Пригоди. Подорожі. Фантастика - 82 - Євген Олександрович Філімонов

Рецензенти:

В. К. Ткаченко (повість Є. Филимонова “Мурашиний лев”),

В. О. Коротич (нарис О. Гусєва “Шість годин па схід”),

Ю. Г. Пригорницький

Художники О. І. Дмитрієв, В. М. Попов

Цьогорічний збірник “ППФ” пропонує читачам твори восьми вітчизняних і двох зарубіжних авторів. Різнотемні й різножанрові повісті, оповідання та нариси збірника об’єднані провідною тенденцією творчості сучасних літераторів — осмисленням долі людини, її призначення в світі майбутнього й теперішнього.

Той, хто знайомився з попередніми випусками, очевидно, помітив, що за кількістю назв у збірниках переважають твори фантастичні. Річ у тім, що фантастика — жанр, який має багато облич. Це, сказати б, дзеркало, яке часто дає змогу показати нам самих себе, побачити неймовірне й химерне в сучасному світі, розкрити людину в спеціально сконструйованих фантастичних ситуаціях, котрі, зрештою, коли їх копнути глибше, є звичайними й буденними. Фантастика може бути одночасно і сатирою, і детективом, вона здатна зазирнути в майбутнє, примусити подумати про те, що на нас чекає попереду. Важливо тільки, щоб кожна тема, обрана письменником, кожне дослідження найнеймовірніших гіпотез служили творчій меті нашого суспільства зрілого соціалізму, виховували, будили уяву, посилювали прагнення взнати більше.

І все-таки цьогорічний збірник ми відкрили не фантастикою, а пригодницькою повістю молодого харківського письменника Євгена Филимонова “Мурашиний лев”, написаній у формі детективу. Одначе ця властива пригодницьким творам форма-лише привід для серйозної розмови, яку веде автор. Злочинець, навколо таємничої особи якого розгортаються описані події — “мозок” організованої, розгалуженої банди. Краєв — лев злочинного світу, проте… це лев мурашиний: і він сам, і його оточення — підступна, жорстока, а головне, ница “мурашва”, позбавлена якостей, гідних людини. і Розвінчуючи соціально-психологічні особливості характерів, паразитичні погляди людей, що не бажають жити за нормами соціалістичної моралі, автор протиставляє їм благородних, самовідданих людей — працівників міліції: капітана Сая, Тоню Губську, юнака Клима Ярчука, який самотужки веде розслідування загадкової смерті батька. Життєвий матеріал, покладений в основу повісті, переконливо доводить, що гонитва за наживою, багатством, антигромадська поведінка, основана на взаємному недовір’ї, страху, брехні, жорстокості, рано чи пізно приведуть до краху.

Подорожі у збірнику представлені нотатками київського журналіста Олега Гусєва “Шість годин на схід” та нарисом Анатолія Сиротенка “Знайомтесь — Конго”. Про сучасну Японію, чесні трудівники якої дбають не тільки про хліб — як його виростити, а й про те, як його добути на кожний день, про мир — як його не тільки зберегти, а й зміцнити, розповідається у журналістських репортажах, зроблених під час проведення Днів Києва в Кіото й прокоментованих автором крізь призму міжнародних подій початку вісімдесятих років.

Пізнавальна цінність нотаток колишнього льотчика, нині кандидата географічних наук Анатолія Сиротенка, який кілька років жив і працював у Конго, незаперечна. Очевидна достовірність, багатий фактаж і якась особлива “усміхненість” авторської інтонації вигідно вирізняють нарис серед багатьох творів про далекі краї.

І, нарешті, фантастика. Навряд чи треба представляти читачам відомого письменника-фантаста Володимира Савченка, автора науково-фантастичних повістей та оповідань “Назустріч зорям”, “Привид часу”, “Відкриття себе”. Герой його оповідання “Переплутаний” Максим Колотилін — людина незламної і подвижницької вдачі, що не хоче ставати жертвою жахливої ситуації, долає розпач і зневіру заради прогресу науки.

