Маргаритко, моя квітко - Крістіні Нестлінгер
Маргарита зупинилася перед вітриною перукарні й подивилася на себе в дзеркало. Вона поправила кілька своїх спанієле-вих кучерів і, морщачи чоло та носик, пробурмотіла до свого відображення: «Цей період мого життя здано в архів із позначкою «закрито»!»
Розділ 11,
у якому Маргарита страждає від одного вирваного зуба значно більше,ніж,від іншого,проте відхиляє пропозицію лікаря
Наступні дні, а також усі вихідні Маргарита присвятила неухильному виконанню обов'язків, пам'ятаючи про бабусин рецепт лікування горя.
Щодня після обіду вона сиділа за Гінцелевим столом, сумлінно і затято виготовляючи ВІКБ АКТ. Вона розгребла всю гору невиконаних замовлень і навіть зробила кілька нових маленьких штучок. Вона клеїла, продавала, збирала гроші і складала їх удома в металеву касову скриньку. Щовечора, перераховуючи прибутки, вона зі смутком думала: «Коли він повернеться, то побачить, що я для нього означаю! Всього за кілька днів я заробила для нього стільки, скільки він не зміг би і за два тижні!»
Крім того, Маргарита регулярно займалася з Гансиком математикою. Кожного вечора по дві години. Світилом Гансик від того не став, але принаймні часами Маргариті все-таки здавалося, що її брат потроху починає активізувати свої маленькі сірі клітини для математичного мислення.
Маргарита прибирала у своїй кімнаті. Так завзято й інтенсивно, що Меді, зайшовши до сестри, послизнулася на напастованій, як дзеркало, підлозі й ударилась.
А ще Маргарита дов'язала светр, отой із квітами дванадцяти різних кольорів. Вона подарувала його мамі. У самої зараз не було настрою дефілювати в такому шедеврі в'язального мистецтва.
За винятком цієї надмірної працьовитості в поведінці Маргарити не було жодних відхилень. Навіть найуважніші спостерігачі не могли помітити в неї якихось ознак, які вказували би на незадовільний душевний стан. Та, зрештою, аж такою бідною-нещасною Маргарита і не почувалася. Хіба що на матраці в Гінцеля, коли читала його листи. От тільки тепер у неї було якесь дуже дивне відчуття. Таке, ніби їй вирвали великі корінні зуби й від них у роті залишилися дірки, і вони трохи поболювали і дуже бентежили. Тієї дірки, де раніше був зуб «Флоріан», майже не відчувалося. Вона тільки заважала і псувала настрій. Було прикро, що Кальб поводив себе так по-підлітковому, щоби не сказати по-дитячому. Відносно дорослий хлопець, на думку Маргарити, мав би гідно вийти зі ситуації розриву з коханою. Натомість Флоріан, як вважала Маргарита, не виявляв анінайменшої гідності. Те, що він, як молодий когут, бігав за кожною спідницею, не зробивши жодної «перерви на траур», її не дивувало. І у кращі часи, коли в їхніх стосунках загалом було все гаразд, Флоріан інколи не міг стриматись і «скакав у гречку». «Зняти» дівчину – для Флоріана це було як спорт, який додавав йому почуття власної гідності.
Сумно було, що тепер Флоріан безперервно наговорював на Маргариту всім однокласникам і спільним друзям, називаючи її «вередливою лахудрою», «ревнивою дурепою«та «підступною падлюкою».
Мало не на кожній перерві Маргарита вислуховувала від однокласників звіти про те, що на неї «гнав» Флоріан. До того ж його ненависть мала родинно-клановий характер! Вона поширювалася на всю сім'ю Закмаєрів. Інакше, як «мішок сала», Гансик у його розповідях не фігурував. Про нього говорилося, що він тупий, як пень, і жере все, що бачить. Про Меді Флоріан розповідав справжні страхіття. Що вона тільки те й робить, що нудить і марудить. І пісяє в ліжко. А це зовсім не відповідало дійсності. Меді могла впісятися, хіба якщо її сильно лоскотали. Часом, коли тато був у доброму гуморі, він жартома лоскотав Меді. І тоді вона – регочучи – мочила штани.
Та особливо Флоріан «наїжджав» на Маргаритину маму. Він розповідав, буцімто вона правдива емансипантка, не піклується ні про чоловіка, ні про дітей, і міняє коханців як рукавички! А Маргаритин тато такий дурний, що нічого не помічає!
Ґабріелу Флоріанова поведінка обурювала значно більше, ніж Маргариту.
– Яка підлість! – говорила вона Маргариті. – Та піди ж нарешті до нього і вріж йому по пиці! Або ще ліпше – копни його в яйця, цього мерзотника!
Маргарита не збиралася робити ні того, ні того. Вона просто не удостоювала Флоріана жодним поглядом, думаючи зі сумом: «Якщо він зараз так про мене говорить, то він мене ніколи не любив! І взагалі, він не здатний нікого любити. Мама і тато ж йому нічого не зробили! Хіба вони заслужили, щоби він так на них накидався?» Та водночас Маргарита самокритично констатувала, що її любов до Флоріана теж не могла бути безмежно великою, якщо тема «Флоріан» так швидко перестала бути для неї болючою, не спричиняла ні безсонних ночей, ані сліз, ані втрати рум'янцю чи здорового апетиту.
Давати собі раду з другим «вирваним зубом», Гінцелем, Маргариті було набагато важче. Дірка від нього була дуже болюча і не збиралася гоїтися. З кожним днем вона боліла все більше, бо надія на те, що Гінцель повернеться і покірно проситиме про примирення, з кожним днем ставала дедалі примарнішою.
Сумно було також, що ні мама, ні Ґабріела не виявляли співчуття до Маргаритиних проблем. Ґабріела дуже неделікатно казала: «Це все тому, що ти була така нерішуча!»
То була цілковита дурня! Адже саме в той момент, коли Маргарита прийняла рішення, в неї і з'явились обидва «вирвані зуби»! «Один раз у житті, один-однісінький раз, – не без співчуття до себе думала Маргарита, – я чітко заявила про свої потреби, і відразу ж від мене всі відвернулись! У принципі, – з сумом говорила собі Маргарита, – між «софті» Гінцелем і «мачо» Флоріаном немає жодної різниці. Вони плели однакові петлі, хіба що різними нитками! Але обидва готували мені гамівну сорочку! Приймаючи рішення, я мала вибирати між бажаннями обох добродіїв, і жодному з них будинок моєї мрії не видавався вартим обговорення. Один негайно запідозрив мене в несамовитих ревнощах, інший – у несамовитому коханні!»
На Кальба Маргарита не ображалася, та усвідомлювати, що й Гінцель – не менший егоїст, було боляче! І те, що Маргариту до сліз зворушили чернетки його листів, урешті-решт, теж нічого не змінювало! Скільки би вони не свідчили про душевний біль і
