Серед бурі - Борис Дмитрович Грінченко
А може, хто приходив од ляхів,-
Ти й випустив, йому сказавши й гасло.
Коваленко
Обібрано тебе, щоб речником
Ти в раді був, то можеш те казати;
Коли б же ти мені таке сказав
Не речником, не в раді,- смертним боєм
Я б допевнивсь, де право ти здобув
Собі таке, щоб смів мене ганьбити
І зрадою плямити честь мою!
Та ти - речник... Панове отамання,
Громадськії мужі і ви усі
Товариші і братчики-козацтво!
Ви знаєте, що я не перший рік
По правді тут між вами козакую,
Ви бачити самі могли, чи я
Коли хиливсь до ворога лихого?
Ви знаєте, що у житті мені
Дорожчого нема за нашу волю,
Ви знаєте: я боронив її!..
А він плямить великою ганьбою
Тепер мене!.. Чи вірите тому?
Голосів кільки
Не віримо!.. Хіба ж таки не знаєм?..
Не віримо, щоб ти лихе зробив!
Коваленко
Коли б я міг таке страшне вчинити.
Коли б хотів я зрадити братів,-
Не кинувсь би учора я до бою,
Я б не спинив лукавих ворогів,
Я б попустив їм тут запанувати...
Не відаю, як сталося се так,
Що всі Карпа не бачили: він, мабуть,
Не спавши ніч, проспав учора день,
А ввечері його з листом послав я.
Я знаю сам, який козак Карпо,
Не думаю, щоб він признавсь на муках.
Тут сталось щось... його не розберу
Я поки ще... Та дайте трохи часу,-
Ми знайдемо, хто зраду сю вчинив,
Скараємо за сю тяжку провину.
Голоси
Гаразд!.. Гаразд!.. От добре промовля!
Шукатимем усі того злочинця,
Ізнайдемо,- то смерть тоді йому!
Оксана
(Вбігає, задихавшись.)
Стривайте-бо!.. Помилуйте для бога!..
Не винен він, нічого не зробив…
Не заробив ніякої він кари…
Я знаю!.. Я...
(Спиняється, задихавшись.)
Лясковський
Та що там знаєш ти!
Оксана
Ні, се не він!.. Я зараз ось... я зараз...
Догадуюсь, що винна в сьому я…
Білоченко
Та як се?.. Ти?!.
Коваленко
Оксано, ти вчинила?..
Та що-бо ти!.. Не може бути, ні!..
Ти не могла такого учинити!
Крицький
Чи то ж могла ти зрадити нас, пані?
Тому ніхто з нас віри не пойме.
Оксана
Мені усе Горпина розказала...
Не так воно!.. Скажу вам, як було...
Коваленко
Кажи усе, та тільки щиру правду,
Чужих провин на себе не бери.
Оксана
Ні, не візьму... До мене батько вчора
Із табора ворожого прийшов...
Горленко
Чий батько?
Оксана
Мій... На сором мій, на горе
Він не своїх боронить,- ворогів.
Білоченко
Та як же б він пройшов сюди у місто?
Оксана
Потайником він позавчора вліз…
Іще ж тоді ви там не засипали…
А як уже засипали,- не міг
Він вилізти і смерти сподівався.
Тоді згадав, що в його є дочка,-
Прийшов, благав, щоб я його пустила…
Карав мене він словом дошкульним,
Прокльонами страшними нахвалявся…
То ж батько мій!.. Віддать його на смерть
Я не могла - хоч він і відцурався
Мене й усіх... У хвірточку малу
Хотіла я уже його пустити,
Коли се йде Василь... Мерщій тоді
Сховала я в світлицю другу батька…
Там він сидів і, мабуть, звідти чув
Все, що Василь казав тоді Карпові…
Оце й усе... Ви бачите: я винна,-
Карайте ж так, як заробила я,
Невинного ж ви визволіть од кари.
(До Коваленка.)
Прости мене, дружинонько моя,
Що честь твою я вчинком сим сплямила!.,
Я думала, що краще так зроблю,
Я думала,- мене не зрадить батько…
Не знала я, про що казав з Карпом…
Прости мене!.. Ти бачиш: винна - я...
Коваленко
Ой, господи!.. За віщо ж сяя кара?!
Усі який час мовчать.
Крутько
(Кричить.)
А що тепер?.. І викрилось усе!
Полковника воно і не минуло!..
І зрада та в господі в його!.. Бач!..
Старовський
Вже враджено того скарать на горло,
Хто се вчинив. Злочинницю знайшли,
І присуд той на неї впасти мусить.
Жилинський
А мусить же! Вже ставсь над нею суд:
Вести її, зрадливую, на страту!
Крутько і ще дехто
