Вибрані твори. Том I - Бернард Шоу
Андерсон. Що ж, земний батько Рiчарда був милосердний до нього, а небесний суддя його — це ж усiм нам отець.
Мiсiс Даджен (забувшись). Земний батько Рiчарда був дурноверхий...
Андерсон (вражений). О!
Мiсiс Даджен (трохи знiяковiло). Адже я мати Рiчардовi. То коли я проти нього, хто ж має право бути за нього? (Запобiгаючи перед Андерсоном). Чому ви не сiдаєте, мiстере Андерсон? Я повинна була ранiше запросити вас, але я така схвильована.
Андерсон. Дякую. (Бере стiльця, що стоїть коло вогнища, i повертає так, щоб вигiднiше сiсти проти вогню. Сiвши, вiн додає тоном людини, яка певна того, що зачiпає делiкатну тему). Крiстi сказав вам про нову духiвницю?
Мiсiс Даджен (до неї знову повертаються всi її побоювання). Нова духiвниця? Хiба Тiмотi... (Уриває мову, важко дихаючи, не має сил закiнчити запитання).
Андерсон. Так. В останнi години життя вiн змiнив свою волю.
Мiсiс Даджен (пополотнiвши з лютi). І ви дозволили йому пограбувати мене?
Андерсон. Я не мав права заборонити йому вiддати своєму синовi свою власнiсть...
Мiсiс Даджен. У нього нiчого не було свого. Його грошi — це тi грошi, якi я принесла йому з собою як посаг. Менi однiй належало право на мої грошi i на мого сина. Вiн не наважився б на такий вчинок, якби я була коло нього, i вiн це добре знав. Тому вiн i втiк, як злодiй, щоб, скориставшись з закону, пограбувати мене, склавши нову духiвницю за моєю спиною. А вам, мiстере Андерсон, вам, проповiдниковi слова Божого, тим бiльший сором бути його спiльником у цьому злочинi.
Андерсон (пiдводячись). Я не ображаюся на вас за вашi слова, бо вони сказанi у першому приступi горя.
Мiсiс Даджен (презирливо). Горя?
Андерсон. Ну, розчарування, якщо ваше серце пiдказує вам, що це слово бiльше пiдходить.
Мiсiс Даджен. Моє серце! Моє серце! А скажiть, прошу, вiдколи ви почали вважати, що серце — надiйний керiвник?
Андерсон (трохи винуватим тоном). Я... гм...
Мiсiс Даджен (запально). Не брешiть, мiстере Андерсон. Нас учать, що людське серце оманливе, що воно безнадiйно порочне. Моє серце належало не Тiмотi, а тому бiдоласi, братовi його, який щойно скiнчив своє життя з мотузкою на шиї, — саме так, Пiтеровi Даджену. Ви це знаєте; старий Елi Хоукiнз, що його ви заступили в проповiдництвi, — хоч ви не гiднi шнурка розв’язати вiд його черевика, — розповiв вам про це, коли доручав нашi душi на ваше пiклування. Вiн перестерiгав мене, вiн пiдтримував мене у боротьбi з моїм власним серцем, радив менi одружитися з богобоязним, на його думку, чоловiком. Що ж iнше, як не його поради, зробили з мене саме ту жiнку, якою я є? А ви, ви, що одружилися, прислухаючись до власного серця, ви менi говорите про голос мого серця? Ідiть додому, до своєї гарної жiнки, мiстере Андерсон, i дайте менi спокiйно помолитися! (Не звертає на нього нiякої уваги i, спершись лiктями на стiл, заглиблюється в думки про своє горе).
Андерсон (що й сам бажає швидше зникнути). Боронь Боже, щоб я не допускав вас до цього могутнього джерела втiхи! (Іде до вiшалки, щоб взяти плащ i капелюх).
Мiсiс Даджен (не дивлячись на нього). Господь i без вашої допомоги вiдає, що допускати, а що забороняти...
Андерсон. І кому прощати теж! Сподiваюсь, вiн простить Елi Хоукiнзу i менi, якщо проповiдi нашi коли-небудь порушили його закон. (Одягається, збираючись iти). Ще одне слово у важливiй справi, мiсiс Даджен. Треба оголосити духiвницю, i Рiчард має право бути присутнiм. Вiн тут, у мiстi. Але вiн такий делiкатний, що не хоче вдиратися сюди силою.
Мiсiс Даджен. Вiн повинен прийти сюди. Чи не сподiвається вiн часом, що ми пiдемо кудись iз дому його батька, аби тiльки йому було зручнiше? Хай приходять усi; i хай приходять швидше i швидше йдуть геть. Духiвниця не мусить бути причиною того, щоб цiлих пiвдня нехтували роботою. Я буду готова — не турбуйтесь.
Андерсон (пiдходячи ближче на один-два кроки). Мiсiс Даджен, я мав ранiше деякий вплив на вас. Коли я втратив його?
Мiсiс Даджен (як i ранiше, не повертаючи до нього обличчя). Тодi, як ви одружилися з любови. Оце вам вiдповiдь!
Андерсон. Так. Це вiдповiдь! (Замислено вийшов з кiмнати).
Мiсiс Даджен (сама до себе, думаючи про свого чоловiка). Злодiй! Злодiй! (Гнiвно схоплюється з мiсця, скидає з голови шаль i починає порядкувати, прибираючи кiмнату для читання духiвницi. Спершу вона посуває стiлець, на якому сидiв Андерсон, до стiнки, свого штовхає до вiкна. Потiм своїм владним, суворим, гнiвним голосом кличе сина). Крiстi!
Вiдповiдi нема: вiн мiцно спить.
Крiстi! (Грубо турсає його). Прокинься, встань! Сором тобi висиплятися, коли твiй батько помер. (Вертається до столу, ставить свiчку на полицю над камiном, з шухляди витягає червону скатерку, накриває нею стiл).
Крiстi (неохоче пiдводиться). На вашу думку, ми не спатимемо аж доки скiнчиться жалоба?
Мiсiс Даджен. Годi бурчати! Ану, лишень, допоможи менi переставити стiл! (Тягнуть стiл на середину кiмнати, становлять його тим краєм, за який держить Крiстi, до камiна, а тим, що тримає мiсiс Даджен, — до канапи. Крiстi швидко ставить стiл i поспiшає до вогню, залишивши матiр встановлювати його як слiд). Священик i стряпчий прийдуть сюди разом з усiєю нашою рiднею, щоб читати духiвницю, а ти все будеш грiтися бiля вогню! Іди розбуди те дiвчисько, а потiм розпали пiч у комiрчинi: тут тобi снiдати не доведеться. Та не забудь умитися i набрати пристойного вигляду до приходу гостей. (Кидаючи цi накази, вона йде до мисника, вiдмикає, бере звiдти карафку з вином, що, певно, простояла там вiд часу останнього родинного свята, виймає також кiлька склянок i ставить усе це на стiл. Потiм виймає два зеленi склянi тарелi; на один кладе ячмiнний пирiг i поруч нiж, на другий насипає трохи печива з бляшаної банки, кiлька штук кладе назад у банку, решту перелiчує). Тепер дивись сюди — тут десять штук; хай їх буде десять i тодi, як я переодягнусь i повернуся сюди. І руки далi вiд родзинок, що в пирогу! Скажи це й Ессi. Сподiваюсь, ти зможеш принести сюди клiтку з пташиними опудалами? Не поб’єш скла? (Тим часом ховає бляшану банку