В оповіданні молодого дніпропетровського письменника Василя Головачова впадають в око нібито звичні фантастичні ситуації, які в реалістичній літературі близькі були б до штампів. Проте, уважніше вчитавшись у цей твір, ми знайдемо в ньому те нове, чим відзначаються сьогодні кращі зразки наукової фантастики — перехід від проблем науки до проблем моралі. Таке явище відрадне. Адже тепер уже можна сміливо сказати, що наука у фантастиці — тільки об’єкт розгляду в творі. Як і будь-який інший об’єкт. В центрі ж уваги автора — людина з усіма її переживаннями, прагненнями й пекучими моральними проблемами.

Фантастика в новелі Віктора Положія “Човен у тумані” має романтичний, казковий характер. Автор лишає читача перед таємницею, що дає простір для роздумів про людяність, вічну красу, моральність.

До гумористичної фантастики з елементами пародії можна віднести оповідання киянина Михайла Слабошпицького “Пригода з фараоном” та криворіжця Марка Дерезена “Казки”. У збірнику “ППФ” це дебют молодого фантаста.

Вміщено у збірнику також переклад оповідання всесвітньовідомого англійського письменника-фантаста Артура Кларка, який нині живе в республіці Шрі Ланка. Яскраво й захоплююче описуючи космічні змагання сонячних вітрильників, прогресивний письменник переносить читача у те майбутнє, коли на Землі і в міжзоряних просторах відбуватимуться лише красиві, радісні спортивні змагання і назавжди зникнуть криваві двобої.

Прикладом політично загостреної прози є колоритна фантастична повість відомого письменника з НДР Герберта Ціргібеля “Експерименти професора Пулекса”.

Газик різко загальмував і, круто розвернувшись на слизькій дорозі, зупинився. Зграйка легеньких сніжинок полохливо метнулася у світлі фар, шугнула в темряву. Одночасно розчинилися обоє дверцят, люди в білих кожушках і вушанках, зі зброєю в руках хутко вискочили на рипучий наст, перемахнули через низеньку огорожу біля похмурої хати… Водій лишився в кабіні, уважно обмацуючи поглядом глуху околичну вуличку, залиту місячним сяйвом, — руки на кермі, нога на педалі. Десь неподалік озвалася якась дворняга, але на такому морозі довго не погавкаєш. Водій бачив, як люди в кожушках причаїлися під вікнами, потім побігли вниз, до повітки. Ось старший двома стрибками вихопився на високий ґанок, вдарив плечем у двері, і вони відчинились.

— Краєв, виходь! І давай без фокусів.

У відповідь — жодного звуку. Старший повів ліхтариком по вузькому проходу: купа одягу, зірваного з вішалки, перекинута кована скриня, плями на долівці…

— Єфімов, до мене!

Удвох вони сторожко пройшли до світлиці. Тут теж гармидер: на столі чорніє попіл від спаленого паперу, недоїдки, пляшки з-під горілки, чути сморід холодного диму; розтерзана постіль за ситцевою занавіскою; розпорота перина, пошматовані ковдра і подушки, розкидане пір’я. І всюди — на ліжку, підлозі, стінах — темні плями. Оперативний уповноважений торкнувся пальцем однієї з них, понюхав.

— Гас. Лідпалити хотів, сучий син, та чогось передумав… Утік, наволоч! — прогримів своїм сиплим від невтамованого гніву басом.

Єфімов промовчав, — було ясно: їх випередили, до того ж набагато. Вода в цеберці, чомусь поставленої в сіни, замерзла майже до дна.

— Давай, Єфімов, обдивися тут з Косенком, може, що знайдете — не міг же він за якихось півгодини всі сліди замести… А я з хлопцями подамся на станцію, піднімемо залізничників. Тепер йому одна дорога — туди…

Газик розвернувся і, завиваючи мотором, помчав вулицею. Розшук мав узяти сьогодні велике, давно вистежене гніздо…

Краєв