Гаррі Поттер і напівкровний принц - Джоан Роулінг
— Спеціаліс виявляліс! — Це звучало ефектно, тож Гаррі й Рон швиденько повторили його дії.
Не минуло й п’яти хвилин, як Гаррі зрозумів, що його репутація найкращого в класі майстра відварів та настоянок розвалюється просто на очах. Слизоріг з надією зазирнув у його казанок під час першого обходу підвалу; приготувавшись, як завжди, захоплено щось вигукнути, але натомість швидко відвернувся й закашлявся, коли йому вдарив у ніс сморід тухлих яєць. Глибшого самовдоволення на лиці Герміони годі було уявити; досі її дратувало й сердило, що на кожному уроці настійок її хтось там перевершував. Вона вже розливала загадковим чином розділені складники своєї отрути по десяти кришталевих пляшечках. Вже й не сподіваючись на підказку, а щоб просто сховатися від цього видовиська, Гаррі нахилився над підручником Напівкровного Принца й сердито перегорнув кілька сторінок.
І там було речення, накарлюкане просто поверх довжелезного переліку протиотрут.
«Просто запхати їм в горлянки безоар».
Гаррі якусь мить дивився на ці слова. Здається, колись він уже чув про безоари. Чи не згадував про них Снейп ще на найпершому уроці настійок? «Камінчик з цапиного шлунка, який рятує від більшості отрут».
Це не розв’язувало Ґолпелотової проблеми, і якби в них і далі викладав Снейп, то Гаррі на це не зважився б, але зараз настала мить для відчайдушних дій. Він поспішив до шафи з запасами й почав там нишпорити поміж рогами єдинорогів та поплутаними клубками трав; нарешті на самому споді знайшов маленьку картонну коробочку, на якій було нашкрябане слово «Безоари».
Він відкрив коробочку саме тоді, як Слизоріг оголосив;
— Залишилося дві хвилини!
В коробочці було з півдесятка засохлих коричневих предметів, більше схожих на висушені нирки, ніж на камінчики. Гаррі схопив один, поклав коробочку назад у шафу й швидко повернувся до свого казанка.
— Час… ВИЧЕРПАНО! — добродушно оголосив Слизоріг. — Зараз побачимо, які у вас успіхи! Блез… що ти мені приготував?
Слизоріг поволі йшов по класу, оцінюючи різні протиотрути. Ніхто не встиг упоратися з завданням, хоч Герміона, поки Слизоріг ішов до неї, ще намагалася додати у свою пляшечку якісь додаткові складники. Рон уже й не намагався рятувати становище, просто уникав смердючих випарів, що струменіли з його казанка. Гаррі стояв і чекав, стискаючи безоарів камінець у спітнілій долоні.
Слизоріг підійшов до їхнього столу насамкінець. Понюхав вариво в Ерні, скривився, ступив до Рона. Від Ронового казанка він відсахнувся, ледь не виблювавши.
— А ти, Гаррі? — спитав. — Що ти мені покажеш?
Гаррі простяг руку з безоаром на долоні.
Слизоріг цілих десять секунд невідривно дивився на нього. Гаррі вже було подумав, що професор зараз на нього накричить. Але Слизоріг закинув назад голову й вибухнув реготом.
— Ну, ти й зухвалець, хлопче! — загорлав він, забираючи безоарів камінь і високо його піднімаючи, щоб усі бачили. — Ох, ти такий самий, як твоя мама… ну, що я можу сказати… безоарів, або шлунковий, камінь і справді діє як протиотрута на всі ці отрути! Герміона, з мокрим від поту лицем і з сажею на носі, аж посиніла зі злості. Її незакінчена протиотрута, що складалася з п’ятдесяти двох речовин, серед яких було й пасмо її власного волосся, ліниво булькала за спиною Слизорога, а той не звертав уваги ні на кого, крім Гаррі.
— І ти, Гаррі, хочеш сказати, що сам згадав про безоар? — процідила крізь зуби Герміона.
— Ось що значить самобутній дух, який і потрібен справжньому зіллєвару! — радісно вигукнув Слизоріг, перш ніж Гаррі встиг щось відповісти. — Такий схожий на маму! Вона теж мала інтуїцію до зіллєваріння. Немає сумніву, що це йому дісталося в спадок від Лілі… Так, Гаррі, так, якщо в тебе під рукою безоарів камінь, то цього цілком достатньо… хоч ці камінці діють не на все та ще й доволі рідкісні, тому все одно варто знати, як змішувати протиотруту…
Єдиною особою в класі, що лютувала більше за Герміону, був Мелфой. Він, на превелику втіху Гаррі, розлив на себе щось схоже на котяче блювотиння. Пролунав дзвоник, і ніхто з них так і не встиг висловити обурення, що Гаррі, не вдаривши пальцем об палець, знову найкращий.
— Збирайте речі! — повідомив Слизоріг. — А Ґрифіндору додаткові десять очок за вишукане зухвальство!
Хихикаючи собі під ніс, професор перевальцем подався до свого письмового стола біля дверей.
Гаррі відверто затягував час, поволеньки складаючи сумку. Ні Рон, ані Герміона не побажали йому успіхів, виходячи з класу — обоє були роздратовані. Нарешті в класі не залишилося нікого, крім Гаррі й Слизорога.
— Поквапся, Гаррі, спізнишся на наступний урок, — доброзичливо порадив Слизоріг, заклацуючи золоті застібки свого портфеля з драконячої шкіри.
— Пане професоре, — звернувся до нього Гаррі, сам собі нагадуючи Волдеморта, — я хотів щось вас запитати.
— Ну то питай, дорогенький, питай скоріше…
— Пане професоре, мені цікаво, що ви знаєте про… про горокракси?
Слизоріг завмер. Його кругле обличчя немовби провалилося само в себе. Він облизав губи й хрипко перепитав:
— Що ти сказав?
— Я спитав, пане професоре, чи ви щось знаєте про горокракси. Розумієте…
— Це Дамблдор тебе підбурив, — прошепотів Слизоріг. Його голос цілковито змінився. З веселого став якийсь приголомшений, переляканий. Намацавши в нагрудній кишені хустинку, Слизоріг витер спітнілого лоба.
— Дамблдор показав тобі той… той спогад, — вимовив він. — Ну? Показав? Так?
— Так, — підтвердив Гаррі, відразу вирішивши, що краще не брехати.
— Так і є, — тихо сказав Слизоріг. і далі витираючи бліде обличчя. — Зрозуміло… Гаррі, якщо ти бачив той спогад, то знаєш, що мені не відомо нічого… нічого… — наголосив він, —… про горокракси.
Професор схопив свого портфеля з драконячої шкіри, запхав у кишеню носовичка й рушив до дверей.
— Пане професоре, — Гаррі хапався за соломинку, — просто мені здалося, що в тому спогаді чогось не вистачало…
— Тобі здалося? — перепитав Слизоріг. — То, може, ти помилився, га? ПОМИЛИВСЯ!
Він аж проревів останнє слово й захряснув за собою двері, не давши Гаррі змоги більше нічого сказати.
Ні Рон, ні Герміона не поспівчували Гаррі, коли він їм розповів про цю невдалу розмову. Герміона ніяк не могла вибачити Гаррі його незаслужений тріумф, а Рон ображався, що Гаррі і йому теж не підсунув нишком шлунковий камінь.
— Це виглядало б підозріло, якби ми так зробили обидва! — роздратувався Гаррі.
