Гаррі Поттер і напівкровний принц - Джоан Роулінг
— А що тут дивного? — стенув плечима Гаррі. — Після того, що сталося з Кеті.
Вона й досі не повернулася з лікарні Святого Мунґа. Ба більше, в «Щоденному віщуні» повідомляли про нові зникнення людей, серед яких виявилися й родичі деяких гоґвортських учнів.
— Тепер мені тільки й лишається, що те дурне явлення! — роздратовано бурчав Рон. — Чудовий дарунок на день народження…
Минуло вже три уроки явлення, але без особливих зрушень, якщо не вважати за зрушення те, що ще кілька учнів розщепилося. Зростало роздратування й нелюбов до Вілкі Твайкроса з його трьома «М», що надихнули учнів вигадувати йому численні образливі прізвиська, найчемніші з яких були «макака» і «мішком прибитий».
— З днем народження, Роне, — привітав Гаррі друга першого березня. Їх розбудили Шеймус і Дін, які галасливо вирушали на сніданок. — Лови дарунок.
Він кинув пакунок з гостинцем на Ронове ліжко, де вже лежала невеличка купка інших дарунків. Гаррі вирішив, що їх уночі принесли ельфи-домовики.
— Дякую, — сонно пробурмотів Рон. Поки він здирав паперову обгортку, Гаррі зіскочив з ліжка, відкрив валізу й почав шукати Карту Мародера, яку ховав після кожного використання. Він повикидав з валізи половину її вмісту, поки знайшов карту під скрученими шкарпетками, в яких він і досі тримав пляшечку з відваром успіху фелікс-феліціс.
— Нарешті, — пробурмотів він, сідаючи з картою на ліжко. Легенько вдарив по ній паличкою і прошепотів, щоб не почув Невіл, який проходив поруч:
«Урочисто присягаю не затівати нічого доброго».
— Які класні, Гаррі! — зрадів Рон, розмахуючи парою новеньких квідичних воротарських рукавиць з Гарріного пакунку.
— Прошу, прошу, — неуважно відповів Гаррі, шукаючи в слизеринській спальні Мелфоя. — Не думаю, що він ще спить…
Рон не відповів; він захопився розгортанням пакунків З гостинцями, час від часу щось радісно вигукуючи.
— Добрий улов цього року! — оголосив він, показуючи важкого золотого годинника з чудернацьким символами по обідку та малесенькими рухомими зірочками замість стрілок.
— Дивися, що мама з татом подарували! Слухай, та я ж через рік повнолітній…
— Круто, — Гаррі мигцем глянув на годинника, а тоді ще уважніше придивився до карти. Де ж той Мелфой? Він не снідав за слизеринським столом у Великій залі… його не було біля Снейпа, що сидів у своєму кабінеті… не було ані в туалеті, ані в шкільній лікарні…
— Хочеш? — проплямкав з повним ротом Рон, пропонуючи коробку шоколадних казанків.
— Ні, дякую, — підвів голову Гаррі. — Мелфой знову десь пропав!
— Та не міг він. — Рон запхав у рот ще один казанок, а тоді зіскочив з ліжка й почав одягатися. — Поспіши, бо доведеться являтися на порожній шлунок… хоч так, мабуть, було б легше…
Рон задумливо глянув на коробку з шоколадними казанками, махнув рукою й пригостився третьою цукеркою.
Гаррі вдарив по карті чарівною паличкою, промимрив «Шкоди заподіяно», хоч нічогісінько й не сталося, швидко вдягся, обмірковуючи ситуацію. Мусить бути якесь пояснення періодичних зникнень Мелфоя, але йому просто нічого не спадало на думку. Найкраще було б ходити за ним назирці, але навіть з плащем-невидимкою ця ідея була нереальна: у Гаррі ж були уроки, тренування з квідичу, домашні завдання і явлення; він не зміг би цілими днями ходити за Мелфоєм так, щоб ніхто не помітив його відсутності.
— Готовий? — спитав він Рона.
Гаррі уже виходив зі спальні, а Рон навіть не ворухнувся, так і стояв, притулившись до стовпчика ліжка, й дивився порожнім поглядом в омите дощем вікно.
— Роне? Сніданок.
— Я не голодний.
Гаррі здивовано на нього глянув.
— Ти ж казав…
— Ну, добре, піду з тобою. — зітхнув Рон, — але їсти не хочу. Гаррі підозріло до нього придивився.
— Ти щойно вмолотив півкоробки шоколадних казанків.
— Не в тому річ. — знову зітхнув Рон. — Ти… ти не зрозумієш.
— Це вже точно, — зізнався здивований Гаррі й повернувся, щоб відчинити двері.
— Гаррі! — зненацька вигукнув Рон.
— Що?
— Гаррі, я цього не витримаю!
— Чого ти не витримаєш? — не на жарт стурбувався Гаррі. Рон зблід, і здавалося, що його зараз знудить.
— Я постійно про неї думаю! — хрипко простогнав Рон.
Гаррі роззявив рота. Він такого не сподівався й волів би не чути. Дружба дружбою, але якщо Рон почне називати Лаванду Лавця-Вавця, то доведеться покласти цьому край.
— І чому ж це заважає тобі снідати? — Гаррі намагався в усю цю бридню влити хоч краплину здорового глузду.
— Вона, мабуть, і не здогадується про моє існування, — розпачливо махнув рукою Рон.
— Ще й як здогадується, — Гаррі вже нічого не розумів. — Ви з нею постійно лижетеся.
Рон кліпнув очима.
— Ти про кого?
— Це ти про кого? — Гаррі відчував, що розмова заходить у глухий кут.
— Про Ромільду Вейн. — ніжно промовив Рон, і все його обличчя засвітилося, наче осяяне сонячним промінням.
Вони майже хвилину дивилися один на одного. Нарешті Гаррі запитав:
— Це жарт, чи як? Ти ж пожартував?
— Мені здається… Гаррі, мені здається, що я в неї закохався, — здушеним голосом промимрив Рон.
— О’кей. — Гаррі підійшов до Рона. щоб краще бачити його осклілі очі й бліде обличчя, — о’кей… а тепер скажи це ще раз, але цілком серйозно.
— Я її кохаю, — ледь чутно повторив Рон. — Ти бачив її волосся? Чорне, блискуче й шовковисте… а очі? Її великі темні очі? А її…
— Дуже смішно, — урвав його Гаррі, — але жарт закінчився, чув? Досить.
Він повернувся до виходу, і тут хтось щосили заїхав йому в праве вухо. Похитуючись, Гаррі озирнувся. Рон з перекошеним від люті лицем приготувався вдарити його кулаком вдруге.
Гаррі машинально висмикнув з кишені чарівну паличку, й закляття так блискавично промайнуло в його свідомості, що він сам не встиг нічого збагнути:
— Левікорпус!
Рон заверещав, бо якась невидима сила потягла його за ногу вгору; він безпорадно завис догори ногами в повітрі, мантія звисала до самої підлоги.
— Навіщо ти мене вдарив? — закричав Гаррі.
— Гаррі, ти її образив! Сказав, що це жарт! — Рон помалу червонів, бо кров шугонула йому в голову.
— Це ж маразм! — вигукнув Гаррі. — Що на тебе найшло?
І
