Вибрані твори. Том I - Бернард Шоу
Ессi. Але я не хочу! (Вiдсахнулась вiд Джудiт, Рiчард i Джудiт опинились лицем до лиця).
Рiчард (до Джудiт). Вона рiшуче заперечує, найдоброчеснiша ледi!
Дядько Тайтес. Стережiться, Рiчарде Даджен. Закон...
Рiчард (загрозливо повертаючись в його бiк). Стережiться самi! За годину тут не стане iншого закону, крiм єдиного, i це буде — закон вiйни. Ідучи сюди, я зустрiв солдатiв за шiсть миль звiдси; ще не буде й полудня, як майор Суїндон спорудить на ринковiй площi шибеницю для заколотникiв.
Андерсон (спокiйно). Яка ж тут небезпека для нас, сер? Рiчар д. Бiльша, нiж ви гадаєте. Вiн стратив у Спрiнгта унi не того, кого йому слiд було повiсити: вiн думав, що дядько Пiтер — шановна особа, бо Даджени мають добре iм’я. Але другий, кого вiн повiсить, буде найповажнiший з городян, кого тiльки вiн зумiє пiймати на бунтiвливому словi. Ну, а ми ж усi — заколотники, i ви це знаєте.
Усi чоловiки (крiм Андерсона). Нi, нi, нi!..
Рiчард. Так, всi ви! Хай ви i не кляли на всi заставки короля Ґеорґа, як це робив я, але ви молилися за його поразку. А ви, Антонi Андерсон, ви правили тут церковнi вiдправи i продали свою родинну бiблiю, щоб купити пару пiстолетiв. Мене то вони можуть i не повiсити, бо який моральний вплив може мати кара над Учнем Диявола? А ось священик — то iнша рiч!
Джудiт перелякано тулиться до Андерсона.
Або стряпчий,
Хоукiнз посмiхається як людина, що вмiє подбати про себе.
або чесний баришник!
Дядько Тайтес гарчить на нього водночас люто i перелякано.
Або розкаяний п’яниця!
Переляканий дядько Вiльям стогне i тремтить.
Еге ж? Оце вже доведе, що король Ґеорґ не жартує — га?
Андерсон (цiлком володiючи собою). Ходiм, моя люба, — вiн лише хоче налякати нас. Жодної небезпеки немає. (Іде разом з Джудiт. Решта товпиться слiдом за ними, за винятком Ессi, яка залишається коло Рiчарда).
Рiчард (шумливо, знущаючись). Ну, що ж? Чи багато з вас залишиться зi мною, щоб пiдняти американський прапор над будинком Диявола i битися за свободу?
Усi поспiшають вийти, штовхаючи одне одного, серед них i Крiстi.
Ха-ха! Хай живе Диявол! (До мiсiс Даджен, яка теж пiшла за iншими). Як, матiнко? І ви йдете?
Мiсiс Даджен (пополотнiла, притискає руку до серця, нiби її вразило на смерть). Прокляття тобi! Моє передсмертне прокляття! (Виходить).
Рiчард (гукає навздогiн). Воно принесе менi щастя! Ха, ха, ха!
Ессi (перелякано). А менi можна лишитися?
Рiчард (обертаючись до неї). Що? Вони так злякалися за своє тiло, що забули про порятунок твоєї душi? О, так, тобi можна залишитись. (У захватi вiн повертається знов до вхiдних дверей i погрожує кулаком. Лiва рука його, теж стиснута в кулак, опускається. Ессi хапає цю руку i цiлує, обливаючи сльозами. Вiн здригається i дивиться на свою руку). Сльози! Хрещення Диявола! (Ридаючи, Ессi падає на колiна. Вiн ласкаво нахиляється, щоб пiдвести її, i говорить). Ну, нiчого, Ессi; такими сльозами ти можеш поплакати, коли хочеш.
Дія друга
Будинок пастора Андерсона на центральнiй вулицi Уебстербрiджа, недалеко вiд мiської ратушi. З погляду жителя Нової Англiї вiсiмнадцятого сторiччя, вiн далеко багатший, нiж проста ферма Дадженiв, але i вiн такий простий, що сучасний аґент у справах продажу нерухомого майна цiнував би обидва будинки майже однаково. У головнiй жилiй кiмнатi таке саме кухонне вогнище з казаном, деком для пiдсмажування хлiба, рухомим залiзним рашпiлем, гаком, щоб смажити м’ясо, та широкими ґратами, де стоїть чайник i тарiль з грiнками, помащеними маслом. У дверях, що за камiном, бiля кутка кiмнати, нема нi фiльонок, нi наличникiв, нi навiть ручки: вони збитi з простих дощок i замикаються на засув. Стiл у кiмнатi кухонний, накритий квiтчастою мiсцевого виробу клейончатою скатертю, потертою по краях.
Чайний сервiз становлять двi грубi чашки з блюдцями, така ж полоскальниця i великий глечик майже на кварту молока, — все це на чорнiй лакованiй тацi; посерединi столу — дерев’яна стiльниця, на яку покладено чималу хлiбину, i поруч — квадратна пiвфунтова грудка масла у глинянiй мисочцi. Напроти камiна, по той бiк кiмнати — велика дубова шафа, призначення якої не тiшити око, а зберiгати речi. На кiлку, вбитому у дверцята шафи, висить домашнiй сюртук священика, i це свiдчить про те, що хазяїна немає дома, бо iнакше тут висiв би його парадний сюртук. Високi чоботи для верхової їзди поважно стоять коло шафи — очевидно, це їхнє звичайне мiсце, одне слово, будинок священика ще не зазнав такої еволюцiї, щоб бути подiленим на кухню, їдальню та вiтальню; отже, як на наш вибагливiший смак, пасторовi живеться нiяк не краще за Дадженiв. Проте є й деяка рiзниця. Насамперед мiсiс Андерсон — особа, з якою приємнiше жити вкупi, нiж з мiсiс Даджен.
Якби таку думку почула мiсiс Даджен, то вона б вiдповiла — i мала б в тому рацiю, — що у мiсiс Андерсон немає дiтей, про яких треба пiклуватися, нема курей, свиней, худоби, є постiйний i чималий прибуток, що не залежить нi вiд урожаю, нi вiд ринкових цiн, є чоловiк, який любить її, — що становить пiдпору i пiдтримку для неї, — коротше кажучи, що життя у пасторовому будинку настiльки ж легке, наскiльки воно важке на фермi. І це правда.
Але пояснити факт — ще не є спростувати його: i хоч важко повiрити, що мiсiс Андерсон здатна зробити свiй дiм приємним i затишним, проте треба визнати, що їй це вдалося. За зовнiшнi ознаки її соцiальної вищости правлять килимок на пiдлозi, побiлена мiж балками стеля та стiльцi, хоч i нiчим не критi, але пофарбованi i вiдполiрованi. Мистецтво репрезентують у кiмнатi естамппортрет особи духовного сану, ґравюра з Рафаелевого «Апостола Павла, що проповiдує в Афiнах», годинник стилю рококо на полицi над камiном, обабiч якого стоять двi мiнiатюри, пара фаянсових цуценят з кошиками в зубах та ще двi великi морськi черепашки по кутках. Прикрашає кiмнату ще i низьке, але майже на цiлу стiну завширшки вiкно з ґратчастою рамою; до нього припасовано на залiзному дротi червонi шторки, що сягають на половину його висоти. Канапи немає, але її замiняє найближче до шафи крiсло з рiзьбленою спинкою — таке широке i довге, що на ньому можна сидiти вдвох. Взагалi, можна сказати, що це саме такий тип кiмнати, до якого знов