Аероплани - Карлос Горостіса

Крісто. І я кажу те саме: ти ходиш інакше.

Пако. Це інша річ. Те, що я ходжу інакше, не означає, що я шкутильгаю дужче. Я дослухаюся до лікаря, і крапка. Щоб ти знав, відколи цей бовдур Фалкетті пошкодив мені коліно — а відтоді минуло років п’ятдесят — я завжди ходжу однаково. Звісно, дещо… зрештою… мені трохи важко. Але це не означає шкутильгати. Зрозумів? (Сердито) Бо здається… останнім часом… ранками ти не в гуморі. (Знову сідає зі своєю філіжанкою, п’є).

Крісто. Ха. Пастилка з кавою. (П’є). Ух. Дякую. (Повертає філіжанку, але Пако, котрий з насолодою п’є каву, удає, нібито не помічає цього; Крісто ставить філіжанку на диван, між ними, а тоді дістає з кишені якийсь папірець і показує його. Пако дивиться на папірець, але не бере його, потім дивиться на Крісто.)

Пако. В чому річ?

Крісто. Тобі подобається?

Пако. Ні.

Крісто. Але ж ти навіть не подивився.

Пако. Хіба ти не знаєш, що мені не до вподоби футбольний тоталізатор?

Крісто. Я знаю, що тобі не до вподоби футбольний тоталізатор. Я запитую тебе про розіграш.

Пако. Якщо мені не подобається футбольний тоталізатор… як мені, по-твоєму, може подобатися розіграш, що проводиться за футбольним тоталізатором? Це ж зрозуміло першому-ліпшому ду… (виправляється)… це ж зрозуміло будь-кому.

Крісто. Що ти хотів сказати? Першому-ліпшому дурню?

Пако. Я не сказав «дурню».

Крісто. Ти вчасно спинився.

Пако (стримуючись). Я лише сказав, що ти не розумієш, от і все.

Крісто. Гаразд, нехай так, я не розумію. Що ж, поясни мені. Я хочу зрозуміти.

Пако (ухильно). Усе залежить від того, як дивитися на речі. Від особистого бачення. Загал не повинен зважати на те, що хтось один… (Замовкає).

Крісто. Що? Тепер ти також філософствуєш.

Пако. А чому б ні? Хіба тільки ти можеш філософствувати?

Крісто. Коли так, поясни, будь ласка.

Пако. Що тобі пояснити?

Крісто. Цю твою філософію про футбольний тоталізатор.

Пако. Як уболівальнику?

Крісто. Давай, не тягни.

Пако. Бачиш… Я просто хочу сказати, що у футболі не існує логіки.

Пако. Немає логіки.

Крісто. Так. Але що з того?

Пако (нервується). Якщо у футболі немає логіки, то й у футбольному тоталізаторі її теж не може бути. А як на мене, речі, позбавлені логіки… (Замовкає, даючи зрозуміти, що все й так ясно)… Ось так.

Крісто. Ага. Така твоя філософія.

Пако. Так, а що? По-твоєму, вона погана?

Крісто. Ні. Але скажи, ти гадаєш, життя має логіку?

Пако. Життя? Щоб життя мало логіку?! Де там! Життя також позбавлене логіки. А ти хочеш, щоб її мав футбольний тоталізатор. Сміх та й годі.

Крісто. Але життя тобі подобається, га? Здається, подобається.

Пако (ковтає слину, кладе руку на коліно Крісто). Послухай, Крісто, ти прийшов, щоб подратувати мене?

Крісто (спокійно). Не зви мене Крісто.

Пако (пильно дивиться на нього). Може обговоримо цю справу?

Крісто. Яку справу?

Пако. Стосовно прізвиськ. Ми вже давно повинні були її обговорити. По-моєму, було б доречно, якби ми зробили це зараз.

Крісто. Ні. Поговорімо краще про логіку.

Пако. Е ні. Поговорімо про прізвиська. Мені вже набридло, що ти ображаєшся щораз, коли я зву тебе Крісто. Зрештою я лише трохи зменшую твоє повне ім’я, от і все. Крісто замість — Крістобаль. Так зручніше. І це не я вигадав. Увесь квартал так тебе зве. А от ти… Як ти мене звеш? Ти хоч раз назвав мене Франсіско? Ні! Ти або звеш мене Пако… нехай так, Пако — зменшувальне від Франсіско, багато хто зве мене Пако… але хто зве мене Галісійцем? Хтось іще зве мене Галісійцем? І скажи, я хоч раз назвав тебе Довголапим? Хто тут зве мене Довголапим? Ти! Ти один звеш мене Довголапим!

Крісто (посміхається). З ніжністю.

Пако. Я теж з ніжністю зву тебе Крісто. А тобі не подобається!

Крісто. А пам’ятаєш, хто перший назвав тебе Довголапим?

Пако (з цікавістю). Ні. Хто?

Крісто. Нахаба. Той тренер, що опікувався нами у відбіркових змаганнях у столичному районі Палермо, пам’ятаєш? Якось Нахаба сказав тобі: «А ти, Довголапий, гратимеш у захисті. Я певен, суперники поважатимуть тебе». Пам’ятаєш? Відтоді всі називали тебе Довголапим, і суперники таки поважали тебе, еге ж? Поважали, чорт забирай!

Пако (лагідншає). Так. Але мені подобалося грати попереду. Як ти. Я дивився ззаду на твої фінти… І заздрив тобі, розумієш? Здається, я ніколи тобі цього не казав. А проте заздрив.

Крісто. Так, але я припинив. А ти…

Пако. Ти таке виробляв. Ти був неперевершений. Але й діставалося тобі добряче, ти ж не вилазив зі шпиталів. По-моєму, ти вчасно кинув грати.

Крісто. Так. А ти й далі грав, бо ти більше бив по ногах, ніж били тебе.

Пако. Мене також били. Бачиш, що сталося з коліном? Тепер ти навіть кажеш, що я шкутильгаю.

Крісто. Авжеж, шкутильгаєш. Треба називати речі своїми іменами.

Пако. Отож я шкутильгаю!

Крісто (з ніжністю). Але тепер це не має значення, Довголапий! Важливо, що ти був справді непере- вершений. Знаєш, що мені нещодавно сказав один ділок, причетний до футбольного тоталізатора? «Слухайте, — сказав він мені, — цей ваш приятель, котрий шкутильгає… раптом не той знаменитий футболіст на прізвисько Манейра?» Так він і сказав.

(Пауза. Пако уважно дивиться на Крісто.)

Пако. Знаменитий футболіст на