Маргаритко, моя квітко - Крістіні Нестлінгер
Вона докірливо похитала головою:
– Але ж це речення неповне, шановний пане Кальбе! Коли Флоріан гнівався, він не фільтрував, хто надається як об'єкт агресії, а хто – ні.
– Це тебе гімно обходить, – прошипів він, вирвав із рук учительки папірець і подер його на дрібні шматочки.
Учителька англійської почервоніла. її блакитні очі обурено заблищали.
– Це негарно, – сказав їй Отті Горнек, як суворий, але люблячий батько. – Любовні справи підлягають закону про захист персональних даних!
– Точно, – незадоволене бурчання долинало з усіх боків.
– Не дивно, що тут починаєш хамити, – сказала Уші-1.
– А підкрадатися ззаду – це вже взагалі… – сказала Уші-2.
Мовчки вислухавши всі ці нарікання, вчителька покрокувала до свого столу, взяла стос скопійованих із англійських газет статей, кинула їх на першу-ліпшу парту і скомандувала:
– Роздати!
– Слухаюся, пані генералко! – сказала Юдіт, якій випало це завдання.
– В останні тижні перед закінченням навчального року ви просто нестерпні! – вигукнула вчителька.
– Ви – теж! – сказав хтось іззаду. Учителька вдала, ніби не почула.
Після уроку англійської Флоріан підійшов до Маргарити і пожбурив їй на парту червону ручку та зелений годинник марки «ЗшаїсЬ». Ручку Маргарита подарувала йому на Різдво, а годинник – на день народження.
– Ось, маєш свої дарунки! Від тебе мені нічого не треба! -Тоді він розвернувся, пішов на своє місце, витягнув із торби комікс і вдав, ніби його нічого не цікавить так, як дядько Даґо-берт і його племінники.
– Після чого розлучення набуває чинності, – прокоментував подію Отті Горнек.
– Який ідіот, – сказала Ґабріела.
Маргарита запхала ручку та годинник до торби і подбала, щоби на її обличчі не відобразилася жодна емоція. Очевидно, їй це вдалося, бо Уші-1 захоплено прошепотіла:
– Маргарито, моє шанування. Ну, ти даєш! Ти холодна, як собачий ніс. Якби я так могла!
Після уроків Ґабріела запропонувала піти, як завжди, у «Ваксельберґер». Маргарита відмовилася. Вона не мала бажання довго і нудно обговорювати з Ґабріелою цю «жахливу подію». А Ґабріела точно хотіла саме цього.
– Тобі зле, стара? – співчутливо поцікавилася Ґабріела.
Маргарита кивнула, хоч аж надто погано вона і не почувалась. І її це трохи бентежило. Адже щойно розірвалися стосунки, які тривали три роки! Проте загалом її душевний стан можна було визначити просто як «доволі знервований».
– Побачиш, – сказала Ґабріела, прощаючись із Маргаритою на розі перед «Ваксельберґером». – Він уже завтра приповзе до тебе назад!
– Ліпше не треба, – сказала Маргарита. – 3мене справді вже досить!
Ґабріела пішла у «Ваксельберґер», а Маргарита почимчикувала додому. «Мама мала рацію, – думала вона. – Він тупак і телепень! Йому важливо тільки те, що хоче він! Не дав мені навіть розповісти про будинок моєї мрії! Але фіг із ним! Він би все одно не вкурив! Людина, котра мене гейби ж так палко любить, мила би розуміти мої бажання! Та навіть якщо він цього і не розуміє, то мав би погодитися! Тоді це було би кохання! А якщо він такий, то і мені на нього начхати!»
Маргарита підійшла до великого перехрестя і нерішуче зупинилася на пішохідному переході. Тричі загорялося зелене світло в напрямку дому. Коли світлофор учетверте мигнув зеленим оком, Маргарита прийняла рішення. Вона розвернулась і цілеспрямовано покрокувала на Ґшвандтнер-ґасе. «Зараз я і це владнаю, – подумала вона. – Тепер я хочу переконатися! Якщо виявиться, що Гінцель такий самий придурок, як і Флоріан, то я принаймні буду знати!»
Маргарита сподівалася застати Гінцеля в майстерні, але там було зачинено. Вона зазирнула крізь шибу дверей і побачила, що на столі все чисто прибрано. Жодної ганчірочки, жодної пір'їнки! Тож Гінцель не просто «вискочив» кудись на хвильку. Він сьогодні навіть і не сідав за роботу!
Маргарита зайшла в будинок і піднялася сходами до його квартири. Дзвінка в Гінцеля не було. Маргарита погримала у двері. Вона стукала і кричала довго й голосно, однак ніхто не озвався. Тільки двері сусіднього помешкання відчинились, і звідти визирнула старенька сусідка.
– Його нема вдома, панночко, – сказала вона. – Гадаю, вже кілька днів. Бо не чути музики. Нарешті маємо святий спокій! -і зачинила двері.
Маргарита витягла з торби блокнот і написала на ньому: «ПОДЗВОНИ МЕНІ, БУДЬ ЛАСКА. ТЕРМІНОВО! МАРГАРИТА!» Вона вирвала листок із блокнота й підсунула під ґрати дверного віконця. А тоді збігла сходами вниз і написала ще одну записку такого самого змісту, зробила вказівним пальцем дірку в аркуші й почепила його на клямку дверей майстерні. Після цього Маргарита пішла додому і почала чекати Гінцеле-вого дзвінка. А щоби час минав швидше, займалася з Гансиком математикою. Цього разу їй було важко пояснювати правила! І терпцю бракувало. В якийсь момент вона навіть визвірилася на брата:
– Функція – це відповідність елементів однієї множини елементам іншої множини. Це може влізти в твою голову чи ні? Це ж ясно як білий день!
Щоправда, Маргарита негайно попросила пробачення:
– Я сьогодні сама не своя, Гансику, – сказала вона…
– Нервуєшся? – спитав Гансик. – Через Флоріана? – Він нахилився до Маргарити: – Я чув, що між вами все закінчено.
– Ти звідки знаєш? – Маргарита страшенно здивувалася.
– Від Фройденталера, – сказав Гансик. – А той – від своєї сестри. А вона – від когось із вашого класу.
– Німа пошта працює просто чудово, – незадоволено пробуркотіла Маргарита.
Гансик підсунувся до сестри ще ближче:
– Він сказав, що Кальб повернув тобі авторучку та годинник.
Маргарита кивнула.
– Даси мені годинник? *- попросив Гансик. – Він набагато гарніший, ніж мій! '
Маргарита витягнула годинник і авторучку.
– Ручку теж можеш взяти!
Вона поклала речі на Гансиків письмовий стіл. Хлопець був зворушений.
– Ти така добра, – сказав він.
– Я рада, що хоч хтось ще так думає, – Маргарита знову сіла біля Гансика і роздумувала, як пояснити тупуватому хлопцеві, що таке функція, не вживаючи при цьому таких абстрактних слів, як «множина» й «елемент». Але Гансикові на сьогодні було вже досить математики. «На іспиті він цього все одно не спитає», – такими словами він завершив засідання. А тоді вдягнув годинник, запхав авторучку в нагрудну кишеню сорочки і вклався в ліжко.
