Серед бурі - Борис Дмитрович Грінченко

Тобі всього, що є найкраще в світі,

Але тебе кохати не могла...

Ти кажеш, я щаслива стала?.. Правда,

Щаслива я була, але тепер

Все гине, все: душа, і тіло, й щастя!..

Щаслива я, ти кажеш? Се ж бо глум:

Ти ж вартовий, а я в тюрмі, в неволі!

Грицько

А через що се у неволі ти?

Оксана

Не знаєш ти? Я ж випустила батька…

Грицько

Се знаю вже…

Оксана

І Василя на смерть

Присуджено за се, хоч я призналась…

Бо він сказав, що винен тільки він.

Повірили - йому. Прийшла прохати

Я батька тут, щоб свідком він пішов

І розказав, як сталася ця справа:

Присуджено на раді в нас, що він

Вернутися назад безпечно може.

Він не схотів... сюди мене замкнув…

Ой, боже мій!.. Мене ж Лясковський сей.

Ні, я умру,- до мене не торкнеться…

Грицько

Лясковський? Як?

Оксана

До мене в'язне він. Щоб я його...

Грицько

Не може бути, ні!..

Не попущу того, щоб се зробилось!..

Оксана

То випусти, мій братику, мене!

Грицько

Я випущу, не дам я на поталу

Гидотному...

(Кидається ламати замок і спиняється.)

Я випущу тебе,

І підеш ти... А що ж мені вже з того?

Кохатися ти підеш з Василем!..

Ні, він умре, бо свідка ти не маєш!

Оксана

І я умру в ту мить, як він умре.

Грицько

А бач, тобі Василь - то все, про мене ж

Байдужечки!..

Оксана

Так, Грицю, не кажи:

Люблю тебе як брата...

Грицько

(гірко.)

Брата! Брата!..

Навіщо та любов мені здалась?

Не хочу я! Бо хочу я кохання,

Бо хочу я, щоб се про мене ти

Казала так, як тільки що про його:

"І я умру в ту мить, як він умре".

Оксана

Не можу я тобі того сказати…

Грицько

Дак хай же він умре і ти за ним!

Оксана

Ти кажеш так... ти відмінився, Грицю,

Ти був не той...

Грицько

Зробила ти сама,

Що я не той: ти вбила давнє серце

Мені в грудях,- тепер у їх нове...

Оксана

Ні, не нове!.. Таке ж, як спершу, добре,

Хоча його вразила тяжко я…

Прости за те: я не могла інакше…

Мій братіку рідненький, щирий мій!

Зроби ти так, як добре серце скаже,

Як бог велить…

Грицько

Як Бог велить... Як Бог…

(Бореться сам із собою.)

Не знаю сам... Зректись тебе не можу…

Не можу я й отдать тебе на смерть,

Ще більш - тому не можу я віддати…

Оксана

То братові я віддаю себе,

Його душі і дорогій, і рідній -

Хай скаже брат: життя мені чи смерть.

Він знає се.

Грицько

(враз.)

Я випущу тебе!

Ми втечемо з тобою вдвох до міста,

І свідком - я... Так, свідком буду я!

Я розкажу, яка гидка тут зрада,

І житимеш, сестричко, ти й Василь.

Оксана

Ой, братику, серденько золотеє!..

Грицько

(кидається і торсає замок; бачачи, що не подається, виймає пистоль і, рулю заложивши між дверима й замком, витягає скобель, відчиняє двері.)

Виходь мерщій!

Оксана виходить, він знову зачиняє двері і притуля замок.

Ходім!.. Тепер ходім!.. Щоб хто не вздрів…

Оксана

Чи є ж на цілім світі

Така душа святая, як твоя?..

Виходять обоє.

Завіса

П’ЯТА ДІЯ

Ранок. Майдан серед міста Калмику - той, що і в другій дії; але тепер на йому збудовано поміст: мають карати на горло полковника Коваленка. На помості колода, в їй стремить сокира, біля колоди стоїть здоровенний Татарин-кат. Круг помосту колом збройні Козаки-вартовики, за їми ще Козаки, тоді Міщане в своїх міщанських каптанах, далі від осередку кільки Жінок. Серед народу гомін невиразний, але він притиха часом, скоро хтось один починає довше говорити, бо люде слухають. Усі дожидають, турбуються.

Жінка 1

Он-он уже ведуть!

Голоси

Де? де? Та он! Та ні!

Козак 1

Нічого нема,- плевде баба.

Жінка 1

(до другої.)

Такий, моя матіночко, зрадник, такий зрадник!

Щодня усі гасла розказував ляхам.

Жінка 2

Невже? А я чула, що раз.

Жінка 1