Маргаритко, моя квітко - Крістіні Нестлінгер

сердечні муки! Тепер, коли перше розчулення минуло, Маргарита раптом помітила, скільки в них крилося нерозуміння та недовіри. Як він міг отак ні сіло ні впало запідозрити Маргариту в палкому коханні до Конні? День у день вона була разом із Гінцелем! Як той козел це собі уявляв? Що вона, повернувшись від нього, відразу хутенько поспішала на побачення в сусідську квартиру? Що за маячня! У неї вже було досить проблем із тим, як розподілити вільний час між Флоріаном і Гінцелем. Повісити собі на шию ще і третього – на це не вистачило би навіть її організаційного таланту! І взагалі! Зрештою, вона ж була чесною людиною! Вона ж ніколи не приховувала від Гінцеля своїх стосунків із Флоріаном! Тільки про відпустку вона з ними обома не поспішала говорити. Але ж це зрозуміло!

«І мала рацію, – переконувала себе Маргарита. – Оскільки, врешті-решт, я вирішила їхати в будинок моєї мрії, не було вже потреби вибирати між Європою та безлюдним островом!» Маргариту страшенно обурювало, що мама не могла цього зрозуміти, вважаючи, що у проблемах доньки винна її «нерішучість і спричинений нею хаос у плануванні відпустки».

Коли у середу в «малого італійця» мама знову висловила такі думки, Маргарита не витримала і скипіла:

– Що ти верзеш! Відчепися від мене нарешті зі своїми псев-допсихологічними бздурами!

А тоді підскочила, перекинувши склянку з колою, і вибігла з ресторану. Не встигла вона вийти за двері, як її лють вивітрилася, та Маргарита подумала, що не дуже гонорово буде тепер покірно повертатися до мами. До того ж мамина обідня перерва і так уже закінчувалася.

Маргарита вирішила поїхати додому і навідати Когіні. їй треба було нарешті з'ясувати з ним питання орендної плати. Дотепер Конні постійно повторював: «Побачимо! Якось домовимося!»

Але тато хотів нарешті знати, скільки грошей він має дати Маргариті на відпустку.

Маргариті довелося досить довго дзвонити у двері сусідів. Урешті-решт, відчинив Конні, в самих лише майтках і зі скуйовдженим чубом. Він заспано мружився:

– Боже мій, – сказав він, позіхаючи, – що, вже обід?

– Вже скоро вечеря, пане сусідо, – сказала Маргарита і прокрокувала в сусідську вітальню.

– Я ліг спати тільки під ранок, – Конні спробував пальцями пригладити собі волосся. – Ніч трохи затягнулася. Стільки всього було!

Маргарита сіла на своє постійне місце під колесом до воза.

– Ходімо ліпше в мою кімнату, – сказав Конні. – Натще я важко переношу маму чин інтер'єр!

– А я від нього волочуся! – Маргарита не зрушила з місця. – Мені ж не щодня доводиться бачити таке!

– Ти безсердечна людина, – Конні присів на ослінчик поряд із Маргаритою. – Маєш якусь справу чи просто так зайшла?

– Мені треба знати, скільки я маю тобі заплатити, – сказала Маргарита. – Татові потрібно спланувати видатки.

– Байка! – Конні знову позіхнув. – Скільки не шкода, пані сусідко. Та я тебе і задурно візьму!

– Ти сказився? – спитала Маргарита. – Я думала, що ти повнісінький банкрут і шукаєш платоспроможних піднаймачів!

– Позаторішній сніг! – Конні просміхнувся. – Я навіть не підозрював, якою прибутковою справою може стати атестат зрілості! З цієї урочистої нагоди мої родичі розщедрилися, як ніколи! За останній тиждень я отримав гроші від двох дідусів, двох бабусь, від трьох тітоньок і чотирьох дядьків. Я тепер при касі, причому непоганій. Та ще й можу розтринькати всі свої заощадження, бо мамуча оплатить мені курси водіїв, а мій батечко відступить мені тачку, бо купує собі нову! Отже, по ргоЬІет, пані сусідко!

– Все одно, – сказала Маргарита, – я мушу знати, які в тебе уявлення про мою частку.

– Ну, будеш мене запрошувати щовечора на «кампарі-оранж», – сказав Конні.

– Ні! – запротестувала Маргарита. – Так не піде! Конні встав.

– Я мушу зробити собі каву, бо інакше зараз знову засну! Маргарита попленталася за Конні до кухні. Сусідська кухня

також була яскравим свідченням колекціонерської пристрасті господині. Стіни прикрашало всіляке антикварне причандалля з міді та латуні, дерева та порцеляни. Старі селянські меблі були явно дещо загроміздкі для маленького приміщення. Маргарита присіла на підвіконня.

– Будеш каву? – спитав Конні. Маргарита кивнула.

– Еспресо чи люру? – спитав Конні.

– Байдуже, – сказала Маргарита.

– Тоді люру, – постановив Конні. – Мені потрібно не менше як літр. А літр еспресо серце не витримає.

Він налив у кавоварку води і насипав кави.

– То скільки я маю заплатити за два місяці проживання і харчування? – спитала Маргарита.

– А скільки ти собі уявляла? – спитав Конні.

– Ніскільки, – сказала Маргарита.

– Ну, то й будеш платити ніскільки, – сказав Конні.

– Я мала на увазі не «ніскільки», – вигукнула Маргарита, -а тільки, що я собі ніскільки…

Конні не дав їй договорити:

– Пані сусідко, ти переливаєш з пустого в порожнє!

– Ти сам почав! – вигукнула Маргарита. – А крім того, зі мною ніхто не поїде! Тобто більше не буде нікого, хто би міг розділити з нами кошти.

– Не роби з цього проблем, – сказав Конні. – Зараз мене набагато більше хвилює, чому в тебе такий похмурий погляд. Можна подумати, що канікули тебе анітрішечки не тішать!

– А от і неправда! – Маргарита принюхалася. – Тішать. Справді. Несамовито тішать!

Конні взяв зі столу мамині окуляри, вбрав їх, підійшов упритул до Маргарити й уважно розглянув її обличчя крізь скельця, ніби вивчав географічну карту.

– Не знав, що людина, котра тішиться, може мати такий погляд, як ти, – сказав він.

Маргарита відвернула обличчя від Конні.

– Це тільки через деякі неприємні супутні обставини, – пробурмотіла вона.

Конні зняв окуляри.

– В мене вони теж є, – сказав він.

– А саме? – спитала Маргарита.

– Моя кохана вважає тебе занадто звабливою, – зітхнув Конні. – Спочатку моя кохана нічого не мала проти, щоби я їхав відпочивати без неї. Але відколи вона дізналася, що зі мною їдеш ти, все пішло шкереберть. Вона думає, що ти можеш мене спокусити.

Конні вимкнув кавоварку і витягнув з старовинного креден-са дві кавові філіжанки.

– Що за дурня! – сказала Маргарита.

– Не така це вже й дурня!

Коні витягнув із  кавоварки глечик, налив каву у філіжанку і подав Маргариті.

-Принад у тебе ціла купа, а я маю схильність на них спокушатися.

Маргариті стало трохи ніяково. Вона пошкрябала живіт.

– Дати  молока? – спитав Конні.

– Дякую ні, сказала Маргарита.

-Якщо добре подумати, то у принципі,це божевілля-жити з таким розкішним екземпляром,як ти, і задовільняти свої потреби за межами дому!-Коні сів за стіл і випив свою