Дай серцю волю, заведе в неволю - Марко Кропивницький

Іван. То ну-бо вже, не хваліть, а то перехвалите на один бік! Не рюмсай-бо, Одарко, та давай швидше по чарці, а то й я знов заплачу!

Одарка частує його.

Прощай, парубоцтво! Прощай, моя латана свитино! Прощай, моя пошарпана доле!.. Е, та й бравий з мене буде москаль! Бережись, душа, потоп буде! (Випива). Не бере, зовсім не бере! Лий, Одарко, ще! Прощай, розуме! Завтра побачимось! (Випива). Давай хоч заспіваю наостанці… (Співа).

Гей, шпориш, шпориш по дорозі, А бур'ян по обнозі, Гей, та немає правдоньки ні в кому, Да тільки в одному бозі…

Гляди ж, Семене, і ти, Одарко, — як побачите коли сиротину, то пошануйте й нагодуйте її, як батько дитину. Сироти — то моя рідня! Я за ними повсякчас пеклувався і побивався, я плакав з ними… Плакав-та й тільки! Не забувайте мене, мої любі!

Семен і Одарка. Нехай господь од нас одступиться, як ми тебе забудемо!

Іван. А як трапиться у вас зайвий карбованець, ви й пришліть його мені, я зараз вип'ю, щоб світ мені замакітрився…

Семен. За це не турбуйся, брате!

Іван. Багато не треба, а так, коли-не-коли карбованця або й два! Еге, стривай, аж ось коли діждусь! Слухай, Одарко, виший мені сорочку! Бо в мене ще зроду-віку не було вишиваної сорочки.

Семен. Одарко, ти мені дарувала оцю сорочку, подаруй краще її Іванові!

Одарка (подає Іванові сорочку). Нехай тобі буде на спомин!

Іван. Оце так гостинець! Та як же гарно вимережена! За такий подарунок годиться й поцілувати!

Одарка (цілує його). Чому ж і не поцілувати?

Іван. Ну, та й поцілувала! Неначе вогнем опекла!

Семен. Од щирого серця!

Іван. А ти, Семене, не дрімай, — частуй!

П'ють.

Семен. Чи в пам'ятку тобі, Іване, як ми ще за кріпацтва втікали у Басарабію? І тоді прикажчик хотів нас покропити різками за те, що телят упустили в шкоду. А пам'ятаєш, як ми, було, в Акермані ховаємось по ровах та по плавнях, як, було, наїде становий! Зазнали ми тоді горя!..

Іван. Ех, лихо, лихо! Коли ти нас перестанеш няньчити? Хоч би ти на времня покумалося з багачамиї…

Голос за вікном: «Семене, а йди до волості!»

О, бач, вже й знову прислали! А що, тьохнуло серденько? Ну, вип'ємо ще та й ходім.

П'ють.

Гей, п'є козак, п'є, Бо в козака гроші є, Гей, за ним, за ним ненька старенька Дрібні слізоньки ллє. А за мною ніякий біс і сльозинки не проллє.

Вставаймо та ходім

(Випива чарку).

Будь здоров, хлопче, коли ніхто не хоче! Прощавайте до якого часу! Одарка хоче обнять його. Постривай, ще вспіємо попрощатись! Ще не одну кварту осушимо, доки лоба забриють.

Одарка. Приходь же до нас обідати.

Іван. Хоч і не проси, то прийду. (Танцює і співає).

Ой їхав я поза током, Зустрів дівку з одним оком, Така гарна, така гожа, Побий її сила божа. Ой їхав я із снопами, Сидить дівка під копами; Я на неї задивився — Мені віз поломився… Ой не жаль було б воза, Коли б дівчина гожа, А то руда та погана, Та й та воза поламала. «Сватай мене, козаченьку, Бо мій батько багач: Сім пар волів на оборі, Ще й в намисті дукач». Чорти бери, дівчинонько, З твоїм батьком багачем, Все придане поздихає, Ти погана з дукачем! Не дивуйся, дівчинонько, Що я упивався, Бо мій батько пивав сладко, Я ж у нього вдався. Не дивуйся, дівчинонько, Що я такий вдався. Мого батька повісили, А я одірвався!»

Виходять з Семеном.

Завіса

ДІЯ П'ЯТА

Через чотири роки після третьої дії.

Одміна перша

Середина Семенової хати. Семен і Іван сидять край столу. Одарка порядкує біля печі.

Ява 1

Іван, Семен і Одарка.

Іван (на милиці). Стало буть, отак стоїмо ми, а насупроти нас неприятель, одно слово: вармія. Скомандували нам; «У штики!», — ну, вони зараз навтікача. Ото вскочили й ми в ліс, здоровенний такий ліс! Дивлюсь, турчин із-за куща ціляє прямо в мене. Паф! А куля над самісіньким вухом-дзиз! Він баче, що не попав, та драла; я за ним!.. Догнав його та з переляку