Сто років тому вперед - Кір Буличів
— Мені все одно.
— Післязавтра я йду до школи. Ти можеш мене зустрічати зі школи, і я тобі показуватиму всіх дітей.
— А ти не можеш їх у гості запросити?
— Кого? Хлопців? Та вони в нас усі дурні. Хто їх буде запрошувати?
— Чому дурні? — здивувалась Аліса.
— Вік у них такий, — відповіла Юлька. — На диво відсталі.
— Оцього вже не думала, — сказала Аліса. — А в нас зустрічаються цілком пристойні хлопці.
— Ще б пак! — вигукнула Юлька. — Адже сто років мине. Мусить же бути прогрес. Либонь, вони порозумнішають.
— Юлю! — крикнула бабуся з кухні. — Не чіпляйся до Аліси. Ти обіцяла зробити уроки.
— Зараз, бабусю, — відповіла Юля.
— Я тобі допоможу, — мовила Аліса.
— Боюся, що ти тільки наплутаєш. У вас інша програма.
— Дай підручник подивитися.
Юлька дала їй підручник. Аліса почала його гортати. Юлька дістала зошит і ручку. Аліса не дивилася на сторінки.
— Ну й що? — спитала Юлька, — Ви це проходили в двадцять першому столітті?
— Я про інше подумала, — сказала Аліса, відкладаючи книжку. — Мені мало зустрічати тебе після школи. Краще прийти в клас.
— Навіщо?
— Щоб спитати їх, кожного окремо.
— А якщо вони не признаються?
— Тоді я повинна лишитися в класі.
— Але тебе перший же вчитель спитає: «Ти що тут робиш, дівчинко?» От і скінчилася твоя експедиція.
Так буває: думаєш, сушиш голову, а всі проблеми розв’язуються самі собою.
Увечері Наталя подзвонила Аліку Борисовичу, довго з ним розмовляла по телефону, потім сказала Юльці з Алісою:
— Дівчата, ми з вашим Аліком мали велику раду. І знаєте, що придумали?
— Вернути Алісу в лікарню, — вихопилась Юлька.
Звичайно, Юлька жартувала, але в кожному жарті є доля правди. Хоч вона й довіряла мамі, не можна забувати, що дорослі іноді з найкращих поривань роблять дурниці.
— Не зовсім так. Ми вирішили спробувати новий метод лікування.
— Який?
— Віддати Алісу до школи. Все одно навчальний рік триває, нема чого Алісі гаяти часу марно.
— А перебування в дитячому колективі, — додала Марія Михайлівна, — може послужити добрим поштовхом на шляху до одужання.
— Отож, — сказала Наталя. — Лишається тільки взнати, в якому класі Аліса навчалася раніше, до лікарні.
Юлька з Алісою мовила хором:
— У шостому!
— Звідкіля така жвавість?
— Ми сьогодні дізналися, — відповіла Аліса. — Я дивилася Юльчині підручники й згадала.
— Правда, — підтвердила Юлька. — Точнісінько так, вона вчилася в шостому класі.
— От і добре, що ти згадала. Я зранку забіжу в Юльчину школу й поговорю з директором. А якщо треба буде, йому подзвонять із лікарні і я сподіваюся, що Алісу тимчасово зарахують до Юльки в клас. Ви задоволені?
— Ура! — крикнула Юлька. — Ти навіть не уявляєш, мамо, як нас з Алісою влаштовує цей варіант!
— Це теж таємниця? — спитала Наталя.
— Ще й яка! — відповіла Юлька.
— Маю надію, ви нічого не висадите в повітря й не підпалите. У наш вік жіноча рівноправність досягла надто великих успіхів, — докинула Марія Михайлівна.
А пізно ввечері, коли дівчата повдягалися спати, вони чули, як у сусідній кімнаті тихо розмовляли Наталя з бабусею.
— Шкода, що ти свого часу не завела собі ще одної дитини, — сказала Марія Михайлівна. — Ти зверни увагу, як Юлька тягнеться до Аліси. Їй потрібна сестра.
— Я теж задоволена, що вони подружилися, — відповіла Наталя. — Аліса гарна дівчинка і…
— Із трагічною долею, — додала бабуся.
Цієї миті щось майнуло за вікном, і Аліса підвела голову, придивляючись.
— Не бійся, — прошепотіла Юлька. — Це голуби. Тут п’ятий поверх. Тим сюди не залізти.
Аліса краще знала космічних піратів і не мала сумніву, що, якби вони знали, де Аліса, залізли б і на десятий поверх.
— Вони загубили твій слід, — сказала Юлька.
— Я сподіваюсь.
— Добряче мама придумала, — прошепотіла Юлька. — Якщо тобі важко буде, ти не турбуйся, я тобі допоможу.
— Я не турбуюсь, — мовила Аліса. — Головне — знайти мієлофон і повернутися. А якщо я одержу погані оцінки, вони не рахуються, бо я ще не народилася.
— Жаль. Я згодна, щоб ти залишилася назовсім.
Розділ IXЯ ЇЇ НІКОЛИ НЕ БАЧИВ
Шостому класові «Б» того ранку не хотілося трудитись через гарну весняну погоду. На клумбах біля школи пробилася молода трава, асфальт висох і вже був покреслений малюками на «класики», бруньки розкривалися, і від них пахло свіжістю й добрим настроєм.
Фіма Корольов піймав два сонечка і влаштував на підвіконні перегони на приз стінгазети «Наш клас». Одне сонечко було чорне з жовтими цятками, друге — червоне з чорними. Вони весь час розправляли