Аероплани - Карлос Горостіса
Крісто. Я запитую тебе про телефон.
Пако (ухильно). Що? А. Я його чистив.
Крісто. Слухай, ти щось від мене приховуєш.
Пако (по паузі, серйозно). Гаразд. А як ти здогадався?
Крісто. Бо я тебе знаю! І ти ще поклав слухавку! (Із запізненням розуміє схожі на зізнання слова Пако.) Отже ти щось від мене приховуєш?
Пако. Так. Тебе я не можу обманювати. Але ж ти нікому не скажеш?
Крісто. Нікому. Клянуся.
Пако. Ти збережеш мою таємницю?
Крісто. Так. Кажу тобі: так.
Пако. Що ж. (Якийсь час мовчить, Крісто стривожено чекає.) У мене є подружка.
Крісто (вибухає). Іди до дідька!
Пако. Слухай. Ти сьогодні й справді якийсь дивний!
Крісто. Знаєш… я вже тобі казав, що зі мною коїться! І якщо хтось і дивний… і ти знаєш, чому… то це ти! Тож облиш жарти! (Швидко прямує до столика, сідає, ставить кісточку доміно.) Ось!.. Два-чотири! (Пако підходить до нього.)
Пако. Хочеш склянку молока?
Крісто. Ні! До біса молоко! (Пако сідає й починає тихенько сміятися, Крісто дивиться на нього.) Чого ти смієшся?
Пако. Знаєш, кого я пригадав? (Продовжує сміятися, а Крісто очікувально дивиться на нього.) Турка Алефа. Знаєш, що вчинила одної ночі його дружина, коли взнала, що він гуляє з якоюсь подружкою? (Пако продовжує сміятися, вони й далі грають, ставлячи одну по одній кісточки, начебто їхня розмова не має жодного відношення до гри.)
Крісто (теж починає сміятись, як і в попередній сцені). Ні. І що ж вона вчинила?
Пако (сміючись). Вона спокійно дочекалася його з оприскувачем у руці… пам’ятаєш ті оприскувачі проти комах? А коли турок десь о другій годині ночі спокійнісінько прийшов додому, дружина… не чекаючи, коли він щось скаже, оприскала його тією гидотою. Він смердів увесь, з голови до ніг! Отак, ні слова не кажучи, вона повелася з ним, наче з комахою. Хіба не здорово? Оце так туркеня! (Обидва сміються, причому Пако голосніше за Крісто.) Хулія принаймні не чекала тебе отак з гидотою напоготові. (Пако продовжує сміятися, а Крісто серйознішає.) Уявляєш? Ось тобі, мій уйа! Бац! Ти весь смердиш! (Сміється.) Отже ці птахи звалися уйа? (Сміється.)
Крісто. По-моєму, це не смішно.
Пако. Сьогодні, по-твоєму, ніщо не смішно.
Крісто. Ще б пак! Бо я не купуюся на такі казочки, мовляв, тобі досі не віддали результату! (Рішуче.) Ти міг брехати Ньяті. Але не мені.
Пако. Ну, годі, не треба.
Крісто. Авжеж, годі! Саме це я й кажу.
Пако. Ну, то годі!
Крісто. Так, годі!
Пако. Все! Годі! (Невдоволено підводиться, морщиться від болю.) Ох! Цей бовдур Фалкетті! (Ходить туди-сюди.)
Крісто (з прикрістю). Я вважав себе твоїм другом. Але здається…
Пако. Що ти таке кажеш, Крісто! Ти ще гірший за того Фалкетті!
Крісто. Якщо тобі щось відомо, ти повинен мені розповісти. Ось що я кажу! Не знаю, чому ти не хочеш казати мені про… (Лунає телефонний дзвінок; Пако вагається, а тоді просить Крісто.)
Пако. Візьми слухавку.
Крісто (визивно). Ні! Візьми сам! Ну ж бо!
Пако. Не гарячкуй! (Дзвінок продовжує дзеленчати, Пако чекає, але рішення прийме Крісто.) Ну? Ти візьмеш чи ні? (Крісто неохоче йде до апарату, Пако швидко попереджає.) Якщо це Маріо, скажеш, що мене немає. Що ти мене чекаєш… що завгодно. Але мене немає.
Крісто (йдучи до апарата). Знаєш, я не вмію брехати. (Бере слухавку.) Алло… Ні. Крістобаль… Що скажеш, Маріо? Як справи?… Ні, його немає. Здається, досі…не знаю, він ще не повернувся… Ні, Фіто теж немає… Так, справді… не знаю, чого це твій батько дає мені ключі від дому. Адже я для нього не більше, ніж… (Навмисне дивиться Пако в лице, але не продовжує.)… Що?… Ні, нічого. Я перекажу, щоб він тобі зателефонував… Звісно, все буде добре. Лихе зілля ніколи не виполеш. Ха!.. Так. Я завжди йому кажу, що спочатку він повинен поховати мене… Ну, гаразд. Комусь із двох таки доведеться поховати іншого, еге ж?… Ха-ха-ха!.. Бувай, Маріо… Так, мабуть, зайшов кудись випити філіжанку кави. Не хочу казати нічого такого, але твій батько страшенний егоїст… (Визивно дивиться на Пако.)… і йому наплювати, що ми всі чекаємо… (Здивовано.) Авжеж, він і на таке здатний! Саме сьогодні… А ти добре його знаєш! (Пако запитально дивиться на нього.)… Гаразд, я перекажу… Бувай, Маріо. (Кладе слухавку, до Пако.) А твій син добре тебе знає.
Пако. А що? Що він тобі сказав?
Крісто. Що ти, мабуть, гуляєш десь із якоюсь подружкою.
Пако (потішений). Так і сказав? Ха! Молодець Ма- ріо! Йому, либонь, сподобалося б, якби я… а вже як сподобалося б мені… що й казати.
Крісто. Але він згоден, що ти страшенний егоїст!
Пако. Однак не такий, як ти. Це ж ти хочеш, щоб я спочатку поховав тебе? Але май на увазі, якщо я спочатку поховаю тебе, потім тобі доведеться постати з мертвих і поховати мене. Клянешся кров’ю? (Пако простягає до Крісто кулак з піднятим вгору великим пальцем.)
Крісто (зачаровано дивиться на нього — це їхня давня гра, ще з тих часів, коли вони були хлопчиками, — потім теж простягає кулак і торкається своїм великим пальцем великого пальця Крісто). Клянуся кров’ю.
Пако (після цього «кровозмішання», посміхаючись, вдаряє рукою по кулаку Крісто). Ха! Ми поклялися кров’ю. (З ніжністю дивляться один на одного.)
Крісто. Так! Майже завжди ми дотримуємося цієї клятви. (Зворушений Пако робить кілька кроків, Крісто стоїть незрушно, чекає і нарешті вимагає.) Ну ж бо, Довголапий.
Пако. Ну ж бо, що?
Крісто. Ти що, справді мені не розповіси? (Пако зупиняється, вагається.