Гаррі Поттер і напівкровний принц - Джоан Роулінг

— Третій крок, — зазначив Твайкрос, — але тільки після моєї команди… оберніться на місці, ступіть у порожнечу, і рухайтеся з мудрістю. За моєю командою починаємо… раз…

Гаррі ще раз озирнувся; багато учнів стривожилося, що їм так швидко звеліли явитися.

— …два…

Гаррі знову спробував зосередитися думками на обручі; він уже забув, що мали означати ті три «М»

— …ТРИ!

Гаррі крутнувся на місці, втратив рівновагу й ледь не впав. Він був такий не один. По цілій залі учні хиталися, мов п’яні; Невіл лежав горілиць; а от Ерні Макмілан зробив дивний стрибок-пірует у свій обруч і на мить засяяв у захваті — поки не побачив, що Дін Томас аж ридає, так з нього сміється.

— Нічого-нічого, — незворушно прокоментував Твайкрос, який, мабуть, і не сподівався кращих результатів. — Поправте обручі й вертайтеся на початкові позиції…

Друга спроба виявилася нічим не краща за першу. Третя теж не вдалася. Нічого незвичного не було аж до четвертої спроби. Хтось жахливо заверещав від болю, усі злякано озирнулися й побачили Сьюзен Боунз з Гафелпафу. що похитувалася в своєму обручі, а її ліва нога й досі стояла за півтора метри від обруча…

До неї кинулися вихователі гуртожитків; щось лунко бабахнуло — і все вкрилося фіолетовим димом, а коли дим розвіявся, то всі побачили заплакану й перелякану Сьюзен, що нарешті возз’єдналася з рідною ногою.

— Розщеплення, або безладне відокремлення частин тіла, — рівним голосом пояснив Вілкі Твайкрос, — трапляється, коли ви не спираєтесь на мужність. Ви повинні зосередити думки на місці призначення й «мужньо, без поспіху рухатися вперед, з мудрістю…» отак.

Твайкрос ступив крок уперед, граціозно крутнувся на місці, розставивши руки, і щез у вирі власної мантії, виникнувши знову аж під стіною.

— Не забувайте про три «М», — нагадав він, — і спробуйте ще… Раз… два… три…

Минула година, але, крім розщеплення Сьюзен, більше нічого цікавого не сталося. Твайкроса це, здається, не збентежило. Застібаючи мантію аж до шиї, він тільки й сказав:

— До наступної суботи, учні. І не забувайте: Місце, Мужність, Мудрість.

З цими словами він махнув чарівною паличкою, від чого всі обручі наче корова язиком злизала, і в супроводі професорки Макґонеґел вийшов із зали. Розмови спалахнули відразу, як учні рушили до вестибюлю.

— Як тобі пішло? — запитав Рон, підбігаючи до Гаррі. — Мені здається, що під час останньої спроби я щось відчув… ніби якесь поколювання в нозі.

— Мабуть, кросівки намуляли, Рончику-Бончику, — почулося ззаду: повз них зі зневажливою посмішкою промайнула Герміона.

— Я нічого не відчув, — знизав плечима Гаррі, незважаючи на її глузи. — Та мені зараз і не до того…

— Як це не до того? Ти що, не хочеш навчитися являтись? — недовірливо перепитав Рон.

— Це мене особливо не турбує. Мені краще б літати, — відповів Гаррі, позираючи через плече в пошуках Мелфоя.

Щойно вони вийшли у вестибюль, він пришвидшив кроки. — Слухай, поквапся, мені ще треба дещо зробити…

Спантеличений Рон побіг за Гаррі до ґрифіндорської вежі. їх трохи затримав Півз. який заклинив чимось двері на п’ятому поверсі й нікого не пропускав, якщо той не підпалить собі штани. Тож Гаррі з Роном розвернулися й побігли відомим їм надійним і коротшим шляхом. Хвилин за п’ять вони вже залазили в отвір за портретом.

— То ти поясниш мені, що ми робимо? — спитав захеканий Рон.

— Сюди, — відповів Гаррі і через усю вітальню покрокував до дверей, за якими були сходи до хлопчачих спалень.

Їхня спальня, як і сподівався Гаррі, була порожня. Він відкрив свою валізу й почав у ній нишпорити, а Рон нетерпляче за ним стежив.

— Гаррі…

— Мелфой використовує Креба й Ґойла як шпигунів. Він щойно сварився з Кребом. Я хочу знати… ага.

Гаррі знайшов його, цей акуратно складений квадратик на перший погляд чистого пергаменту, розгладив, а тоді легенько вдарив кінчиком чарівної палички.

— Урочисто присягаю не затівати нічого доброго… як і Мелфой, між іншим.

На поверхні пергаменту відразу з’явилася Карта Мародера. Це був детальний план кожнісінького поверху замку, на якому рухалися крихітні чорні цяточки з написами, що позначали всіх мешканців замку.

— Допоможи мені знайти Мелфоя, — наполегливо попросив Гаррі.

Він розклав карту на ліжку, вони з Роном нахилилися над нею й почали шукати.

— Ось! — показав Рон за одну-дві хвилини. — Він у слизеринській вітальні, дивись… там Паркінсон, Забіні, Креб і Ґойл…

Гаррі був розчарований, але рішучості не втрачав.

— Тепер не зводитиму з нього очей, — твердо заявив він. — І як побачу, що він десь зачаївся, а Креб і Ґойл стоять на сторожі, — зразу накину плаща-невидимку й довідаюся, що він там ро…

Гаррі замовк, бо до спальні увійшов Невіл, від якого тхнуло смаленою тканиною, й почав нишпорити у своїй валізі у пошуках нових штанів.

Попри всю свою рішучість упіймати Мелфоя на гарячому, Гаррі наступні кілька тижнів не міг похвалитися жодними успіхами. Хоч він постійно пильнував за його переміщенням на карті, інколи для цього зайвий раз на перервах відвідуючи туалет, та ні разу так і не помітив Мелфоя в якомусь підозрілому місці. Зате звернув увагу, що Креб і Ґойл частіше, ніж звичайно, блукали по замку самі, часом надовго зупиняючись у безлюдних коридорах, але тоді Мелфоя не тільки не було поруч з ними, його взагалі не можна було розшукати на карті. Це було найзагадковіше. Гаррі навіть думав, чи не зникає Мелфой з території школи. Але як він міг таке робити, враховуючи небувалі заходи безпеки, вжиті в замку? Отож Гаррі припускав, що губить Мелфоя серед сотень інших чорних цяточок, які снують по карті. А те, що Мелфой, Креб і Ґойл починали ходити кожен своїм шляхом, тоді як раніше ця трійця була нерозлучна, то з віком таке буває — Рон і Герміона живий доказ цього, сумно міркував Гаррі.

Хоч лютий невдовзі мав змінитися березнем, погода змін не зазнала, тільки до вологості тепер додався ще й вітер. Загальне обурення учнів викликало повідомлення на дошках оголошень у всіх вітальнях, що наступні відвідини Гоґсміда скасовуються.

Рон був розлючений.

— Це ж мій день