Сто років тому вперед - Кір Буличів
— Дуже добре, — похвалила Алла, коли Аліса скінчила говорити. — Селезньова може служити для вас прикладом. Ти, Алісо, вивчала англійську не в школі?
— Так, — сказала Аліса. — Мови я вивчала до школи.
— Ти знаєш інші мови?
— Я не вельми здібна, — мовила Аліса. — Я знаю тільки вісім мов.
— Які? — спитала Алла.
У класі стояла мертва тиша. Смисл розмови був зрозумілий усім, навіть найвідсталішим.
— Німецьку, фінську, чеську, французьку, гінді, китайську… японську і… ще одну.
— Ух ти! — вигукнув Фіма Корольов. — Скажи нам що-небудь по-японському.
Всі загули, почали просити Алісу… тільки одна Мила Руткевич була невдоволена, бо від цієї миті вона перестала бути першою ученицею в класі, а це неприємно.
— Сідай, Селезньова, — сказала Алла, ніби нічого не сталося.
— Перевірте її, перевірте! — озвався Коля Садовський.
— Садовський, тебе ми сьогодні вже чули, — перебила його Алла. — Тепер дай виступити іншим.
Вона викликала Милу Руткевич, а до Аліси надійшли дві записки.
Перша була від Борі Мессерера.
У ній було написано: «Ви бували в Англії, мадам?»
Другу написала Лариса Троєпольська, яка до мов була нездібна, зате мала великі голубі очі. Вчителі й батьки втішали себе тим, що з такими красивими очима Лариса й без освіти якось не пропаде.
«Алісо, — було написано в записці. — Я дуже хотіла б із вами познайомитися й дружити. Ми могли б разом готувати різні предмети. Дайте відповідь мені на перерві. Лариса».
На перерві Боря Мессерер першим підійшов до Аліси й сказав:
— Про Лондон це я писав.
Боря Мессерер був маленький, кучерявий, напористий. Він хотів стати художником і на всіх малював карикатури, правда, не дуже схожі.
— Ну й що? — спитала Аліса.
Їй було ніколи.
— Ти бувала в Лондоні чи ні?
— Звичайно, бувала.
— Я так і думав, — сказав Боря. — Ось тобі мій малюнок.
На карикатурі була намальована Аліса з крильцями, над вежами. Зовсім не схоже.
— Це ти в Лондоні, — мовив Боря.
— Спасибі, — подякувала Аліса.
Підійшла Лариса, змахнула віями по півметра завдовжки й сказала:
— Ви не проти зі мною дружити?
Але Ларису відтіснив Фіма Корольов.
— Алісо, — почав він на правах давнього друга, — ти після школи що робиш? Ми в кіно зібралися…
— Мені не хочеться з тобою в кіно йти.
— Слухай, не ображайся, я ж пожартував.
Тут Аліса побачила Юльку.
— Ти куди запропастилася? — спитала вона.
— Я тобою невдоволена, — відповіла Юлька, відводячи її вбік.
— Чому?
— Ти себе виказуєш. Навіщо з мовами вилізла? Тепер уся школа говоритиме.
— Ні, Юлько, — заперечила Аліса, — я не згодна. Я вважаю, якщо можна не брехати, то краще не брехати. Я вже так забрехалась, на три роки вперед норму перевиконала.
— Як знаєш. Ну, що скажеш?
— Я тільки двох поки знаю. Сулиму й Садовського.
— І яка твоя думка?
— Я не думаю, що це Сулима, — відповіла Аліса. — Він надто скромний і взагалі навряд чи став би бігати за піратами.
— Я теж на нього не думаю, — мовила Юлька. — А от Садовський — це фрукт. Він що хочеш може утнути.
— Але він рудий. Покажи мені Наумова.
— Ага, ось він іде. Покликати?
— Поклич. Він усе одно мене вже бачив.
— Наумов! — гукнула Юля. — Підійди сюди.
Наумов був звичайнісінький хлопець, трохи кирпатий, середній на зріст, худий, але досить міцний. Аліса подивилася йому просто у вічі.
— Чого вам? — спитав він.
— Я хотіла тебе познайомити з моєю подругою. Ти раніше з нею не зустрічався?
Коля Наумов знизав плечима:
— Де я міг зустрічатися? Більше запитань нема?
— Запитань нема, — відповіла Юлька.
— Тоді в мене запитання, — сказав він. — Катя Михайлова казала, що сьогодні волейбол. Не забудьте, ясно?
Коли він одійшов, Юлька спитала:
— Ну, він? Як ти гадаєш?
— Може, й він, — відповіла Аліса. — Та бачиш, він не признається, що мене знає.
— На наступній перерві, — сказала Юля, — спитаєш в інших. Навіщо час гаяти.
Так Аліса й зробила.
Між другим і третім уроками вона підійшла до Колі Сулими й спитала в нього:
— Колю, а ми раніше ніде не зустрічалися? Мені твоє обличчя знайоме.
Коля заклав пальцем сторінку підручника шахових дебютів, подивився уважно на Алісу й відповів:
— Ти помиляєшся. Ми з тобою вперше зустрічалися позавчора. У мене добра зорова пам’ять.
А з Колею Садовським вийшла зовсім дивна розмова. Він сам підійшов до Юльки з Алісою відразу після третього уроку й сказав, неуважно дивлячись їй у