Медея - Жан Ануй

НЯНЬКА (охоплює її ноги): Я хочу жити, Медеє!

МЕДЕЯ: Я знаю, ви всі хочете жити. І Ясон покинув мене тому, що хоче жити.

НЯНЬКА (раптом по-звичайному): Ти його більше не кохаєш, Медеє. Вже давно ти його не кохаєш. В цьому візку нічого не може сховатися. Одного вечора він сказав, що хоче свій солом’яний мішок віднести далі, бо йому гаряче вкупі. Ти нічого не сказала. Я чула, як ти випросталась, полегшено віддихнула, бо ти була рада, що нарешті ти залишилася сама.

МЕДЕЯ (взяла її за шию і притягнула до себе): Бережися ти, бабо! Ти занадто багато знаєш. Ти занадто багато говориш. Правда, я пила твоє молоко і зносила твоє безпереривне голосіння. Але ж Медея не твоїм молоком стала великою, це ти добре знаєш. Слухай, тепер настав кінець усім твоїм теплим стравам, горілкам і сонцям на твоєму тухлому м’ясі… Йди тепер до своїх горшків, жінко, до своїх віників, до головатої капусти, йди до всіх інших твоєї породи. Гра, яка тут відбувається, не для вас. І коли ви при цій грі помилково здихаєте, не знаючи чому, тоді вас тільки жаль. Не більше. (Вона дико відштовхнула її. Стара крикнула).

НЯНЬКА: Обережно, Медеє, хтось іде!

(Медея обернулася, перед нею стоїть Креон, у супроводі двох чи трьох чоловіків).

КРЕОН: Ти Медея?

МЕДЕЯ: Так.

КРЕОН: Я Креон, король цього краю.

МЕДЕЯ: Добрий вечір.

КРЕОН: Мені розповідали твою бувальщину. Тут знають про всі твої злочини. Скрізь, по всьому острові, матері оповідають своїм дітям, щоб на них наводити страх. Я дозволив тобі перебути з твоїм візком кілька днів на цьому місці. Але тепер ти мусиш від’їхати.

МЕДЕЯ: Що я заподіяла людям Коринту? Пограбувала їхні курники? Чи їхня худоба хворіє? Чи може затруїла їхні криниці, коли брала звідти воду?

КРЕОН: До цього часу все ще гаразд. Але одного дня ти можеш все не зробити. Йди!

МЕДЕЯ: Креоне, мій батько теж король.

КРЕОН: Знаю. Ти можеш поскаржитися на мене в Колхіді.

МЕДЕЯ: Добре, я повертаюся туди. Я більш не буду страхати жінок твого села, мій кінь більш не буде скубати убогу травицю твого поля. Я повертаюся в Колхіду. Але чоловік, що вивів мене звідти, повинен мене туди довести.

КРЕОН: Про що ти говориш?

МЕДЕЯ: Віддай мені Ясона.

КРЕОН: Ясон мій гість, син короля і мого колишнього друга. Він може робити, що він хоче.

МЕДЕЯ: Чому співають люди в твоєму селі? Навіщо ті вогні, танці и так багато вина? Коли це вже остання ніч, яку я проводжу на цьому місці, чому ж вони, твої люди, не дають її провести спокійно?

КРЕОН: Це теж я хочу тобі ще сказати. Вони відзначають сьогодні ввечорі весілля моєї дочки. Завтра Ясон одружується з пек».

МЕДЕЯ: Багато їм щастя і довгого життя!

КРЕОН: Вони зрікаються твоїх побажань.

МЕДЕЯ: Чому, Креоне? Запроси й мене на весілля. Познайом мене з твоєю дочкою. Моє знайомство може їй корисним бути. Впродовж десяти років я була жінкою Ясона, я їй можу багато дечого сказати. Вона ж його знає всього якихось десять днів.

КРЕОН: Щоб запобігти подібній сцені, я наказав, щоб ти покинула Коринт ще цієї ночі. Запрягай коня, зав’язуй свій клунок. Через годину ти мусиш переступити кордон Коринту. Ці люди супроводжують тебе.

МЕДЕЯ: А коли я відмовлюся від’їхати?

КРЕОН: Сини старого Пелія, якого ти вбила, і всіх королів цього побережжя, вимагають твоєї голови. Коли ти відмовишся йти, я тебе видам їм.

МЕДЕЯ: Вони твої сусіди. Вони сильні. У королів завжди заведено послуговуватися подібними проханнями. Чому мене негайно не затримаєш і не віддаси?

КРЕОН: Ясон просив мене, що тобі дати можливість самій відійти.

МЕДЕЯ: Добрий Ясон! Я мушу подякувати йому, аджеж так? Хоч. думаю, що тобі також було б прикро, коли б у день вашого весілля мене катували тесалійці. Процес усього за кілька миль від Коринту, процес, де б я голосно оповістила, ради кого я вбила Пелія? Ради зятя, достойні судді, ради шановного зятя сусіднього короля, з яким ви утримуєте найкращі відносини… Ти ведеш свою королівську службу, Креоне, дуже легковажно. В палаці свого батька я мала досить часу, щоб навчитися керувати. Найкраще для тебе самого, як ти мене уб’єш негайно.

КРЕОН (глухо): Так, це я повинен зробити. Але я обіцяв, що дам тобі можливість самій від’їхати. В твоєму розпорядженні ще одна година.

МЕДЕЯ (підходить і оглядає його): Креоне, ти вже старий. Ти вже довгий час королюєш. Тобі вже набридло дивитися, як повз тебе тягнуть чоловіків та рабів. Ти вже доволі заподіяв підлостей. Подивися мені в очі і пізнай мене. Я Медея, дочка Ета. Я вбивала інших, коли це було потрібно, а вони були, напевно, неповинніші, ніж я сьогодні. Я твоєї породи. Ми належимо до тих, які судять і рішають без відклику і без кари совісти. Ти поводишся не як король, Креоне. Коли ти хочеш віддати Ясона своїй дочці, то накажи негайно вбити мене, разом із старою, з моїми дітьми і моїм конем. Накажи двом твоїм надійним чоловікам спалити всіх нас — і все наше на цьому полі — і попіл розвіяти по вітру. Нічого не повинно лишитись від Медеї — нічого, окрім великої чорної плями отут на траві та повісти, яку вечорами розповідатимуть дітям Коринту, щоб вони боялися.

КРЕОН: Чому ти хочеш померти?

МЕДЕЯ: А навіщо мені жити? Ані ти, ані я, ані Ясон не бажаємо, щоб я ще хоч годину прожила, ти знаєш, що я кажу правду.

КРЕОН (тихо, з жестом): Я не бажаю більше крови.

МЕДЕЯ (кричить): Тоді ти занадто старий, щоб бути королем. Звільни місце своєму синові, хай він керує, як належиться, а ти доглядай винограду на сонці. Для чогось іншого ти вже нездатний.

КРЕОН: Горда фуріє! Гадаєш, що я прийшов сюди вислухувати твої поради?

МЕДЕЯ: Ні, ти сюди не для того прийшов, але все таки я даю тобі їх. Я маю слушність. А твоя слушність, — якщо ти достатньо сили зберігаєш, — примусити мене мовчати. Оце й усе.

КРЕОН: Я обіцяв Ясонові дати тобі можливість від'їхати звідси непошкодженою.

МЕДЕЯ (глузливо): Я не від’їду, як ти гарно висловився, непошкодженою! Було б дуже звичайно, коли б я крім усього ще непошкодженою осталась. Я мушу розчинити себе в нічому, мушу розпастися в ніщо! Ця Медея, яку він десять років тягнув за собою,