Дай серцю волю, заведе в неволю - Марко Кропивницький

Семен. Тебе на сватання? Ти б таки й пішов? Окрім того, мені сказали, що тебе і в селі нема…

Микита. А де ж я був? Ти знаєш, де я був? (Бере Семена за груди).

Семен (відпиха його). Що це ти, здурів чи п'яний?

Микита. Здурів?! Я питаю тебе: де я був? Де я був? (Знову ухопив його за груди).

Семен. Та відчепись ти від мене! (Відкида його). Чого тобі треба?

Микита. Ти ще й штовхаєш мене? (Хапає його за горло).

Семен (пручаючись). Це розбій!

Микита. Ні, я шуткую з тобою! (Виймає в кишені складеного ножа).

Іван (хутко схопив Микиту за руки). Постривай! Не втнеш, Аврам, Ісака, бо коротка шпага!.. Хлопці, сюди! Е, брат, шутки-шутки, а хвіст набік! Хлопці, сюди!.. (Крутить Микиті руки).

Ті ж, парубки, дівчата, музика, старости, Одарка, Маруся і народ.

Всі. А що тут таке?

Іван. Ще й питають! Поможіть-бо вв'язать, пручається!

В'яжуть Микиту.

Бач, до якого ума доводе горілка!

Микита. Пустіть мене! За що ви надо мною знущаєтесь! Луче втопіть мене або вбийте! Собаки! Іроди! Катюги!..

Маруся (з жахом). Микито, Микито! Що ти наробив?!

Микита. Геть з очей, гадино!.. (Шляка ногою ніж). Семене, заріж мене, бо ти моїх рук заждеш!..

Завіса

Через три тижні. Середина Семенової хати. Все збіжжя новесеньке, хоч і не багате.

Зачепиха сидить на печі, Одарка коло печі.

Одарка. От бачте, бабусю, які-бо ви недобренькі! Скільки вас не просю, скільки не благаю, щоб навчили мене старосвітських пісень, а ви все не хочете. Помрете, то й пісні з вами помруть.

Зачепиха. І нащо тобі та старовина? Тепер всюди вже співають нових пісень або ж московських… Така вже тепер, бач, поведенція стала, що старе, то те ніби й непотрібне!

Одарка. Як кому. Іншому стародавнє до вподоби, а іншому новина.

Зачепиха. І тобі однаковісінько! Тепер вже все пішло навиворіт… Хіба я не бачу?! Що ж, чи скоро там твій обід поспіє? Може б, я тобі що помогла?

Одарка. Отакої вигадайте! Ви й рогача не піднімете! Вам тепера тільки казок казати та скубти пір'я ото ваша уся й робота. Коли пісні не хочете співати, то хоч казку кажіть!

Зачепиха. Казку? Я й до завтрього ні одної не нагадаю… Усі позабувала… А що-то я їх знала! А пісень, пісень, мабуть, і за тиждень не переспівала б!.. Мій батько був з запорожців! Господи! Як почне, було, розказувать про ту войну, — волосся догори піднімається. Ох, давно те діялось… (Заснула).

Ті ж і Маруся у вікні; вона розчіпчана.

Маруся. Чи живі ще? Чи ще не задавило вас щастя?

Одарка. Заходь в хату, сестричко! Від самого весілля ти й очей в хату не навернула. Спасибі, що одвідала! (Убік). Вона немов непритомна…

Маруся. Не дякуй, голубко, доки нема за що! А може, я заступила тобі сонечко, то я й відступлюсь від вікна, бери вже й весь світ сонця до себе!

Одарка. Ти щось чудне говориш!..

Маруся. Я прийшла до тебе за позикою. Уділи, сестрице-багачко, і мені свого талану, бо в тебе його повно, як одежі у злидня; у щасті ходиш, щастя топчеш, щастям умиваєшся, щастям укриваєшся!.. Ха-ха-ха! Там тепер у волості роздають талан, твій чоловік набрав повен запіл! Ха-ха-ха!

Одарка. Бабусю, що вона таке говорить?

Маруся. Твоє щастя-полова! Доки вітру нема, воно й держиться купи, а вітрець подихне — і полову як язиком злизало!.. Позич же мені хоч частину того, чого і в самої бракує… Ха-ха-ха! Ох, яка ж ти щаслива!.. Кличте і нас на веселі сльози, і ми з жалю потанцюємо!.. (Зареготала і пішла).

Одарка (побігла до баби). Чуєте, бабусю, що вона звіщує? Ох, страшно мені!.. Я речей її не зрозумію… Про які вона веселі сльози говорила? Певно, таки стерлася вона… Вона так страшно реготала, що й досі той регіт лящить і вчувається мені!.. Чи не подіялось чого з Семеном? Здається, вона нічого такого страшного не сказала. Чого ж я уся тремтю? Чого ж на серцеві у мене ніби похолонуло?…

Ті ж і Семен (засмучений).

Одарка. Ось і Семен вернувся! А я тут без тебе мало не вмерла! Бачиш, і досі мов пропасниця мене б'є!..

Семен мовчки сідає за стіл.

Що це з тобою, мій голубе? Чого так засмутився? Голова болить? Чому ж ти не обіймеш мене, не приголубиш?…

Семен (обіймає її). Я?… Ох, боже милий! Твоя свята воля!

Зачепиха (прокинулась). От і гаразд, що ти, Семене, вернувся. А я задрімала, і сниться мені, буцімто у церкві стою. Ох, господи милосердний! Завтра великий празник. Сходіть, діточки, до церкви та помолітесь господеві… І я пошкандибала б, коли б здужала…

Одарка. Я тобі, мій голубе,