Українська література » Дитячі книги » Пеппі Довгапанчоха сідає на корабель в південних морях - Астрід Ліндгрен

Пеппі Довгапанчоха сідає на корабель в південних морях - Астрід Ліндгрен

Читаємо онлайн Пеппі Довгапанчоха сідає на корабель в південних морях - Астрід Ліндгрен
виснажливої хвороби, зайшов до нього і сказав: "Фрідольфе, спробуй стриматися, за дві години буде обід і тобі дадуть печені з тушкованою бруквою". "Гаразд, капітане, — відповів Фрідольф і витер рота. — Але я маю одне прохання, — додав він і його очі спалахнули голодним блиском. — Дозвольте мені зразу ж і повечеряти". Пеппі схилила набік голову й глянула на Том-мі й Анніку та на їхні тарілки з недоїденою кашею. — Отож я й кажу, що на морі вас покарали б за такий поганий апетит. Тієї миті повз будинок Сетергренів проходив листоноша. Він побачив Пеппі у вікно й гукнув їй: — Пеппі Довгапанчохо, тобі лист! Пеппі так здивувалася, що мало не впала зі стільця. — Лист? Мені? Лавжній сприст? Тобто я хотіла сказати справжній лист? Не повірю, поки не побачу його на власні очі. Лист таки був справжній, з багатьма гарними марками. — Прочитай його, Томмі, ти на це діло мастак, — попросила Пеппі, І Томмі почав читати: "Люба моя Пеппілотто! Коли ти отримаєш цього листа, то відразу йди в порт і поглянь, чи немає там "Стрибухи". Бо я надумав приїхати й забрати тебе сюди, на острів Химерію. Треба ж тобі побачити землю, де твій тато став таким могутнім королем. Тут дуже гарно і я певен, що тобі сподобається. Мої вірні підданці також дуже хочуть побачити принцесу Пеппілотту, про яку я їм стільки набалакав. Отже, справа вирішена. Ти мусиш приїхати — це моя королівська і батьківська воля. Ніжний привіт і багато побажань посилає тобі твій старий тато, король Єфраїм І Довгапанчоха, володар острова Химерії". Коли Томмі скінчив читати, в кухні запала глибока тиша.

ПЕППІ СІДАЄ НА КОРАБЕЛЬ

І ось одного чудового ранку "Стрибуха", з носа до корми прикрашена прапорцями і вимпелами, ввійшла в порт. Невеличкий містечковий духовий оркестр вишикувався на набережній і гучно заграв чудесний вітальний марш. Багато людей прийшло поглянути, як Пеппі зустрічатиме свого тата, короля Єфраїма І Довгапанчоху. Був там і фотограф; він приготував усе, щоб увічнити на знімку цю зустріч. Пеппі з нетерпіння підскакувала на місці, і не встигли матроси ще як слід спустити трап, як вона і її тато кинулись назустріч одне одному, а натовп радісно загукав: — Ура! Капітан Довгапанчоха так зрадів, побачивши Пеппі, що підкинув її кілька разів високо вгору; але й Пеппі не менше зраділа і підкинула свого тата вгору ще більше разів. Не зрадів лише фотограф, бо не міг зробити гарного знімка; адже весь час то Пеппі, то її тато були високо вгорі. Томмі й Анніка також прийшли привітати капітана Довгапанчоху — але які вони, сердешні, були бліді та кволі! Це ж вони вперше після хвороби вийшли надвір. Звичайно, потім Пеппі поспішила на корабель привітатися з Фрідольфом та іншими матросами, своїми давніми друзями. Томмі й Анніка теж пішли з нею. Хто не хвилювався, оглядаючи судно, що прибуло з далеких країв? Томмі й Анніка пильно до всього придивлялися, щоб нічого не проминути. Найдужче їм хотілося побачити Агатона й Теодора, але Пеппі сказала, що їх давно списали на берег. Пеппі так міцно обіймала матросів, що їм хвилин на п'ять забивало дух. А потім вона взяла капітана Довгапанчоху на плечі й понесла його крізь натовп через усе містечко аж до вілли "Хованка". Томмі й Анніка, взявшись за руки, йшли ззаду. — Хай живе король Єфраїм! — вигукували люди, бо вважали, що це великий день в історії їхнього містечка. Через кілька годин капітан Довгапанчоха лежав уже в ліжку у віллі "Хованка" і так хропів, що дрижав цілий будинок. Пеппі, Томмі й Анніка сиділи на кухні біля столу, ще не прибраного після розкішної вечері. Томмі й Анніка були якісь принишклі й задумані. Про що ж вони думали? Анніка міркувала, чи не краще було б померти. А Томмі намагався згадати, чи на світі взагалі є щось справді веселе, але нічого не міг знайти. Все життя здавалося йому пустелею. Зате Пеппі була в чудовому гуморі. Вона гладила Томмі й Анніку, насвистувала й мугикала якісь мелодії, подеколи навіть пританцьовувала і ніби не помічала, що Томмі й Анніка такі пригнічені. — Як чудесно буде знов опинитися на морі! — раділа Пеппі. — Уявіть собі, яка широчінь, яка воля! Томмі й Анніка зітхнули. — Та й дуже кортить мені глянути на той острів, де тато королює. Уявляєте, можна лягти на піску й пробувати великими пальцями ніг, чи тепла вода в чистому справжньому океані, а спілі банани падатимуть тобі просто в рот. Томмі й Анніка зітхнули. — І гратися з негренятами теж, певне, цікаво, — вела далі Пеппі. Томмі й Анніка зітхнули. — Чого ви все зітхаєте? Вам не подобаються негренята? — Подобаються, — мовив Томмі, — але нам з думки не сходить, що ти, мабуть, не скоро повернешся до вілли "Хованка". — Звичайно! — радісно відповідала Пеппі. — Але нема чого сумувати. Я думаю, що на острові Химерії буде ще веселіше. Бліда, засмучена Анніка підвела на неї очі й спитала: — О Пеппі, доки ти думаєш там бути? — Гм, важко сказати. Певне, до другого різдва. Анніка жалібно застогнала. — Хтозна, — повела далі Пеппі, — а може, на острові буде так гарно, що я залишуся там назавжди. Гей-гоп! — вигукнула вона і пройшлася в танку по кухні. — Негритянська принцеса! Зовсім непогано для дівчини, що так мало вчилася в школі. Очі в Томмі й Анніки якось дивно заблищали, Анніка раптом схилилася на стіл і зайшлася плачем. — Хоч, як добре все зважити, то, мабуть, нема чого залишатися там назавжди, — додала Пеппі. — Придворне життя може врешті набриднути. І я одного чудового дня візьму та й скажу: "Томмі й Анніко, як вам здається, чи не час вертатися додому, до вілли "Хованка"? — О, як ми будемо радіти, коли ти напишеш нам так, — мовив Томмі. — Напишу? А ви хіба глухі? Нащо мені писати? Я просто скажу: "Томмі й Анніко, їдьмо додому, до вілли "Хованка". Анніка підвела голову зі столу, а Томмі сказав: — Щось я не розумію. — Чого не розумієш? Шведської мови? Чи, може, я забула сказати, що ви також їдете зі мною до Химерії? Мені здавалося, що я вам про це казала. Томмі й Анніка посхоплювалися з місця. Їм аж дух забило з несподіванки. Але Томмі все-таки мовив: —

Відгуки про книгу Пеппі Довгапанчоха сідає на корабель в південних морях - Астрід Ліндгрен (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: