Гаррі Поттер і келих вогню - Джоан Роулінг
- Добі, ти чого тут? - вражено спитав Гаррі.
- Добі прийшов працювати у Гоґвортсі, паничу! - радісно запищав Добі. - Професор Дамблдор дав Добі й Вінкі роботу!
- Вінкі? - здивувався Гаррі. - Вона теж тут?
- Так, паничу, так! - відповів Добі, схопив Гаррі за руку й потягнув його поміж чотирма довгими столами. Гаррі помітив, що ці столи стояли якраз під чотирма столами нагорі, у Великій залі. Зараз вони були порожні, адже обід уже закінчився, але Гаррі припустив, що годину тому столи аж вгиналися від наїдків, які пересилали крізь стелю на їхні горішні копії.
На кухні було не менше сотні дрібних ельфиків. Вони променисто всміхалися, робили реверансики й кланялися Гаррі, коли Добі проводив його повз них. Усі ельфи були вбрані в однакову уніформу: чайний рушничок з гербом Гоґвортсу, замотаний, наче тоґа.
Добі зупинився навпроти цегляного каміна і тицьнув пальцем:
- А ось і Вінкі, паничу!
Вінкі сиділа на табуреті біля каміна. Вбрання на ній було набагато простіше, ніж у Добі. Маленька, гарно пошита спідничка та блузка, що пасувала до блакитного капелюшка зі спеціальними прорізами для її великих вух. Та якщо дивний «костюм» Добі був чистий і охайний, а тому здавався новеньким, то Вінкі про свій гардероб геть не дбала. На блузці лисніли плями від супу, а спідничка зяяла пропаленими дірками.
- Привіт, Вінкі, - сказав Гаррі.
У Вінкі затремтіла губа. За мить вона вибухла плачем, рясні сльози бризнули з її прекрасних карих очей і потекли обличчям, точнісінько так само, як і на Кубку світу з квідичу.
- От лихо, - обізвалася Герміона. Вони з Роном щойно підійшли. - Вінкі, будь ласка, тільки не плач.
Але Вінкі заридала ще нестримніше. Тим часом Добі всміхався до Гаррі осяйною усмішкою.
- Чи Гаррі Поттер бажає чаю? - запищав він голосно, щоб перекричати рюмсання Вінкі.
- Е-е-е... так, добре, - сказав Гаррі.
Негайно ж шестеро ельфів-домовиків риссю кинулися до нього, несучи велику срібну тацю, на якій стояв чайник і чашки для всіх трьох гостей, глечик з молоком і чималий таріль з печивом.
- Непогане обслуговування! - вражено похвалив Рон. Герміона кинула на нього несхвальний погляд, зате ельфи всі як один мали задоволений вигляд; низенько вклонившись, вони відійшли.
- Добі, давно ти тут? - запитав Гаррі, поки Добі роздавав чашки з чаєм.
- Всього тиждень, паничу Гаррі Поттер! - щасливо відповів він. - Добі прийшов, щоб побачитися з професором Дамблдором, паничу. Ви ж розумієте, паничу, як складно для звільненого ельфа-домовика знайти нове місце. Дуже складно...
На це Вінкі завила ще гучніше, а з її носа, схожого на розчавлений помідор, потекло, але вона не робила й найменшої спроби приборкати потік.
- Паничу, Добі цілих два роки подорожував країною у пошуках роботи! - запищав Добі. - Але Добі її не знайшов, паничу, бо Добі хоче, щоб йому платили!
Ельфи-домовики по всій кухні, що з цікавістю слухали й спостерігали, після цих слів умить повідводили очі - так, ніби Добі сказав щось брутальне й ганебне. Герміона, одначе, не змовчала:
- Молодець, Добі!
- Дякую, панночко! - сказав Добі, вишкіривши до неї зуби. - Але чарівники переважно не хочуть мати ельфа-домовика, який вимагає платні, панночко. «Ельфові так не годиться!», - кажуть вони й грюкають дверима перед носом у Добі. Добі любить працювати, але він хоче гарно вдягатися і хоче мати платню, паничу Гаррі Поттер... Добі подобається бути вільним!
Гоґвортські ельфи-домовики почали відсуватися від Добі, ніби він був заразний. Вінкі тим часом пригадала собі, де вона перебуває, і від цього заридала ще голосніше.
- І тоді, паничу Гаррі Поттер, Добі йде провідати Вінкі, і виявляється, що Вінкі теж звільнена! - радісно закінчив Добі.
Почувши це, Вінкі кинулася з табуретки додолу, впала обличчям на викладену плиткою підлогу й почала гамселити по ній своїми крихітними кулачками, заходячись криком від страждання. Герміона квапливо опустилася поряд з нею на коліна, намагаючись заспокоїти бідолашку, але жодне її слово нічого не змінило.
Добі заговорив знову, пронизливо перекрикуючи ридання Вінкі:
- І тоді в Добі з'явилася ідея, паничу Гаррі Поттер! «Чом би Добі й Вінкі не знайти собі роботу разом?», - запитав Добі. «Де ж нам знайти таку роботу, щоб вистачило аж для двох ельфів-домовиків?», - сказала Вінкі. І тоді Добі міркує, і чудова думка приходить до нього, паничу! Гоґвортс! Отож Добі та Вінкі прийшли зустрітися з професором Дамблдором, і професор Дамблдор узяв їх на роботу!
Добі променисто всміхнувся, і сльози щастя знову бризнули з його очей.
- І професор Дамблдор каже, що платитиме Добі, паничу, якщо Добі хоче платні за свою працю! І тепер Добі - вільний ельф, паничу, і Добі отримує за тиждень цілий ґалеон, і один день на місяць має вихідний!
- Це не так і багато, - обурено вигукнула з підлоги Герміона, сидячи над Вінкі, що й далі кричала й била кулачками.
- Професор Дамблдор пропонував Добі десять ґалеонів і два вихідні на тиждень, - сказав Добі, раптом здригнувшись, ніби перспектива такого тривалого неробства й такого шаленого багатства його лякала, - але Добі збив платню, панночко... Добі любить свободу, панночко, але він не хоче забагато, він більше любить роботу, панночко.
- А тобі, Вінкі, скільки платить професор Дамблдор? - лагідно спитала Герміона.
Якщо вона думала, що ці слова підбадьорять Вінкі, то страшенно помилялася. Вінкі перестала ридати, й сіла, втупившись у Герміону карими очиськами. Її мокре від сліз обличчя раптом стало люте.
- Може, Вінкі і зганьблена ельфиня, але Вінкі поки що не брати платні за працю! - запищала вона. - Вінкі ще не впасти так низько! Вінкі безмежно соромно через те, що її звільнено!
- Соромно? - безпорадно перепитала Герміона. - Вінкі, ти що? Це містерові Кравчу має бути соромно, а не тобі! Ти не зробила нічого поганого, він жахливо з
