Алмазне жорно - Іван Антонович Кочерга

кхе, пане цехмістре. (Кашляє).

Цехмістер (поважно). Чуєш, пане Круп'янко?

Новак. Залюбки, вельможний пане. (Дає підскарбію гроші).

Цехмістер. О, здається, ти добрий новак, будеш добрим братом. Пане підскарбію, влаштуйте частування. Пам'ятай же, брате Круп'янко (підіймає пальця), мудрі регули славетного кравецького цеху: поважай старших, навощуй нитку перш ніж шити, не гуляй з непутящими жінками, не крой камізельку попереду штанів, не позичай грошей і не сунь голови, куди не влізе. Коли будеш це все робити, то будеш сам добрим кравцем, навіть цехмістром.

Подають вино і страву, всі п'ють. Кравчихи гризуть «свентоянські» стручки.

Цехмістер. За нового брата нашого славетного цеху, пана Круп'янку, щоб був він добрим кравцем і товаришем!

Лавники. Аксіос, аксіос, аксіос!..[25]

Цехмістер. А що ж, панове кравчикове, давно вже ми танцювали обертаса, щось і в мене ноги сверблять!

Кравчихи (плещучи в долоні). Обертаса! Обертаса!

Балет.

6 кравчих, 6 кравців, пан підскарбій і пан Круп'янка танцюють польку і обертаса, пориваючи при кінці танка товстенного пана цехмістра.

Хор (співає).

Замовляла раз в Кракові Гречна панна кравчикові: Сукню зший мені й кошулю, Щоб ніде корсет не мулив. Кравчик хлопець був охочий, Приміряв корсет щоночі, Так і сяк панянку тулив, Щоб ніде корсет не мулив. А панянці все не досить. Ще кравця до себе просить, Ах, попала, мабуть, голка В серце панни від пахолка. Зшив кравець нарешті вбрання, Та не вийшло без догани, Бо не сходиться на стані Ні корсет, ні сукня панни.

Після закінчення танка кравчихи з реготом поривають пана Круп'янку і товстого цехмістра на плац. Цех виходить туди ж таким самим порядком.

ІV

З лівого боку ввіходить граф Ружинський і Гельця — тепер його дружина. Ружинська змарніла, на лиці сум і мука. Ружинська зупиняється.

Ружинський (грубо). Ходім же! Чого це ти знов стала? і так спізнилась.

Ружинська (береться за голову). Я не можу йти на плац, де натовп… мені там робиться страшно… Благаю тебе, йди сам… я поїду додому.

Ружинський (гнівно). Цього ще не ставало! З того часу, як я одружився з тобою, нема кінця безглуздому вередуванню. День у день сльози, зітхання, охкання, хвороби. Дай мені хоч на вулиці здихатись твоїх дурувань.

Ружинська (лагідно). Я знаю, що я заслужила своє лихо і мушу терпіти… Благаю тебе, йди сам, я не можу йти в юрбу, я не можу йти туди, де всі дивитимуться на мою муку… Що я робитиму там із своєю журбою… серед веселої гомінкої юрби… Самотня, темної ночі, крадькома можу я плакати та молити прощення за тяжкий мій гріх, за те, що зреклася свого збавителя, за те, що оддала катам того, хто врятував життя моє і честь.

Ружинський (хапає її за руку і шипить розлючений). Ходім! Ти ганьбиш мій рід… Хлопська графиня!

Ружинська (з гордістю, що прокинулась в ній під впливом образи). Геть! (Виривається й одступає). Не тобі б казати про ганьбу… злодій…

Ще на початку цієї сцени з лівого боку ввійшла Стеся, бліда, змучена, в розірваній сірій сукні-сорочці, з якої видно голі плечі і босі ноги. Вона робить кілька кроків, озираючись безумними очима, потім підходить до жовнірів. Вигляд її лагідний і сумний, в рухах немає колишньої енергії.

Стеся (до жовнірів). Скажіть, будь ласка, добрі люди, де дорога в Кодню?

1-й жовнір (регоче). Спитай, дівчино, в судді Дубровського.

2-й жовнір. У Кодню є дорога, тільки назад немає.

Стеся (стенувшись). Так… я знаю… назад немає, назад немає…

Ружинська (з жахом і жалем дивиться на Стесю, пригорнувшись мимоволі до чоловіка). Дивись… це та сама дівчина, що просила тоді за свого нареченого в той самий вечір, коли… (Вона стенається). Вона збожеволіла… бідна дівчина…

Ружинський. Та ходім же нарешті! (Грубо хапає її за руку, боязко озираючись на Стесю і пориваючись до брами).

Стеся (підходить до Ружинської і бере її за руку). Бідна, як поколоті голкою твої ніжні пальчики… бачиш, вони всі в крові… Чому ж ти шила без наперстка… (Ружинська стенається). Де твій наперсток? Чому ж ти шила без наперстка… саван для свого чоловіка… Стривай, я подарую тобі наперсток.

Гельця з жахом вириває свою руку і закриває обличчя руками.

Ружинський (грубо сіпає її). Ось твої безглузді вередування! Кінчилось тим, що зібрала юрбу коло себе.

і дійсно, кілька прохожих зупинилось, дивлячись на цю сцену.

V

Із-за брами виходить суддя Дубровський з своїм гайдуком і секретарем і теж зупиняється, хмуро дивлячись на те, що чиниться.

Стеся (що пізнала Ружинського). А, це ти! Це ти вкрав мій алмаз, моє алмазне жорно! (На якусь мить розум її неначе прояснився). Ти! Ти! Схопив мене і кинув у льох і відібрав алмаз, що я купила ціною крові,