і точних філософських узагальнень ніяка карколомна вигадка вже не здатна запалити читача. Підробку під справжню фантастику вже не рятують ні надсвітлові швидкості, ні плетива наукових і псевдонаукових термінів, ні всілякі кібери та бластери. Жанрові особливості ніяких пільг уже не дають. Життя вимагає від письменників-фантастів опанування всіма засобами літератури.

Фантастика — жанр універсальний, в кращих своїх зразках вона однаковою мірою зацікавлює, бентежить думку дітей і дорослих, “технарів” і гуманітаріїв. Вона уміє органічно поєднати в собі можливості прози і поезії, драматургії і гумору, філософії і точних наук.

Будь-які зображувальні засоби цілком виправдовують себе, якщо мета художника відповідає соціальним і моральним критеріям, котрі висуває перед нами реальне життя. Втілення художнього задуму у фантастичних формах не тільки не відводить від реалізму, а й збагачує його естетичні можливості.

Перед нав’язаною агресивними силами загрозою знищення життя на Землі розширюються обрії сприйняття всього довколишнього. Література, мистецтво допомагають відчути найтонші діалектичні зв’язки помий поодиноким і загальним, безкінечно малим і безкінечно великим, поміж людиною і суспільством, технікою і природою.

Земля — наш спільний дім-корабель. Люди повинні знаходити між собою спільну мову, незалежно від кольору шкіри чи політичних переконань. Ми віримо, що колективний людський розум здолає конфліктні ситуації сьогодення. У боротьбі за торжество РОЗУМУ фантастичній літературі відводиться важлива роль.

З кожним роком, з кожним днем нестримно зростає сила людського впливу на довколишній світ. Вже сьогодні можна без будь-якого перебільшення сказати, що ми живемо у цілком рукотворному світі. Місто, село, лісові квадрати чи “незайманість” гірських хребтів — все несе на собі не просто печать людської цивілізації, а цілком залежить від діяльності людини. Нам не доводиться сподіватися, що саме собою зросте і змужніє ДОБРО, збудується світ для прийдешнього. Там, де послаблюється вплив людини, зростають хіба що бур’яни. Це стосується і соціальних та духовних сфер.

Література загалом і фантастика зокрема — це своєрідний авангард, який, торуючи нові шляхи в завтрашній день, допомагає людині уникнути прикрих помилок минулого, готує людство до зустрічі з грядущим.

Пригадуються слова Блеза Паскаля: “Небезпечно давати людині можливість ясно помічати, наскільки вона схожа на тварин, не показуючи водночас людської величі. Тою ж мірою необачним є навіювання думки про велич людини, не говорячи при цьому про її ницість. Але ще необережнішим було б мовчати про одне й друге…”

Зрозуміло, що ніякі технічні чи наукові засоби не зможуть розв’язати проблем нашої планети. Немає сумніву, що це розв’язання визначить саме соціальне середовище, рівень соціальної організації та свідомості людей. Тільки соціальна перебудова світу може надійно зупинити згубну традицію гноблення, мілітаризму і неконтрольованої експансії.

Класик радянської фантастики Іван Єфрємов в одній із своїх статей писав, що “величезна популярність наукової фантастики в наш час не може бути випадковою, розвиток цього виду літератури безсумнівно відповідає потребам нинішнього етапу історичного розвитку людства з всебічним вторгненням науки в наші свята і наші будні.

Вся сучасна система соціально-наукових і технічно-філософських проблем і взаємовідносин є тим грунтом, на якому зростає нинішня фантастика.

Дуже приємно говорити, що за останні роки на Україні з’явилося багато письменників-фантастів. Не поодинокі аматорські голоси, а шеренги професійних рядів.

Пропонуючи читачам новий збірник науково-фантастичних творів радянських авторів, сподіваємося, що він знайде шлях до серця й розуму шанувальників цього жанру.

Пам’яті дружини присвячую.

До потрібного будинку Степан Катрич не дістався: десь метрів за вісімсот авто зупинилося, мов укопане. Попереду стояв дивовижний знак: всередині скрипкового ключа стриміла в’януча квітка.

— Даруйте, сер, — зніяковіло розвів руки шофер. — Далі — приватна власність.

— А хіба можна їздити лише повз державні установи? — щиро здивувався Степан.

— Не всі легко переносять сучасний гамір, й коли маєш чим заплатити за тишу… — ухильно відповів водій.

Степану здалося, ніби він чогось не договорює. Втім за кілька днів перебування тут Катрич почав звикати до атмосфери натяків й напівправди. А може, це йому тільки здалося через погане знання мови? Доки розмірковував, машини й слід прохолов…

За місяць до подорожі на світовий конгрес молодого вченого охопило незбагненне тривожне передчуття. Майже фізично відчував — там з ним щось трапиться. А що оте “щось” не піддавалося суворій аналітичній перевірці, Катрич вкрай знервувався. Готував доповідь, старанно, педантично відпрацьовував відповіді на можливі запитання.

Він так змучився, що готовий вже був відмовитися від почесного відрядження.

Утримали від подібного кроку неможливість мотивувати відмову та чоловіча гордість. “Хочеш уникнути міста, де колись загинув твій дід й калікою залишився батько? Боїшся?” — картав себе.

Погодився остаточно.

Перші дні конгресу пройшли у буденній, діловій атмосфері. Щоправда, коли робив доповідь Катрич, зал був напівпорожній. Дехто вийшов, потім двоє зайшло.

Степан зібрався з думками, закінчив доповідь урочисто, навіть піднесено.

— Ми певні,