Гордівниця Злата - Тамара Крюкова

— Це лише частина історії. А тепер дивися.

Повітря затремтіло. Кімната розчинилася в прозорому серпанку. Яскраві сполохи прорізали білу завісу, і марення оточили хлопчика з усіх боків. Розкішні апартаменти щось туманно нагадували йому. Гліб силкувався згадати, де він бачив це місце, але думка вислизала, і лише коли з’явилася чорноволоса дівчина з портрета, прийшло осяяння: це був замок у часи своєї пишноти. Гліб, як наяву, бачив Агнесу і чув, що вона збиралася підсипати отруту його матері. Не устиг він обміркувати почуте, як перед ним постала інша сцена. Цього разу Агнеса істерично вимагала викрасти й знищити його самого. Дівчина з портрета була втіленим чудовиськом, і тепер Гліб зрозумів, чому, незважаючи на красу, вона з першого погляду викликала в ньому неприязнь. Він сподівався, що Агнеса виїхала дуже далеко й йому не доведеться зустрітися з нею.

Але найстрашніше чекало хлопчика попереду. По спині в нього побігли мурашки, коли він побачив, як Агнеса перетворилася на дитину. Потім перед Глібом замигтіли картини з життя його удаваного брата. Гордій став гідним наступником Агнеси. Побачивши в руках у Гордія Крагу, Гліб закрив обличчя руками й крикнув:

— Ні! Я не хочу більше дивитися!

— Минулого не змінити, а ти ще не все бачив, — пролунав дрібний голос скелета.

Гліб змусив себе розплющити очі й дізнався усе: про пожежу, влаштовану за допомогою магії, і про те, що стара не брехала: брат збирався його отруїти. Останнє, що бачив Гліб, був кубок в руках у Гордія. Видіння зникли, а у вухах ще звучали слова: «Тепер тобі, братику, кінець».

У Гліба до горла підкотила грудка. Його захлиснуло невідоме досі почуття — ненависть.

— Я помщуся йому за все, — твердо проказав він, засвоївши другий урок відьми. Він почував себе спустошеним і смертельно стомленим. У слабкому світлі свічі він побачив на кріслі червоний шовковий шарф і чорний циліндр. Скелет зник. Гліб кинув погляд у бік шафи. Дверцята були відчинені, а в глибині світилася щілина. Тонка, як лезо ножа, смужка світла прорізала темну утробу шафи. Спантеличений, хлопчик зазирнув усередину й побачив наскрізний прохід. Замість внутрішньої стінки в шафі були ще одні дверцята. Гліб обережно відчинив їх.

По той бік знаходилася кімната, обтягнута чорним шовком. Вона начебто випливла з недавніх видінь. У ній ніщо не змінилося. Тьмяно горіли світильники, у чаші куріли пахощі. Пряний димок піднімався до стелі.

Просто навпроти шафи здіймалося тріснуте дзеркало, біля якого стояв кубок чарівника.

Гліб повільно підійшов до трюмо, побоюючись, що все це тільки ввижається, але, узявши кубок у руки, переконався, що він справжній. Перш ніж піти, Гліб мимоволі глянув на чаклунське дзеркало й здригнувся. На нього дивилося холодне та гордовите обличчя брата. Саме такий погляд був у Гордія, коли той задумував щось недобре. Гліб труснув головою, щоб відігнати видіння, але несподівано зрозумів, що це він сам відбивається в дзеркальній гладі. Його вразила й злякала власна подібність з Гордієм. Звичайно, вони завжди були схожі, як і належить близнюкам. І все-таки тепер у їхній схожості з’явилося щось незрозуміло нове.

Гліб відмахнувся від цієї дурної думки. Стискаючи в руках кубок, він поспішив назад до шафи, заліз у неї й уперся в глуху стінку. Прохід зник. Хлопчик у безсиллі стукнув кулаком по дошках і присів навпочіпки, вирішуючи, що робити далі. Але раптом його вжалила думка про скелет, який недавно сидів на цьому самому місці. Гліб як ошпарений вискочив назовні й наштовхнувся на Віщунку.

— От тепер саме час поговорити про те, як тобі повернутися додому, любчику, — підморгнула вона, скосивши очі на кубок.

У її голосі не було ні злості, ні осуду за те, що він свавільно взяв заборонну річ. Гліб губився в здогадах: хто вона — друг чи ворог? Він вирішив з’ясувати все прямо.

— Звідки тут кубок чарівника? — запитав він, дивлячись старій в очі.

— Хто сказав, що це кубок чарівника? — хихикнула Віщунка.

— Я не сплутаю його ні з яким іншим.

— Он як? Невже ти думаєш, що зробити копію кубка складніше, ніж твого близнюка?

— То це підробка? — здивувався Гліб.

— Звичайно, — збрехала відьма. — Я ж обіцяла тобі допомогти повернутися додому. Цей кубок схожий на подарунок чарівника тільки з вигляду, а насправді це звичайна посудина, тільки отруєна. Піднеси кубок Гордію, і ти залишишся єдиним спадкоємцем короля.

Гліб задумався. Одна справа вивести Гордія на чисту воду й розповісти усім, хто він такий, а зовсім інша — отруїти. Бачачи, що хлопчик вагається, Відьма нетерпляче додала:

— Даремно ти думаєш, що тобі повірять, якщо розповіси про все побачене. До того ж є ще одна причина, з якої ти повинен зробити вибір. Кожному магічному заклинанню відпущений свій термін. Закляття близнюків минає в день твого народження. Дзеркало не може довше залишатися порожнім. Воно поглине одного з вас. Якщо не переможеш Гордія, то в’язнем дзеркала станеш ти.

У кімнаті зависла лиховісна тиша. Рвані думки вихром проносилися в голові хлопчика: «До чого сумніви? Гордій би не вагався ні хвилини… Але ж отруїти людину — це злочин… Знайшов кого шкодувати. Гордій би не зупинився перед отрутою… Але мені ненависна його жорстокість… Тому-то його