Гаррі Поттер і напівкровний принц - Джоан Роулінг
— Роне!
Рон випустив з рук келиха; підвівся з крісла й повалився на підлогу; руки й ноги почали судомно смикатися. З рота пішла піна, а вирячені очі ледве трималися в очницях.
— Пане професоре! — закричав Гаррі. — Зробіть щось!
Та Слизорога паралізував жах. Рон тіпався й задихався; шкіра почала синіти.
— Що… але ж… — белькотів Слизоріг.
Гаррі перестрибнув через низенький столик до відкритого Слизорогового набору для настійок і почав виймати звідти різні баночки й торбинки, а в нього за спиною з Ронового горла виривалося жахливе уривчасте булькання й хрип. І ось він знайшов цей засохлий, схожий на нирку, камінчик, що його Слизоріг забрав у нього на уроці настійок.
Гаррі кинувся до Рона, розціпив йому зуби й укинув у рота безоар. Рона потужно пересмикнуло, він хрипко зітхнув, а його тіло обм’якло й заспокоїлося.
Розділ дев’ятнадцятий
Ельфи сідають на хвіст
— То це був, загалом, не найкращий Ронів день народження? — запитав Фред.
Був вечір, у шкільній лікарні панувала тиша, вікна ще не були завішані шторами, та лампи вже горіли. Зайняте було тільки одне ліжко — на ньому лежав Рон. Гаррі, Герміона й Джіні сиділи довкола нього; цілісінький день вони чекали за подвійними дверима, намагаючись зазирнути в палату, коли хтось заходив чи виходив. Аж о восьмій вечора мадам Помфрі дозволила їм провідати хворого. А ще через десять хвилин прибули Фред і Джордж.
— Не думали ми, що оце так доведеться вручати свої дарунки, — похмуро додав Джордж, поклавши на тумбочку біля Ронового ліжка величенький, загорнутий у папір пакунок, і сів біля Джіні.
— Так, коли ми уявляли собі цю сцену, то він принаймні був притомний, — сказав Фред.
— Ми чекали його в Гоґсміді, хотіли здивувати… — зітхнув Джордж.
— Ви були в Гоґсміді? — здивувалася Джіні.
— Ми думаємо, чи не купити нам крамничку «Зонко», — невесело пояснив Фред. — Така собі Гоґсмідська філія, знаєш. Але чи потрібна нам вона, якщо вам не дозволятимуть у вихідні купувати наші товари… та то вже деталі…
Він підсунув до Гаррі стільця й подивився на бліде Ронове обличчя.
— Гаррі, як саме це сталося?
І Гаррі всоте, як йому здавалося, переповів те, що розказував Дамблдорові, Макґонеґел, мадам Помфрі, Герміоні та Джіні.
— …а тоді я запхнув йому в горло безоар, і йому стало легше дихати. Слизоріг побіг по допомогу, з’явилися Макґонеґел і мадам Помфрі, які й доставили Рона сюди. Вони вважають, що все буде добре. Мадам Помфрі каже, що він тут пробуде ще з тиждень… лікуватиметься есенцією рути.
— Ти ба, пощастило йому, що ти згадав про безоар, — тихенько сказав Джордж.
— Пощастило, що той безоар був у кімнаті, — уточнив Гаррі, якого кидало в жар від самої думки, що було б, якби йому в руки не потрапив той маленький камінчик.
Герміона ледь чутно засопіла. Цілісінький день вона була тихенька як мишка. Після того, як вона примчала, біла наче смерть, до Гаррі, що чекав біля дверей шкільної лікарні, й розпитала, що сталося, Герміона майже не брала участі в гарячковій дискусії між Гаррі й Джіні про те. як саме отруївся Рон, а просто стояла біля них, перелякана, зціпивши зуби, аж поки їм нарешті дозволили увійти.
— А мама з татом знають? — запитав Фред у Джіні.
— Вони вже його бачили, бо прибули ще годину тому… вони зараз у Дамблдора в кабінеті, але скоро повернуться…
Виникла пауза і друзі почули, як Рон щось бурмоче уві сні.
— То отрута була в меді? — тихенько запитав Фред.
— Так, — одразу відповів Гаррі; він не міг думати ні про що інше й був радий знову почати обговорення. — Слизоріг його наливав…
— Чи не міг він щось підсипати Ронові в келих, поки ти не бачив?
— Міг, — погодився Гаррі, — але навіщо йому було труїти Рона?
— Поняття не маю, — насупився Фред. — А ти не думаєш, що він міг переплутати келихи? Що він цілився в тебе?
— А чого б це Слизорогові труїти Гаррі? — здивувалася Джіні.
— Не знаю, — відповів Фред, — але ж багато, мабуть, є таких, що хочуть Гаррі отруїти. Він же «Обранець».
— То ти гадаєш, що Слизоріг — смертежер? — запитала Джіні.
— Усе можливо, — похмуро припустив Фред.
— Він міг бути під впливом закляття «Імперіус», — додав Джордж.
— А може, він ні в чому й не винний, — сказала Джіні. — Отрута могла бути в тій пляшці, а отже, призначалася самому Слизорогові.
— Кому потрібно вбивати Слизорога?
— Дамблдор вважає, що Волдеморт хотів переманити Слизорога на свій бік, — сказав Гаррі. — Слизоріг цілий рік переховувався перед тим, як прибути в Гоґвортс. І… — він згадав про той спогад, що його так досі й не спромігся витягти зі Слизорога Дамблдор, — може, Волдеморт хоче прибрати його з дороги, може, вважає, що інакше той чимось допоможе Дамблдорові.
— Ти казав, що Слизоріг збирався ту пляшку подарувати Дамблдорові на Різдво, — нагадала Джіні. — Можливо, зловмисник хотів отруїти Дамблдора.
— Тоді він погано знав Слизорога, — вперше за кілька годин озвалася Герміона. Голос у неї сипів, наче вона була застуджена. — Хто добре знає Слизорога, не сумніватиметься, що той залишить такий приємний напій для себе.
— Ер-мі-на, — несподівано прохрипів на ліжку Рон. Усі притихли, перевівши на нього стурбовані погляди, але він ще якусь мить щось нерозбірливо бурмотів, а тоді знову спокійно захропів.
Відчинилися двері палати, від чого всі аж підстрибнули; влетів Геґрід. залишаючи на підлозі брудні сліди завбільшки як дельфіни; на волоссі блищали краплини дощу, за спиною розвівався плащ з бобрових шкурок, а в руках він тримав арбалет:
— Я цілісінький день пробув у Лісі! — задихано вигукнув він. — Араґоґу погіршало, і я йому читав… осе тілько тепер прийшов повечеряти, а професорка Спраут повіла мені про Рона! Як він ся має?
— Непогано, — відповів Гаррі. — Кажуть, що все буде добре.
— Не більше як шість відвідувачів одночасно! — нагадала мадам Помфрі, вибігаючи зі свого кабінету.
— Геґрід якраз шостий, — зазначив Джордж.
— А… ну так… — знітилася мадам Помфрі, яка, мабуть, порахувала велетенського Геґріда за трьох. Щоб приховати своє збентеження, вона спритненько витерла
